Співали тільки очі, співали тисячі дрібних зморщечок довкола очей, співали губи, які чомусь розповзлися в усмішку. Ніхто навіть не повірив би, що бабуся вміє так весело й молодо усміхатися. Співали руки, коли вони почали, не зрозуміло навіщо, поправляти шапку в Сашка. Так у неї було хороше на серці, адже до чого дожила: Сашко заступився за неї! Отже, не даремно вона сиділа біля нього ночами, коли він хворів. Жива людинка.
Це все бабуся подумала про себе, а вголос сказала найзвичайнісінькі слова:
— Тобі пора додому. Для першого дня цілком досить.— Вона взяла Сашка за руку й повела додому.
Розділ тринадцятий
— Тобі треба трохи відпочити,— сказала бабуся.— Ти ще не зміцнів після хвороби. Лягай у постіль.
— Краще я посиджу в кріслі у Петра Петровича,— сказав Сашко.— Можна?
— Можна,— відповіла бабуся.
Дорогою до кімнати Петра Петровича Сашко зупинився біля вішалки, витяг з кишені куртки лист і переклав у штани. Він вирішив сьогодні обов'яз-
І ково все розповісти Петру Петровичу. Прийшов, ' сів у крісло й став ждати.
І Ото добре було б, якби з листом теж усе владналося, а потім вони поїхали б до батька на Кам-' чатку. Невже Петро Петрович не пробачить йому?
Сашко тяжко зітхнув: можливо, й не пробачить. Проте однаково він йому все розповість. Бо он що виходить: Ігор там чекає на цей лист і хвилюється, що Петро Петрович мовчить, а лист лежить у Сашка. Гарненька історія!..
"А, нарешті ти з'явився, любий Геркулесе. Я на тебе чекав стільки днів, ти мені був потрібен, у мене були неприємності".
"Я все знаю",— відповів Геркулес.
"Ти знаєш усе?— перелякався Сашко.— І про марки також?"
"І про марки",— сказав Геркулес.
"Ти мене дуже зневажаєш?"
"Спершу я тебе дуже зневажав і вирішив назавжди тебе покинути, а потім я зрозумів, що ти це зробив випадково й що ти ніколи вже не зробиш нічого такого. І потім, у тебе вистачило мужності в усьому признатися. Ти пішов до господаря марок, а це не кожен зможе..."
"Це мене мама примусила,— відповів Сашко.— Сам я ніколи не наважився б".
"Коли я був хлопчаком, у нас на острові жив сліпий дідусь. Він був дуже бідний і писав вірші. А люди приносили йому їжу, хто що міг. Виноград, хліб, молоде вино. А ми, хлопчаки, від пустощів цупили в нього цю їжу. І ось дідусь кинув писати вірші, тому що йому нічого було їсти і ще тому, що він вирішив: як люди не приносять йому їжу, отже, їм не подобаються його пісні. Тоді я йому все розповів".
"Геркулесе, а він пробачив тобі?"
"Він мені дуже довго не хотів пробачати, але я ходив до нього щодня: прибирав у нього в домі, носив їжу, прав одяг у морі. А він однаково не хотів мені пробачити. Тоді я вивчив багато-багато його віршів напам'ять і почав їх читати людям, І він пробачив мені".
"І я обдурив одну людину, Петра Петровича. Ти його знаєш. А він теж дуже багато зробив для мене. Наприклад, коли б не він, то я не знав би про тебе нічого..."
"Негарно!—вигукнув Геркулес. Він вихопив з-за пояса широкий короткий меч і заходився розмахувати ним над Сашковою головою.— Схаменися, поки не пізно, схаменися..."
"Геркулесе, Геркулесе, куди ти зник? Де "ти? Я тобі не встиг розповісти, що я вже наважився, я сьогодні все розповім Петру Петровичу..."
Перед Сашком стояла мама.
— А де подівся Геркулес?—запитав Сашко.
— Утік,— сказала мама.— Побачив мене й утік. А спати, до речі, годиться в постелі. Ось довідка від лікаря. Тобі дозволяється, по-перше, завтра йти до школи, а по-друге,— мама замовкла, і в Сашка гучно-гучно забилося серце, бо він, здається, здогадався, що йому дозволяється по-друге,— а по-друге, тобі дозволяється виїхати на Камчатку.
— Ура-а-а!— закричав Сашко.— Ура-а-а! От-
же, ми їдемо до тата. Отже, завтра я до школи не піду, а лаштуватимуся в дорогу.
— Чудаче,— сказала мама.— Ми з тобою поїдемо навесні. Раніше мене з роботи не відпустять. А тепер ходімо, я тобі обстрижу волосся, бо ти зовсім як дівчинка.
Мама взяла ножиці й уже хотіла була підстригти його, але він зупинив її руку.
— Я не хочу стригтися,— сказав Сашко.
— Ти сам просив, а тепер не хочеш?— здивувалася мама.— Сам казав — мужчина має носити коротке волосся.
— А в Геркулеса теж було довге волосся,— сказав Сашко.
— Звідки ти знаєш?— запитала мама.
— Знаю,— відповів Сашко.— Я не буду стригтися.
— Тоді давай укладайся спати,— сказала мама.— Бо завтра проспиш.
— Мені треба почекати Петра Петровича,— відповів Сашко.— Мені це дуже треба.
— Ти лягай і чекай,— сказала мама.— А коли Петро Петрович повернеться, я попрошу, щоб він до тебе заглянув.
Але Петро Петрович прийшов пізно, Сашко вже спав. А вранці, коли Сашко йшов до школи, Петро Петрович іще спав. Тому дорогою до школи в Сашка був кепський настрій: невідправлений лист увесь час нагадував про себе. Спробуй тут повеселися!
Розділ чотирнадцятий
— Огоньков прийшов, Огоньков прийшов!—закричали діти й кинулися йому назустріч.
А потім, коли минули перші хвилини зустрічі, коли дітлахи поплескали його по плечу й довідалися, що йому робили уколи, раптом посеред тиші, що запала в класі, пролунав єхидний Гощин голос. Він єдиний не підійшов до Сашка.
— А, прийшла нарешті наша красна дівиця золотокудра!— сказав Гошка.
Троє або четверо хлопчаків захихикали. А решта промовчали, вони бачили, як Сашко зблід. Ще мить, іще півмиті, і він знову змовчить і залишить ГощинІ слова без відповіді, і все піде як і досі. І тоді він, зацькований, як Пушкін був зацькований
І
1 французьким офіцером Дантесом, вирішив повстати.
Сашко підійшов до Гошки. Той підвівся йому назустріч, а Сашко сильно штовхнув його в груди, й Гошка від несподіванки знову сів.
— Я нізащо не відстрижу волосся,— сказав Сашко.— Нізащо! Тому що так подобається моїй мамі.
І стільки в нього було рішучості та відваги, стільки стійкості, скільки було в усіх тих дорослих людей, які здійснювали подвиги на війні або на роботі.
А потім Сашко дістав з портфеля конверт, який йому подарувала Маринка, видобув звідти дві марки й простягнув Гошці.
— Ось тобі, що я обіцяв,— сказав Сашко. Умить навколо них утворилася юрба дітей, їм
усім було цікаво подивитися, що Сашко дав Гошці.
— Обережніш, обережніш,— сказав Гошка.— Адже марки цінні.— Потім він обернувся до Сашка: —Завтра я тобі принесу на відповідь дві марки, вони будуть не гірші за твої.