САНТО
Повість
Темно-сизу хмару пронизує сонце і вкриває далечінь моря таким щедрим промінням, що, здається, на обрії виграє під ним не вода, а сяє незліченними суцвіттями електричних вогнів якесь загадково-прекрасне, привабливе, але невідоме місто.
На березі моря стоїть дванадцятирічний австралійський хлопчик Санто, стежить за тими вогнями, не відриваючи очей.
Тіло в нього бронзове, волосся чорне, кучеряве. Замість трусиків на ньому трав'яний фартушок.
Хлопчик знає — за обрієм таки є місто, в якому живе багатий американець пан Джон. Він любить папуг і надзвичайно барвистих райських пташин, що їх для нього дістає в тропічних лісах старший від Санто брат — Таматеа.
Хлопчик стежить, як поволі багряніє диск сонця, опускається все нижче, нижче. І гаснуть, зникають з обрію золоті вогні.
Санто бере на плечі кошик, сплетений з трави та листя, і йде до рідного стійбища.
Воно невеличке. Хатини схожі одна на одну. Дахи опуклої форми, покриті широким і довгим листям з бананів та пальм. Крізь таку покрівлю не просочується вода навіть під час тропічних злив.
Вікон у хатинах немає. Замість дверей звисають виготовлені з трави, бамбука, а чи з пальмового листя циновки.
Стійбище розташоване на невеличкій поляні, а навколо, куди не поглянь,— густі й зелені шати буйної рослинності.
Поки Санто дійшов сюди — надворі вже смеркло зовсім.
Першою від стежки стояла хатина вісника Хоне. На пеньку сидів молодий господар, добуваючи вогонь. Притримуючи ступнями ніг сухе поліно, він у загрубілих долонях швидко і вправно крутив гостру паличку з міцної кокосової пальми, встромлену в отвір поліна, де вже диміла гаряча тирса з підмішаним до неї піском.
Поклавши туди віхтик сухої трави, почав роздмухувати. Трава спалахнула вогняними язичками, і не встиг Санто підійти ближче, щоб привітатися з вісником, як той уже зник за дверною циновкою.
У сусідній хижці навколо вогнища вечеряла сім'я.
Третьою під високим і розлогим евкаліптом стояла хатина Санто.
Відхиливши циновку, хлопчик переступив через поріг. Біля невеликого вогнища поралась сестра Макаро, випікаючи на гарячих каменях коржі з плодів хлібного дерева баобаба.
— Що, братику, приніс? — запитала вона, позираючи на кошик.
Санто підійшов до вогнища, зняв з плеча ношу.
— О! — скрикнула сестра.— Та в нас сьогодні буде добра вечеря. Батько любить печені черепашки.
— Таматеа теж їх любить,— сказав Санто, згадавши про старшого брата, який кілька днів тому вирушив до пана Джона.
Санто вже двічі з братом був у того пана. Багач має власну віллу над морем, чудовий сад з квітниками і такий красивий катер, якого ще зроду не бачив Санто.
Хлопцеві дуже хотілося роздивитися місто, побувати в магазинах, помилуватися електричними й неоновими вогнями, покуштувати ласощів, відвідати кіно, та, на жаль, це неможливо, бо Таматеа і він, Санто,— австралійці, аборигени, їм вхід до міста заборонений.
Але Таматеа добре знає потайні стежки й провулочки. Він прослизає непомітно, мов ящірка, до панської вілли, де за допомогою темношкірого слуги Квальби збуває панові Джону свій рідкісний живий товар.
Так само непомітно він проникає до однієї з крамниць, де знайомі прикажчики відпускають йому різні ласощі, прикраси, фарбу й дешеві речі домашнього вжитку.
Може, завтра, може, післязавтра Таматеа має повернутися додому з гостинцями. Санто з нетерпінням чекає цього повернення, бо старший брат обіцяв привезти подарунок.
Порається біля багаття Макаро. Рухи в неї бистрі, вправні. Чорне волосся прикрашено вінком з живих квітів, і по цьому вінку Санто вгадує, що сестра була на городі, певно, прополювала ямс а повертаючись звідти, нарвала квітів.
Жарке багаття відсвічується на її смуглявому обличчі, лягає теплим подихом на квіти — то білі, то жовтогарячі, то червоні, мов кров, і помітно в'януть від того подиху ніжні пелюстки.
Макаро нічого не говорить, ні про що не розпитує в меншого брата, а він сидить тут же, біля вогнища, і жде, поки вона здійме з розпеченого каміння останні коржі.
*Ямс — їстівний корінь.
— А я сьогодні бачив Хоне. Вогонь добував,— повідомив Санто, лукаво зиркаючи на сестру.
Навіть не глянувши в його бік, сестра сказала:
— Що ж тут дивного? Хіба ти вперше бачиш, як добувають вогонь?
— Я не про це... Я гадав, тобі буде приємно...
Тільки тепер карі очі Макаро здивовано зупинилися на братові.
— А це ж чому... приємно?
— Так просто,— ухильно відповів Санто, відчуваючи, як сам червоніє од свого недоречного натяку.— Пектиму черепашки.
Кинувши їх у багаття, хлопець заходився старанно нагортати на них гарячий попіл. Та не встигли вони спектися, як хитнулася біля входу циновка і до хати увійшов добре-таки втомлений батько. Він поставив свого списа коло середньої підпірки. Там же поклав кам'яну сокиру.
— Бачу, наш Таматеа ще не повернувся.
— Повернеться,— озвалася Макаро.— Можливо, пан Джон кудись відлучився з міста, Таматеа його жде.
— Може й так,— погодився батько, вмощуючись коло багаття.
Карі очі його глибоко ховалися в орбітах під кущуватими бровами. На лоб, густо кучерявлячись, звисало волосся, ледь позначене сивиною. Така ж густа в нього борода, і хоч у ній так само де-не-де виднілися сиві волосинки, проте батько ще був сильним і дужим. Груди в нього широкі, добре розвинені. Руки м'язисті, цупкі, загрубілі.
Повернувся він додому чомусь мовчазним, невеселим, і це трохи занепокоїло Санто, бо хлопцеві так хотілося в нього розпитатися, чи ходив батько з майстрами до лісу, чи вибрали вони там дерева і скільки потрібно тих дерев для великого судна, про яке батько вже мріє давно. Він же буде головним майстром, а Санто, звичайно, в нього вчити-меться цьому ремеслу.
Батько мовчки їсть коржа й печені черепашки, думаючії про щось своє, і тих дум не може розгадати Санто.
"Я запитаю в нього завтра вранці",— вирішує хлопець і, напившись після вечері води, лягає на циновку. Лаштується на ночівлю батько й швидко засинає. А Макаро старанно загортає гарячим попелом тліючу головешку, щоб зберегти вогонь до ранку, і тільки після цього теж лягає спати.
У хатині стає тихо. В'ється над багаттячком сизий димок, підіймається вгору й зникає в отворі стріхи. Крізь той отвір видно частину неба, всіяного іскристими зірками. Дивиться Санто на їхнє далеке мерехтливе сяйво, і його повіки непомітно стулює сон.