Я всміхнувся.
– Я злий сам на себе, – пояснив я, – оскільки недооцінив скрупульозність поліцейських. Я й гадки не мав, що вони здатні шукати відбитки пальців на нічого не вартих обривках паперу, але я прорахувався. Терпіти не можу сідати в калошу. – Я знизав плечами. – Гаразд, нічого не попишеш. Вік живи – вік учись.
Я підсунув до себе протокол, підписав останню сторінку, протягнув підписаний протокол Фарреллу, а другий екземпляр склав учетверо і сховав до кишені.
– Якщо ви наполягаєте, то можу пояснити у письмовому вигляді, – додав я. – Але я сумніваюся, чи варто. Санта Клаус дав драла, Кірнан викликав поліцію, а я, зізнатися, трохи розгубився. Я роздивлявся навсібіч, намагаючись знайти хоч який-небудь доказ, котрий підказав би мені, де шукати Санта Клауса, і мій погляд випадково наткнувся на корзинку для паперів – от я і вирішив покопатися в ній. А не спом'янув я про це, звісно, не через те, що забув, а виключно з почуття сорому: я звик вважатися розумним і кмітливим, тоді як той вчинок був на рідкість безглуздим. Ось відповідь на ваше перше питання. На друге – відповідь ще коротша – нічого. Я перевернув корзинку, висипав вміст на підлогу, потім покидав усе назад, але нічого не взяв. Хочете, щоб я це написав?
– Ні. Хочу тільки трохи поговорити про це. Я і сам знаю, що ви і розумні, і кмітливі. І ви, безумовно, не розгубилися. Я хочу знати справжню причину, котра спонукала вас копатися в корзинці. Я хочу знати, що саме ви шукали, чи вдалося вам це знайти, і що ви з цим зробили.
Я викручувався і звивався вже більше години, причому хвилин через двадцять до Фаррелла приєднався другий помічник окружного прокурора, і допитували мене вже удвох. В якусь мить мені навіть здалося, що мене збираються затримати як важливого свідка, але обставини зіграли мені на руку: для арешту потрібен ордер, почався різдвяний тиждень, а прямих доводів, що я й насправді намагався укрити якісь докази, не було, тому, врешті-решт, мене відпустили геть, змусивши, правда, приписати доповнення до вже підписаного протоколу. Недобре, звісно, змушувати таких поважних служителів правосуддя сидіти і чекати, поки я добросовісно переписував це доповнення на екземпляр протоколу, що лишався у мене, але я волію робити все, як належить.
До того часу, як я прибився додому, було вже десять хвилин на п'яту, і Вульфа у кабінеті не виявилося, позаяк щодня з четвертої до шостої він стирчить нагорі в оранжереї. Записки на своєму столі я теж не побачив, тож доручень у Вульфа до мене, як і раніше, не було, але деякі послання я все-таки виявив. На моєму столі вже давно красується вишукана нефритова попільничка – подарунок одного колишнього клієнта. Вона майже завжди порожня, тому що палю я вкрай рідко, проте зараз в ній лежали три недопалки сигарет "Фараон".
"Фараон", єгипетські цигарки, палить Сол Пензер. Думаю, що окрім Сола у світі можуть знайтися і інші любителі цієї марки, але я не міг припустити навіть думки про те, щоб стороння людина могла сидіти за моїм столом у мою відсутність. Більше того, Вульф навмисно дав мені знати про те, що в кабінеті побував Сол, тому що в число восьми мільйонів речей, котрі Вульф абсолютно не переносить, входять і попільниці з недопалками. Якби сталося подібне жахіття в його присутності, Вульф би особисто дотопав до ванної, щоб витрясти таку гидоту.
Виходить, якісь дії Вульф все-таки розпочав. Але які? Сол, кращий у всій Америці детектив, не перебуває ніде на службі, запрошує шістдесят доларів за день роботи і отримує їх, хоча вартий вдвічі дорожче. Вульф старається ніколи не наймати його по простих справах, і думка про те, що Вульф може спробувати подати Сола, як людину, котра зображала б Санта Клауса, навіть не приходила мені до голови. Та й не в звичках Вульфа фабрикувати неправдиве звинувачення у вбивстві.
Я подзвонив в оранжерею по внутрішньому телефону, і через хвилину Вульф гарикнув мені у вухо:
– Так, Фріц?
– Не Фріц. Це я. Я вдома. Ніяких термінових новин у мене немає. Поліцейські знайшли відбитки моїх пальців на вмісті корзинки для паперів, але мені вдалося викрутитися без серйозних втрат. Ви не образитеся, якщо я вимию попільницю?
– Ні. Будь ласка.
– А що потім?
– Я тобі скажу о шостій. Можливо – раніше.
Він поклав трубку. Я відкрив сейф і заглянув у відділення, де ми зберігаємо готівку, щоб з'ясувати, чи не виплачено Солу щедрий гонорар. Але усі гроші виявилися на місці, та й у бухгалтерській книзі нових записів не з'явилося. Я викинув недопалки і вимив попільницю. Потім забіг на кухню, де Фріц чаклував над поросячою вирізкою, і невинно поцікавився, чи сподобався Солу обід. Фріц відповів, що Сол пішов раніше, не затримавшись на обід.
Що ж, виходить, Вульф почав діяти відразу після мого виходу. Я повернувся у кабінет, перечитав свій екземпляр протоколу показань раніше, ніж зареєструвати його і підшити до інших документів, після чого взявся ламати голову над можливим завданням, котре Вульф міг доручити Солу; жодна з версій не здалася мені досить багатонадійною. На самому початку шостої задзеленчав телефон, і я зняв трубку. Сол, легкий на спомин. Він сказав, що радий мене чути і щасливий, що я, як і раніше, на свободі. Я відповів, що також радий і щасливий.
– Передай містеру Вульфу, – попросив Сол, – що все готово, ніяких труднощів немає.
– Тільки і всього?
– Авжеж. До зустрічі.
Я поклав трубку, помізкував, як бути – піднятися в оранжерею, чи подзвонити по внутрішньому телефону, – і вирішив на користь телефону. Коли в слухавку увірвався голос Вульфа, він був уже помітно роздратований – Вульф терпіти не може, коли його турбують в оранжереї.
– Так?
– Подзвонив Сол. Просить передати, що все готово, ніяких труднощів. Поздоровляю. Я вам не надто заважаю?
– Ні, як не дивно. Розстав крісла для гостей. Десяти, думаю, вистачить. Четверо чи п'ятеро прийдуть на початку сьомої; сподіваюсь не більше. Решта приєднаються до нас пізніше.
– Частування потрібне?
– Тільки напої. Більше нічого.
– Чим-небудь ще можу бути корисний?
– Ні.
На цьому розмова урвалася. Раніше, ніж піти у вітальню за кріслами і на кухню за напоями, я запитав себе, чи маю я хоч найменше уявлення про те, яку виставу збирається влаштувати наш геній на цей раз. Та, на жаль, відповідь була заперечлива.