Сомс зупинився на хвильку й сперся на огорожу Роу. Зручне місце для спогадів, якраз на півдорозі між будинком на Парк-лейн, свідком його народження і смерті батьків, і невеликим будинком на Монпельє-сквер, де тридцять п'ять років тому він зазнав утіх свого першого шлюбу. Тепер, після двадцяти років другого шлюбу, та давня трагедія здавалася йому зовсім іншим життям, яке скінчилося, коли замість сподіваного сина народилася Флер. Уже давно він не жалкував, навіть підсвідомо, за ненародженим сином: серце його заполонила Флер. Зрештою, вона носить його прізвище, і він зовсім не бажає наблизити той час, коли вона його змінить. Сказати правду, якщо він і думав про таке лихо, то його тривогу заспокоювала невиразна надія, що він зробить її дуже багатою, і це багатство затьмарить або й зітре прізвище того, хто одружиться з нею,— а чом би й ні, коли, як вважають тепер, жінка нічим не поступається перед чоловіком? І Сомс, потай переконаний, що це зовсім не так, провів рукою по обличчю і заспокоєно помацав підборіддя. Завдяки своїм помірним нахилам він не набрав тіла, не погладшав; ніс у нього був блідий і тонкий, сивуваті вусики коротко підстрижені, очі бачили, як і колись. Голову він ледь нахиляв уперед, і його чоло під посивілим волоссям, що вже трохи відступило назад, не здавалося надміру високим. Не дуже змінив час цього "найзаможнішого" з молодих Форсайтів, як назвав би його останній із старих Форсайтів, Тімоті, якому пішов уже сто перший рік.
Тінь від платанів падала на його елегантний фетровий капелюх; він перестав носити циліндр — тепер такі часи, що заможним людям краще не привертати до себе уваги. Платани! Думки його раптом полинули до Мадріда — на Великдень перед війною, вагаючись, чи купити картину Гойї, він поїхав до Іспанії поглянути на художника на його батьківщині. Гойя справив на нього велике враження — першорядний художник, справжній геній! Хоч як високо Гойю цінують тепер, його цінуватимуть іще вище, перш ніж на ньому поставлять хрест. Друга хвиля захоплення Гойєю буде навіть могутніша за першу; безперечно! І Сомс придбав картину. Тоді в Мадріді він — уперше в житті — замовив копію фрески "La vendimia" [64], яка зображала дівчину, що взялася рукою в бік; ця дівчина нагадувала йому доньку. Тепер копія висіла в його галереї у Мейплдергемі й виглядала досить убого — Гойю неможливо скопіювати. Проте, коли донька виїздила, Сомс часто підходив до картини, приваблений невловною схожістю — у легенькій прямій постаті, в широко розставлених дугах брів, в палкій задумі темних очей. Дивно, що Флер має темні очі, коли в нього самого очі сірі,— у чистокровного Форсайта карих очей не буває — а у матері сині! Але, щоправда, у її бабусі Ламот очі темні, наче меляса!
Сомс рушив далі до Гайд-парк-Корнер. Ніде в Англії не відбулося таких разючих змін, як на Роу. Народившися зовсім поряд, він пам'ятав цю алею з 1860 року. Його водили сюди гуляти в дитинстві, і він, визираючи з-за кринолінів, розглядав денді з баками, у вузеньких лосинах, дивився, як хвацько вони гарцювали на конях, як віталися, скидаючи свої білі з вигнутими крисами циліндри; все тут дихало дозвіллям, і між пишно вбраної публіки крутився маленький кривоногий чоловічок із собаками на шворках, який намагався продати одну з них його матері: спанієлі короля Карла, італійські хорти, яких усіх приваблював її кринолін,— тепер їх уже не побачиш. Не побачиш і вишуканої публіки, тільки робочий люд сидить, нудячись, рядами, і немає на що подивитися, хіба інколи промчить, підстрибуючи в чоловічому сідлі, молоде дівчисько в котелку, та відставний колоніальний чиновник проскаче на взятій напрокат конячині; часом проїде на поні маленька дівчинка, протрюхикає дідок, якого кататися змушує хвора печінка, та промчить ординарець, що об'їжджає великого баского жеребця; ні чистокровних коней, ні грумів, ні поклонів, ні пересудів — анічогісінько; тільки дерева лишилися ті самі, деревам байдуже і до зміни поколінь, і до занепаду людства. Настав час демократичної Англії — розкошланої, квапливої, галасливої й, очевидно, безверхої. І в Сомса занила душа, що жадала вишуканості. Назавжди відійшов затишний світ знатності й блиску! Багатство залишилося. Так, багатство є! Він сам став куди багатший, ніж будь-коли був його батько; але манери, витонченість, елегантність — все це зникло, поглинуте велетенською бридкою тиснявою і панібратством, яке просмерділося бензином. Лише подекуди зосталися рештки шляхетності й аристократизму, розрізнені й chétifs [65], як сказала б Аннет; але вже немає нічого певного, ніяких чітких дороговказів. І в це сум'яття поганих манер і легковажних звичаїв доля закинула його дочку — квітку його життя! А коли до влади дорвуться лейбористи — хоч, може, до цього й не дійде — отоді начувайся!
Він пройшов, під аркою, яка, нарешті,— слава богу!— набула свого звичайного вигляду: з неї зняли потворний сіро-зелений прожектор. "Нехай краще наведуть його туди, куди всі простують,— подумав він,— та освітлять любу їхньому серцю демократію!" Він рушив по Пікаділлі, повз фасади клубів. Джордж Форсайт напевно сидить біля вікна "Айсіума". Він так споважнів останнім часом, що мало не ночує там, визираючи, наче нерухоме, насмішкувате сардонічне око, яке спостерігає занепад людей і звичаїв. Сомс пішов швидше, бо завжди почував себе ніяково під поглядом двоюрідного брата. Джордж, як він чув, у розпалі війни написав листа за підписом "Патріот", де скаржився на те, що уряд піддався істерії і зменшив раціон вівса скаковим коням. Так, він на своєму звичайному місці, високий, опасистий, елегантний, чисто поголений, гладеньке трохи поріділе волосся, напевне, напахчене найкращим одеколоном, а в руках у нього рожевий аркуш спортивної газети. Хто-хто, а Джордж не змінився. І, мабуть, уперше в житті Сомс відчув, як у його грудях під жилеткою заворушилося якесь тепле почуття до цього насмішника. Його огрядне тіло, бездоганний проділ, важкий, як у бугая, погляд були достатньою запорукою того, що старий лад не піде просто так зі сцени. Він побачив, що Джордж подає йому знак рожевим аркушем — запрошує його зайти: мабуть, хоче запитати щось про свій капітал. Сомс і досі відав його капіталом; ставши партнером юридичної контори двадцять років тому в той болісний період свого життя, коли він розлучався з Айріні, Сомс якось майже мимоволі утримав нагляд за всіма грошовими справами Форсайтів.