— Як цезар?
— Так. На яких же ви були симпозіонах? — питався далі Адріан.
—Я — щоденно! — сказав Антіной.— Але, здається, має бути найурочистіший у найвидатнішої тутешньої красуні завтра.
— Дивись, ще не закохайся! — посміхнувся цезар. Аврелій скривився, немов ковтнув щось кисле:
— Цей симпозіон нас не дуже спокушає. Буде там несмачний додаток.
— А саме?
— Oтa змора, що переслідує нас скрізь: Вер!
Цезар кинув із роздратуванням:
— Це справді цілком невиносимий онагр. Маю відомості, що він тут примиляється до жидів. Вилетить він у мене кудись... у Панонію!
— Тільки в Панонію? — розчаровано перепитав Аврелій.— Я б волів...
— Куди?
— Принаймні... в Гадес. Щоб остаточно здихатись гадюки.
Адріан споважнів:
— Нема рації, мій друже, за кожного нахабу сваритися з сенатом. Крім того, сам знаєш: я не люблю нічого нищити. Бо ж, зрештою, в доброму господарстві всяка небрязь може на щось пригодитися.
— Знаю, що август не нищить ані мухи. Але ж — скорпія?
— Авреліє! Перехвалюєш блазня. Який же це скорпіон? Лише дурна мавпа, що хоче вдавати людину. Та ще й неабияку! Але досить! Не псуй нам вечері. І так цілу дорогу набридав мені з ним Татіан. Масторе! Знайди там у моєму плащі таблички. Послухайте, що я написав Сервіанусові.
І цезар почав читати свого листа до швагра:
— "Адріан август Сервіанусові консулові. Привіт! Так от той Єгипет, що ти, любий Сервіанусе, так мені його вихваляв! Знаю я тепер його повністю. Легкодушний він; хитається й коливається в примхах громадської думки. Александрійці — це раса найдіяльніша, найпихатіша й найнесправедливіша. Що ж до самого міста Александрії, то воно прекрасне, багате й чинне. Ніхто в ньому не лишається бездіяльним. Одні виробляють скляні речі, інші працюють над виготовленням папірусу.
До того ж усі, яким би не був, чи яким би не видавався бути його стан або положення в громаді — всі вміють ткати льон. Працюють подагрики, працюють сліпі. Навіть однорукі не сидять тут без діла.
У них у всіх один бог. І він однаково в пошані, чи то у християн, чи в жидів, чи в людей, що поклоняються богам нашим. Хоч, власне, цей "бог" не є жодним богом. Чому це місто, своєю величністю гідне того, щоб стати в чолі всього Єгипту, чому воно не вміє ліпше керувати само собою?
Я визнав за ним всі його привілеї. Я віддав йому давні його права. Та ще додав і нові. Отож, поки я був там, мені дякували. Але, як тільки я виїхав (у подорож по Єгипту), багато лихого було сказано про мене. І ще більше про мого "сина" — Вера.
Я гадаю, що ти знаєш, що вони говорять і про Антіноя.
Все, чого їм бажаю, це щоб вони "самі поїли своїх курчат". Мені ж було б соромно переказувати, як вони тих курчат виводять. Посилаю тобі різнокольорові, мінливих барв чари. Мені подарував їх жрець як дарунок, призначений моїй сестрі й тобі. Ставте їх на стіл у святочні дні. Тільки ж добре вважайте, щоб наш приятель Африканус не користав із них занадто широко. Александрійці, як бачу, нація, що не вірує ні у що й поклоняється всьому. За своїх богів вони проливають кров. Але першим зі всіх богів — кажу — роблять гаманець.
Тут ніхто одверто й виключно не належить ні до віри, яку визнає, ні до ремесла, яке провадить. Єгипет та імператор осуджують один одного, однак цілуються — принаймні, як можеш це бачити на монетах. Але знайшов я в Єгипті й скарби, котрим нема ціни. Особливо ж по храмах, що біля ніг Сфінкса, де вже починають нагромаджуватися гори руїн, ознака наших часів. Ці скарби — це найстарші з таємниць єгипетських храмів".
З-за заслони виткнулась голова невільника з великими золотими кільцями-сережками у вухах.
— Що сталося, Скавре? — спитав цезар, спиняючи читання листа.— 3 Серапеума?
— Достойний отець Рамері питається, чи не прийме його август по вечері? Перед хвилиною від нього вийшов жрець-пастофор із Серапеума.
Раб розсунув заслону, і на терасу вступив літній вже чоловік — Адріанів зорезнавець і складач гороскопів. Бронзове обличчя і вся голова жерця були чисто виголені. Перуки він не носив ніколи, ані поза храмом, як усі інші жерці. Поверх білої рясної одежі на одному плечі висіла пантеряча шкіра, перехвачена в поясі фібулою у формі двох пантерячих голівок.
Жрець схрестив руки на грудях і мовчки вклонився цезареві. Мастор присунув до столу легеньке ложе й поклав на ньому кілька подушок.
— Вітай, святий отче, сідай з нами і трохи підкріпись. Маємо доброго фазана й ще ліпшу підливу з трюфелів.
Мастор вже поставив біля гостя мисочку, накриту срібною покришкою на срібній таці.
— Соус кисленький, саме як до смаку августові,— додав він, маючи право говорити в присутності цезаря навіть без запитання.
Жрець подякував. І хоча в інтимному товаристві мав право прилягти на ложі, однак сидів. Бо лежача поза для жерця вважалась непристойною.
— Візьму з твого, цезаре, дозволу тільки шматок хліба та меду.
— Так. Я забуваю,— всміхнувся Адріан,— що ти не їси "трупів".
Жрець також усміхнувся на жарт і почав оповідати. Він вважав за необхідне негайно сповістити цезареві щойно принесені з Серапеума новини. Старий, всіми поважаний жрець Діодор несподівано покинув святиню. Чи надовго? Ніхто нічого не знає. Але так виглядає, ніби назавжди. Не виголосив жодної промови, не визначив на своє місце заступника, сказав лише одно-єдине речення: "Іду служити Гарпократові, тобто богові мовчання. Дорогоцінні дари, що їх послав цезар, дістав своєчасно. А таких дарів, і в такій гойності Серапеум ще ніколи не бачив".
— Дивно! — промовив Адріан трохи схвильовано.
— Дуже дивно,— відповів спокійно жрець.
— Може, йому здалося, що цезар невдоволений з його пророцтв? — сказав Аврелій.
— Всім відомо,— відповів спокійно жрець,— що август не покладає відповідальності за пророцтво на жерця.
— Дивно,— ще раз повторив Адріан.— Будь ласка, довідайся про всі подробиці. Ну, а що говорять зорі? Перевірив ти вже мій гороскоп, що я зложив Антіноєві?
— Так, августе. На мою думку, як можна гадати з мовчання зір, життя шляхетного Антіноя складається як найліпше: близько велика радість і великий спокій. Але неясні мені слова пророчиці-профантиди.
— Діва Аменартос мала видіння?