А р с єн і я (щиро). Ні ж бо, ні... Я обійдусь без них... Я ще коли ткала мухояр... про тебе думала... С а в к а (зраділо). Про мене? А р с е н і я. Щоб тобі купити...
Савка. Скажи, Арсеніє... Ти сьогодні... на вечерні... співатимеш?
А р с е н і я. Співатиму... А що?
Савка. Прийду слухати... (Когось помітив). Твоя тітка... Ігуменя Іліодора... Ну, я пішов. А р с е н і я. Ти наче її боїшся.
Савка. Не те що боюсь, а не люблю з нею зустрічатися. Гляне очима — здається, в саму душу проникає поглядом.
А р с е н і я. А хіба твоя душа чимсь затьмарена?
Савка (дивиться в очі послушниці, зітхає). Мабуть, піду я.
А р с е н і я. Щось хотів сказати... А що? Що? (Хреститься перед входом. Обернувшись, помічає отця Сергія).
Отець Сергій пильно дивиться в обличчя Арсенії.
Щось хочете мені сказати?
Отець Сергій. Хотів би, та не смію... Може, колись... скажу.
Арсенія зникає за дверима.
Не відає й не знає, що з кожним днем все владніше вона тривожить мою душу... (Заходить у церкву).
Через сцену проходять черниці, молоді й мантійні, з'являються ігуменя Іліодора з послушницею Ангеліною.
Іліодора. Треба сказати Андрону, щоб краще розчищав доріжки.
А н г е л і н а. Ігуменіє Іліодоро! Хіба одній людині впоратись, коли надворі світу білого не видно. Тут розчистив, а там уже знову понамітало.
Іліодора. Повеліваю благочинній Манефі за цим простежити самій... Бачу непорядок.
Входить М а н е ф а.
М а н е ф а. Чую твоє невдоволення, сестро Іліодоро. Іліодора. Своїх обов'язків не виконуєш, благочинна Ма-нефо.
М а н е ф а (вклоняється). Прости, сестро,— свій недогляд виправлю. Ще ти, сестро ігуменіє, доручала мені покликати ризни-чу Тарсилію. Чи була вона в тебе?
Іліодора. Мала з нею розмову.
М а н е ф а. Повелівала також, аби послушниця Людмила була сьогодні в церкві.
Іліодора. Не про Людмилу зараз питаюся, про сніг. Скоро засипле так, що вже й до церкви не потрапиш. Одному Ан~ дронові не впоратись.
М а н е ф а. Послушницям звелю — вони порозчищають тут усі доріжки. (Вклоняється, виходить). І л і о д о р а. Ангеліно — руку!
За сценою чути жіноче причитування і плач: "Та я ж його ждала-виглядала, як сонце... Я ж за нього богу молилася і вранці, і ввечері... А тепереньки ж його нема та й не бу-у-у..." Входить слободянка Оксана Соколенке
0 к с а н а. Та як же мені жити у світі білому одній, без нього? Ой божечку милосердний! Та навіщо ж ти осиротив мене, бідную? Та навіщо ж ти світ зав'язав мені таким горем?
1 л і о д о р а. Оксана? Оксана Соколенчиха? Що сталося? Чого плачеш?
Оксана (затихла, дивиться на ігуменю, простягає листа). Степана мого... вбито... на війні...
І л і о д о р а (хитнулася, випустила руку послушниці, дивиться на слободянку). Вбито... Степана вбито?..
А н г е л і н а (тривожно). Що з вами, матінко Іліодоро?
І л і о д о р а (оволодівши собою, хреститься). Ходімо до вечерні!
Завіса
КАРТИНА ДРУГА
Церква. Головний іконостас. Горять перед іконами лампади, горять на свічниках різного розміру свічки. Немов тінь, блукає по церкві пономарка Німфодора, виймає з ставників недогарки, кидає в дерев'яний ящичок, що його тримає в руці. Ось вона зупиняється біля послушниці Людмили, яка навколішках молиться перед іконою, оглядає її співчутливо, потім іде далі. Наче скам'яніла, стоїть ігуменя, все ще вражена страшною звісткою про
Степана Соколенка. Осторонь притулився до стіни Савка і очей не зводить з криласа, де в
хорі співає Ар сен і я. Знадвору заходить Андрон, хукає в долоні, хреститься. На передньому плані молиться благочинна М а н е ф а.
М а н е ф а. Отче наш, иже еси на небесех... (До послушниці). Після вечерні візьмеш лопату — розчищатимеш сніг. Да святится имя твое, да приидет царствие твое, да будет воля твоя... (До іншої послушниці). Чому не молишся? Після вечерні розчищатимеш сніг. Яко на небеси и на земли хлеб наш насущный даждь нам днесь... (До третьої послушниці). На трапезній сьогодні борщ був пересолений... Мабуть, лівою рукою солиш...
Отець Сергій. ...Яко подобает тебе всякая слава, честь и поклонение отцу, и сыну, и святому духу ныне, и присно, и во веки веков. Аминь.
Богиня. Премудрость, прости.
Хор і Арсенія (співають). Свете тихий святые славы... Савка (захоплено). Чуете? Ви чуете, діду Андроне? Андрон. Янгольський голос.
Несподівано церкву сповняє глухе ридання послушниці Людмили. Підходить до неї благочинна М а н е ф а.
М а н е ф а. Перестань!..
С а в к а (до Андрона). Вона?
Андрон (махнув рукою). Я, Савко, мабуть, піду... дзвонити.
С а в к а. Шкода її. Ще молодюсінька.
Андрон. Не можу бачити сліз... Розстроююсь... (Перехрестився, вийшов).
Отець Сергій. ...Яко твое єсть царство, и сила, и слава отца, и сына, и святого духа ныне, и присно, и во веки веков.
Хор. Амінь!
Отець Сергій і диякон Богиня зникають у вівтарі. Зачиняються врата.
Іліодора (підводить ігуменський посох). Сестри мої, не розходьтеся!
Загомоніли черниці.
Черниці. Щось нам хоче сказати ігуменя.
— Чула я: германці на передових позиціях душать отруйними газами руських солдатів. Потрібно багато дурманового насіння — з нього ліки готуватимуть отруєним.
— А може, дадуть знову скриньки, щоб ми збирали дари для воїнів.
— Чого плакала Людмила?
— Не знаю.
— Цитьте! Ігуменя говорить.
Іліодора. Послушнице Людмило, вийди і стань посеред церкви!
З вівтаря з'являється уже без ризи отець Сергій, а слідом за ним диякон Богиня. Людмила дивиться на ігуменю, потім на отця
Сергія.
Людмила. Я тут стоятиму. Іліодора. Роби, що повеліваю.
Людмила несміливо йде, вклоняється ігумені, сестрам-черницям.
Пономарко Німфодоро, дай їй свічку! (Знову підводить посох). Ризничу і наставницю Тарсилію викликаю теж.
На середину церкви виходить літня черниця в довгій мантії, вклоняється ігумені й черницям.
Сестро Тарсиліє! З тобою ми вже про все домовились сьогодні вранці.
Т а р с и л і я. Твоє ігуменське повеління виконую, як то зазначено в уставі нашої святої обителі.
Вклоняються одна одній. Людмила стежить за обома, здогадуючись, що тут, у церкві, має вершитися над нею суд.
Л ю д м и л а. Не треба!.. Не треба!..
Навколо суворі обличчя старих, мантійних черниць, розгублені й залякані послушниці.