Сіре каченя

Шиян Анатолій

СІРЕ КАЧЕНЯ

Оповідання

Тиша.

Сплять очерети, сплять надбережні трави, сплять і ситі квіти, напоєні ароматним нектаром.

Не гудуть над ними бджоли, не гойдає їх теплий вітер, не голубить ласкаве сонце. Як укуталось воно звечора в багряну хмару, та й лягло на спочинок за дальніми горами, за дрімучими лісами у сизуватій млі.

Згас день. Настала ніч, засвітивши в небі ясні зорі — ближні й дальні. З холодної височини вдивляються вони в замріяне озеро, вдивляються, мов у дзеркало, милуючись своєю красою, і мерехтять, мерехтять...

Здається, що в тому озері лягло ще одне таке ж бездонне, всіяне зорями небо — і тільки ступнеш з берега, як одразу ж потрапиш в його неосяжну глибочінь.

Ніщо не порушує тиші ночі. Все спить. І сплять спокійно під маминими крилами пухнасті каченята. Може, сняться їм дивовижні сни, тільки хто ж про це знає?

Так минула тепла весняна ніч.

Сонце ще не зійшло, та на сході легким багрянцем зайнялося небо. В ньому вже згасли зорі. Лише одна, вечорова зірка, тьмяно посилала у Всесвіт своє меркнуче світло.

Над озером плавали довгі коси туманів, а на траві, на квітах і на листочках лози, що схилила своє гілля до самісінької води, виблискували рясні й чисті-чисті краплинки роси.

Раптом під лозяним гіллям ударила щука, полюючи на малька. Завирувала вода, розійшлися на всі боки хвильки — аж до латаття, де солодко спала біла ніжна лілея.

"Не будіть мене... Не будіть! Я ще хочу трохи подрімати".

"Як можна дрімати, коли на сході вже засвітилася зоря,— озвалася поруч жовта лілея, розгортаючи вперше на світанні свої пелюстки в набряклому бутоні.— Я хочу бачити схід сонця. Хочу відчути його тепло".

І сонце, немовби підслухало бажання жовтої лілеї, визирнуло з-за обрію, щедро сипонувши багрянцем в запашні луги, у заводі дрімливі та в замріяні озера широкого й роздольного деснянського краю. Воно обцілувало кожну травинку і кожний листочок, омитий ранковою росою, на дихаючи їх своїм щедрим життєдайним теплом.

Прокинувся й вітер, розправив крила, війнув ними, і загойдалися від того подиху дерева, вклоняючись одне одному зеленими шапками.

"Доброго ранку! Доброго ранку!"

Не дрімали й каченята. Разом з мамою вони вже були на воді, слухаючи її повчання.

— Ках! Ках! Дивіться ж, дітки, не випливайте без мене на чисті плеса, щоб не стряслася з вами біда. Вас може схопити хижий коршак і нещадна щука... Можете й заблудитися. Бач, які тут високі та густі очерети.

Каченята обіцяли нікуди від мами не відпливати.

— От і любенькі! А тепер я покажу вам місце, де найбільше росте смачної ряски.

Всі рушили слідом за мамою, а сіреньке каченя, побачивши, як повз нього прошмигнула срібна верховодка, кинулось її наздоганяти, та спритна рибка несподівано зникла в рясних водоростях. Треба зачекати, мусить же вона звідти випливти.

Сіре каченя так захопилося полюванням, що й не помітило, як в голубому небі з'явився коршак. Зірким оком він уже обрав для себе жертву і каменем ринув униз.

Швидко по воді майнула тінь. І коли б каченя вчасно не сховалося в глибині, можливо, гострі кігті й сильний загнутий дзьоб хижака розривали б зараз на частки тепле тільце.

Опинившись в очеретах, каченя трохи отямилось. Але страх іще був таким відчутним, що воно почало благати:

— Ма-а! Мамочко, хороша моя, де ви? Озовіться, братики! Озовіться, сестриці!

Та ніхто на те благання не відгукнувся. Страх згодом минув, і каченяті знову захотілося випливти з очеретів.

Оглянувши небо й переконавшись, що в ньому не ширяє небезпечний ворог, воно рушило вздовж берега. У воді чітко відбивалася кожна травинка і густі зарості холодної м'яти, між якою наче хто навмисне рясно-рясно розсипав голубі зірочки незабудок.

Але хто це шарудить в очеретах, отам, попереду? Каченя зупинилось і почало стежити. На воді з'явився човен, а в ньому старий рибалка у приношеному одягу, в солом'яному брилі, з веслом у руках.

Помітивши каченя, він гукнув, підманюючи його до себе:

— Тась! Тась! Тась!..

Але воно лишалося на місці, тільки дуже пильно стежило очима за кожним дідовим рухом.

— Ну, підпливай же, підпливай ближче, не бійся.—

І дід витягнув з кишені окраєць хліба, відламав кілька дрібних шматочків, кинув на воду.

— їж!

Каченя схопило перший шматочок, проковтнуло.

— Що, смачно?

За хвилину жодного не лишилося на воді.

— Ну і досить. Це мені буде,— сказав рибалка і поклав решту окрайця знову до кишені.— А ти чого ж це тут блукаєш само? Де твоя мати? Заблудилося, мабуть? Ах ти, розбишако! Гляди, щоб тебе шуліка не вхопив! — І дід, взявши до рук весло, тихо погнав човна до найбільшого плеса.

Увагу каченяти привернув барвистий метелик. Він літав над прибережним різнотрав'ям, немовби вишукував найяскравішу квіточку, щоб сісти на ній і дати перепочинок своїм натрудженим крильцям. Потім несподівано шугонув угору, а тоді — вниз, пролетів над самісінькою водою й нарешті сів на білу, ніжну й духмяну лілею.

Сірому каченяті дуже захотілося зблизька глянути на того метелика. Але не встигло воно підпливти, як непосидячий пустун майнув у повітря і швидко зник з очей.

Довелось повертати назад...

Ой, що це? З-під латаття, блискаючи лускою, випливла й застигла здоровенна щука. Це була лише мить, але досить страшна. Широко розкрилася паща з дрібними й гострими зубами... Ривок — і, мов стріла, щука кинулась на свою здобич.

Сірому каченяті не жити, коли б воно блискавично не метнулося до густих заростів водяної кропивки. Поблизу знявся плескіт, вирування, і страхітлива щука хтозна-де поділася.

Серце пташеняти билося швидко й тривожно від тільки що пережитого страху. Лишатись на кропивці було небезпечно, бо тут його міг знову атакувати коршак і хтозна, чи цього разу пощастило б від нього втекти. Тому треба якнайшвидше потрапити до захисних очеретів і нікуди-нікуди звідти не вирушати.

Але як це перепливти через чисте плесо, де нещодавно був такий несподіваний напад? А що, коли хижа щука, причаївшись під лататтям, тільки й жде тієї хвилини, коли на прозоре розводдя знову випливе сіре каченя?

Тоді смерть, неминуча, страшна... Тоді взкє не бачити ні рідної мами, ні братиків, ні сестричок.

І все ж, хоч і дуже страшно, але гаяти часу не слід, потрібно звідси негайно втікати.