Солоний сніг

Сторінка 13 з 15

Володимир Желєзніков

Співали тільки очі, співали тисячі дрібних зморщечок довкола очей, співали губи, які чомусь розповзлися в усмішку. Ніхто навіть не повірив би, що бабуся вміє так весело й молодо усміхатися. Співали руки, коли вони почали, не зрозуміло навіщо, поправляти шапку в Сашка. Так у неї було хороше на серці, адже до чого дожила: Сашко заступився за неї! Отже, не даремно вона сиділа біля нього ночами, коли він хворів. Жива людинка.

Це все бабуся подумала про себе, а вголос сказала найзвичайнісінькі слова:

— Тобі пора додому. Для першого дня цілком досить.— Вона взяла Сашка за руку й повела додому.

Розділ тринадцятий

— Тобі треба трохи відпочити,— сказала бабуся.— Ти ще не зміцнів після хвороби. Лягай у постіль.

— Краще я посиджу в кріслі у Петра Петровича,— сказав Сашко.— Можна?

— Можна,— відповіла бабуся.

Дорогою до кімнати Петра Петровича Сашко зупинився біля вішалки, витяг з кишені куртки лист і переклав у штани. Він вирішив сьогодні обов'яз-

І ково все розповісти Петру Петровичу. Прийшов, ' сів у крісло й став ждати.

І Ото добре було б, якби з листом теж усе владналося, а потім вони поїхали б до батька на Кам-' чатку. Невже Петро Петрович не пробачить йому?

Сашко тяжко зітхнув: можливо, й не пробачить. Проте однаково він йому все розповість. Бо он що виходить: Ігор там чекає на цей лист і хвилюється, що Петро Петрович мовчить, а лист лежить у Сашка. Гарненька історія!..

"А, нарешті ти з'явився, любий Геркулесе. Я на тебе чекав стільки днів, ти мені був потрібен, у мене були неприємності".

"Я все знаю",— відповів Геркулес.

"Ти знаєш усе?— перелякався Сашко.— І про марки також?"

"І про марки",— сказав Геркулес.

"Ти мене дуже зневажаєш?"

"Спершу я тебе дуже зневажав і вирішив назавжди тебе покинути, а потім я зрозумів, що ти це зробив випадково й що ти ніколи вже не зробиш нічого такого. І потім, у тебе вистачило мужності в усьому признатися. Ти пішов до господаря марок, а це не кожен зможе..."

"Це мене мама примусила,— відповів Сашко.— Сам я ніколи не наважився б".

"Коли я був хлопчаком, у нас на острові жив сліпий дідусь. Він був дуже бідний і писав вірші. А люди приносили йому їжу, хто що міг. Виноград, хліб, молоде вино. А ми, хлопчаки, від пустощів цупили в нього цю їжу. І ось дідусь кинув писати вірші, тому що йому нічого було їсти і ще тому, що він вирішив: як люди не приносять йому їжу, отже, їм не подобаються його пісні. Тоді я йому все розповів".

"Геркулесе, а він пробачив тобі?"

"Він мені дуже довго не хотів пробачати, але я ходив до нього щодня: прибирав у нього в домі, носив їжу, прав одяг у морі. А він однаково не хотів мені пробачити. Тоді я вивчив багато-багато його віршів напам'ять і почав їх читати людям, І він пробачив мені".

"І я обдурив одну людину, Петра Петровича. Ти його знаєш. А він теж дуже багато зробив для мене. Наприклад, коли б не він, то я не знав би про тебе нічого..."

"Негарно!—вигукнув Геркулес. Він вихопив з-за пояса широкий короткий меч і заходився розмахувати ним над Сашковою головою.— Схаменися, поки не пізно, схаменися..."

"Геркулесе, Геркулесе, куди ти зник? Де "ти? Я тобі не встиг розповісти, що я вже наважився, я сьогодні все розповім Петру Петровичу..."

Перед Сашком стояла мама.

— А де подівся Геркулес?—запитав Сашко.

— Утік,— сказала мама.— Побачив мене й утік. А спати, до речі, годиться в постелі. Ось довідка від лікаря. Тобі дозволяється, по-перше, завтра йти до школи, а по-друге,— мама замовкла, і в Сашка гучно-гучно забилося серце, бо він, здається, здогадався, що йому дозволяється по-друге,— а по-друге, тобі дозволяється виїхати на Камчатку.

— Ура-а-а!— закричав Сашко.— Ура-а-а! От-

же, ми їдемо до тата. Отже, завтра я до школи не піду, а лаштуватимуся в дорогу.

— Чудаче,— сказала мама.— Ми з тобою поїдемо навесні. Раніше мене з роботи не відпустять. А тепер ходімо, я тобі обстрижу волосся, бо ти зовсім як дівчинка.

Мама взяла ножиці й уже хотіла була підстригти його, але він зупинив її руку.

— Я не хочу стригтися,— сказав Сашко.

— Ти сам просив, а тепер не хочеш?— здивувалася мама.— Сам казав — мужчина має носити коротке волосся.

— А в Геркулеса теж було довге волосся,— сказав Сашко.

— Звідки ти знаєш?— запитала мама.

— Знаю,— відповів Сашко.— Я не буду стригтися.

— Тоді давай укладайся спати,— сказала мама.— Бо завтра проспиш.

— Мені треба почекати Петра Петровича,— відповів Сашко.— Мені це дуже треба.

— Ти лягай і чекай,— сказала мама.— А коли Петро Петрович повернеться, я попрошу, щоб він до тебе заглянув.

Але Петро Петрович прийшов пізно, Сашко вже спав. А вранці, коли Сашко йшов до школи, Петро Петрович іще спав. Тому дорогою до школи в Сашка був кепський настрій: невідправлений лист увесь час нагадував про себе. Спробуй тут повеселися!

Розділ чотирнадцятий

— Огоньков прийшов, Огоньков прийшов!—закричали діти й кинулися йому назустріч.

А потім, коли минули перші хвилини зустрічі, коли дітлахи поплескали його по плечу й довідалися, що йому робили уколи, раптом посеред тиші, що запала в класі, пролунав єхидний Гощин голос. Він єдиний не підійшов до Сашка.

— А, прийшла нарешті наша красна дівиця золотокудра!— сказав Гошка.

Троє або четверо хлопчаків захихикали. А решта промовчали, вони бачили, як Сашко зблід. Ще мить, іще півмиті, і він знову змовчить і залишить ГощинІ слова без відповіді, і все піде як і досі. І тоді він, зацькований, як Пушкін був зацькований

І

1 французьким офіцером Дантесом, вирішив повстати.

Сашко підійшов до Гошки. Той підвівся йому назустріч, а Сашко сильно штовхнув його в груди, й Гошка від несподіванки знову сів.

— Я нізащо не відстрижу волосся,— сказав Сашко.— Нізащо! Тому що так подобається моїй мамі.

І стільки в нього було рішучості та відваги, стільки стійкості, скільки було в усіх тих дорослих людей, які здійснювали подвиги на війні або на роботі.

А потім Сашко дістав з портфеля конверт, який йому подарувала Маринка, видобув звідти дві марки й простягнув Гошці.

— Ось тобі, що я обіцяв,— сказав Сашко. Умить навколо них утворилася юрба дітей, їм

усім було цікаво подивитися, що Сашко дав Гошці.

— Обережніш, обережніш,— сказав Гошка.— Адже марки цінні.— Потім він обернувся до Сашка: —Завтра я тобі принесу на відповідь дві марки, вони будуть не гірші за твої.