КНИГА ДРУГА
В цій книзі — єдина звернена до Августа елегія, в якій Овідій, використовуючи свою обізнаність із мистецтвом захисних промов на суді, викладає за чіткою композиційною схемою ряд аргументів на своє виправдання, найбільше акцентуючи на тому, що визнає себе винним не в злочині (scelus), а в помилці (error).
19— Тевтрантський — тобто місійський: володаря Місії Телефа поранив списом Ахілл, він же й вилікував пораненого.
23. Веженосна богиня — Опа, богиня плодючості і врожаю, дружина Сатурна; згодом ототожнювана з Кібелою, зображувалась із зубчастим вінком, у вигляді захисного муру; Цезар (Авґуст) запровадив на її честь свято Опалії (19 вересня).
26. Грища. — Йдеться про т. за "вікові" ігри, що влаштовувалися кожні 110 років на честь покровителів Рима Феба й Діани. Винятково пишне святкування відбулося за Августа в 17 р. до н. є. Горацій з цієї нагоди склав свою славетну "Вікову пісню".
39. Батько вітчизни — такий титул (Pater Patriae) було присвоєно Августові в 2 р. до н. є.
53— Третя стихія — повітря, простори неба. 54. Явним., божеством.. — 27 р. до н. є. Октавіанові було надано почесне прізвисько Августа, тобто "звеличеного божеством".
73— Інші співці.. — Мається на увазі передусім Верґілій, який написав на замовлення Октавіана "Ене'щу".
94— Десять по десять мужів. — Ідеться про центумвірів, тобто членів колегії, що вирішувала приватні судові справи.
137. Засланим... а не вигнанцем.. — Овідій згідно з особистим наказом Августа був засланим (relegatus), а не вигнанцем (exul), до того ж за ним зберігалося майно і громадянські права; тяжче покарання чекало б його, якби справу розглядав сенат чи суд (пор. "С", V, II, 55.
165-167. Син~ внуки.. — Тіберій, його син Друз Молодший та Гер-манік (див. прим до "С", І, II, 104).
176. Тіберій на той час провадив війну в Паннонії і Далмації.
191-198. Перераховано племена, що населяли пониззя Дунаю: фракійські племена ґетів і дашв,меререїв і колхів; іранське плем'яязи-гів, германського або кельтського походження плем'я бастарнів (ба-стернів) селилось північніше, в Карпатах; сармати (савромати) та скіфи — племена Північного Причорномор'я.
203— Племен, що Істр їх не зупиняє.. — Мова про ґетів, які з лівого берега Нижнього Дунаю вчиняли набіги на Томи, про що не раз писав Овідій, зокрема в третій книзі "Скорбот".
225-226. Паннонія (сучасна Угорщина) та Іллірія (сучасна Югославія) на той час повставали проти Риму; войовничі ретійці, що населяли північні схили Альп, чинили опір Римові, хоч їх підкорив Тіберій у 16-15 рр до н. є.; повставала і Фракія, що з 63 р. до н. є. перебувала під впливом Риму.
[289]
227. Миру Вірменія жде— — У 20 р. до н. є. Парфія змушена була укласти з Авґустом мир і відступити Римові права на Вірменію; водночас були повернені римські знамена, які потрапили до парфян після поразки Красса в 53 р. до не.
229. Юний нащадок — пасинок Августа, Друз, що в 12 р. до н. є. почав наступальні дії проти германських племен у гирлі Рейну.
235— Спокій" даруєш" — Римський мир (pax Romana) був офіційним гаслом, підкріпленим і релігійним культом.
259. "Аннали" — тобто "Літопис", поема Еннія (239-169 pp. до н. є.), де мовиться про історію Риму, зокрема про те, як Ілія народила від Марса Ромула і Рема.
261. "Роду Енея матір" — початкові слова поеми Лукреція "Про природу речей".
293— Еріхтоній — міфічний володар Аттіки, що народився з землі від сімені Гефеста, який намагався оволодіти Афіною.
295. До Месника в храм — тобто до храму Марса Месника, збудованому на новому Форумі Августа.
297. Ісіда — єгипетська богиня, ототожнювана з грецькою Іо, що її покохав Юпітер.
299— Анхіс — онук троянського володаря їла; закохавшись, Венера народила від нього Енея. Іасіон — коханець Церери, від якого вона народила Плутоса, бога багатства.
300. Ендіміон — прекрасний юнак, що його Юпітер взяв на небо; Люна (Селена) приспала юнака, бажаючи його поцілувати.
359— Теренцій — римський комедіограф (185-159 pp. до н. є.); Акцій — найвидатніший римський трагік (II ст. до н. є.).
360. В кого пісні про війну. — Маються на увазі епічні поети.
363. Теосець — Анакреонт.
367. Башшіад — Каллімах (III ст. до н. є.).
380. Блукач — Улісс. Цірцея (Кірка) і Каліпсо ~ дві німфи, що закохались у нього.
383-408. Наводяться сюжети відомих міфів, до яких часто зверталися поети-трагіки, в тому числі й Овідій у трагедії "Медея", що не збереглася
413— Арісгпід — грецький письменник із Мілета (кінець II ст. до н. є.), автор прозового твору на еротичні теми "Мілетські повісті".
426. Потрійний., світ.. — За античними уявленнями, світ складався з трьох стихій: землі, води, повітря.
431 —444— Перераховуються представники любовної поезії, римські поети І ст. до н. є. — чільний представник "неотериків", наслідувачів александрійських поетів, Катулл; Ліціній Кальв; Тіцід, що під іменем Перілли оспівував свою кохану Метеллу; Ґай Меммій, оратор і поет, адресат поеми Лукреція; Гельвій Цінна, автор поеми про любов Мірри (Смірни) до свого батька Кініра; Ансер, який був прихильником і співцем Антонія; Корніфіцій — поет, наближений до Цезаря; Валерій Ка-тон, граматик і поет, ВарронАтацинський, автор поеми про плавання Арго; оратори Гортензій і Сервій Руф, історик Сісенна, який переклав латинською мовою еротичний твір Арістіда.
[290]
491— Грудень — місяць, на середину якого припадало свято Сатурналії
497. Міми — різновид народного театру, для якого були характерні любовні та побутові сцени.
508. Претор., платить.. — В обов'язки претора входила також оплата видовищ для народу.
519 Мої" звучали поеми.. — В оригіналі: "виконувались у супроводі танцю" (saltata); йдеться про "пантоміму", щось на зразок балету: під звучання тексту (наприклад, Овідієвих Тероїд") актор мімікою та рухами відтворював дію.
534.3 ложем, що в Тірі.. — Йдеться про оспіване в IV книзі "Енеіщи" кохання Енея і Дідони, дочки Бела, володаря фінікійського міста Тіра.
538. На буколічнім ладу.. — Тобто "пастушому"; Філліда їлАмарілла — героїні "Пастуших пісень" ("Буколік"), що в них Вергілій наслідує родоначальника цього жанру грецького поета Теокріта із Сіракуз (III ст. до н. є.).
553-Для високих котурнів.. — Тобто в жанрі трагедії (котурн — високе взуття трагічних акторів); йдеться про трагедію "Медея", що не збереглася.
567. Калліопа — муза епічної поезії