– О, так, – запевнив її Вульф. – Ви виклали свої думки просто захоплююче.
– Можливо, краще, щоб ваш помічник не особисто явився в поліцію, а щоб інспектор Кремер приїхав сюди і ви б самі поговорили з ним? А ваш помічник тут підтвердив ваші слова. Я багато про вас читала і знаю, як ви дієте.
– Дійсно, так було б краще, – визнав Вульф. Говорив він сухо, але зовсім не вороже. Я бачив. що за його правим вухом посмикувалася жилка, прихована від погляду Черрі. – Я вважаю, міс Квон, зараз даремно розглядати версію про те, що вбивцею міг виявитися хтось інший, хоча...
– Даруйте. Я мушу перебити вас! – В писклявому голоску Черрі продзвеніла сталь. – Я знаю, що вбивця – Марго!
– А ось я не знаю. І, навіть, в тому разі, якщо проймуся вашим переконанням, то мушу, до того як приступлю до виконання вашого задуму, переконатися у відсутності підводних каменів. Часу це в мене багато не займе. Завтра вам скажуть про моє рішення. Я б хотів...
Черрі знову перебила його:
– Я не можу стільки чекати. Не пізніше завтрішнього ранку я повинна сповістити поліцію про розмову з Куртом.
– Пф! Ви не тільки можете почекати, але безумовно почекаєте. З тієї хвилини, як ви повідомите поліцію про розмову з Куртом, ви втратите важіль тиску на мене. Ви дізнаєтеся про моє рішення завтра. Тепер мені треба подумати. Арчі?
Я встав. Черрі поглянула на мене, потім перевела погляд на Вульфа. Вона ще трохи посиділа, обмірковуючи стан речей і зважуючи свої шанси – лице її при цьому лишалося, як завжди, цілком непроникним, – а потім встала.
– Я отримала величезне задоволення, – прощебетала вона, як ні в чому не бувало, – від того, що побувала тут і познайомилася з вами. Ще раз прошу вибачення за те, що не зателефонувала і не попередила вас про свій прихід. Чим раніше ви подзвоните мені завтра, тим краще.
Вона обернулася і попрямувала до дверей, а я підтюпцем подався слідом. Я потримав шубку, поміг Черрі укутатися в неї, розчахнув двері, переконався, що Черрі благополучно подолала всі сім східців і спустилася на тротуар, зачинив двері, наклав ланцюг, повернувся до кабінету і сказав Вульфу:
– Снігопад припинився. Хто, по-вашому, підхожий більше – Сол, Фред,Оррі чи Білл?
– Сядь! – гарикнув Вульф. – Ти знаєшся на жінках. Що скажеш?
– Тільки не на таких. Я пасую. І ломаного гроша на неї не поставлю. А ви?
– Я теж. По всій вірогідності, вона бреше. Я припускаю також, що вона – вбивця. Сядь.
Я хочу знати все, що відбувалося там сьогодні після мого відходу. У всіх подробицях.
Я сів і відзвітував. Разом з відповідями на запитання це зайняло у мене одну годину і тридцять п'ять хвилин. Стрілки годинника показували вже початок другої, коли Вулф, нарешті, відсунув крісло назад, із зусиллям піднявся, мовив "на добраніч" і відправився спати.
Глава 6
Наступного дня, в суботу, в половині третьої я сидів у будівлі прокуратури на Леонард-стріт, у тому ж кабінеті, де деякий час тому мені вдалося успішно конфіскувати сніданок помічника окружного прокурора. Втім. ніякої потреби знову повторити цей подвиг у мене не було, бо я щойно пообідав у ресторані "Ост", де ум'яв смачнющі поросячі ніжки з тушеною капустою. Наскільки я знаю, ніяких спроб повісити вбивство Боттвайля на Марго поки що не починалось; не робилося взагалі ніяких спроб.
Оскільки щоранку з девятої до одинадцятої Вульф незмінно стирчить нагорі в оранжереї, а снідає у себе в кімнаті, сидячи на постелі, я, пам'ятаючи про те, що повинен до десятої з'явитися у прокуратуру, подзвонив Вульфу по внутрішньому телефону незадовго до дев'ятої і запитав, чи немає у нього якихось доручень. Вульф відповів, що немає.
Помічник окружного прокурора Фаррелл, протримавши мене цілу годину у приймальні, потім провів зі мною дві години в товаристві стенографістки і одного з детективів, котрий у п'ятницю вдень приїжджав на місце злочину. Мене без кінця ганяли взад-вперед по моїх власних показаннях, випитуючи заодно подробиці моїх взаємостосунків зі всіма людьми Боттвайля. Правда, про те, чи відомо мені що-небудь про Санта Клауса, Фаррелл запитав мене лише одного разу, тому і збрехати мені довелося лише один раз, якщо не рахувати того, що я змовчав про дозвіл на вступ до шлюбу.
Коли, зморений нерівною боротьбою, помічник прокурора оголосив перерву і велів мені знову з'явитися до половини третьої, я відправився в "Ост" відкуштувати поросячих ніжок і по дорозі подзвонив Вульфу; я попередив, що сам не знаю, коли повернуся додому, а Вульф сказав, що доручень для мене у нього, як раніше, немає. Я зауважив, що на мою думку, Черрі Квон не буде чекати його дзвінка до Нового року і проговориться поліції. Вульф відповів, що повністю зі мною згоден, і кинув слухавку.
Коли мене знову викликали до кабінету Фаррелла, помічник прокурора зустрів мене сам – ні стенографістки, ні детектива я вже не побачив. Фаррелл поцікавився, чи ситно я пообідав, діждався – мене це зворушило до глибини душі, – допоки я відповім, підсунув до мене листи паперу з віддрукованими показаннями і відкинувся на спинку стільця.
– Перечитайте уважно, – попросив він, – і вирішіть, чи захочете їх підписати. Так, як малось на увазі, що я можу і не захотіти, я прочитав текст не кваплячись і уважно, всі п'ять сторінок. Не знайшовши приводу ні для цензури, ні для суперечок, я підсунув стілець поближче до краю стола Фаррелла, поклав протокол на стіл і дістав з кишені шарикову ручку.
– Одну хвилину, – промовив Фаррелл. – Ви непоганий хлопець, незважаючи на норовливість, так що я хотів би вам допомогти. Тут підкреслюється, що ви розповіли нам усе, нічого не приховавши, про усі свої дії вчора вдень.
– Так, я це прочитав. І що?
– Тоді хто наніс відбитки ваших пальців на деякі обривки паперу в корзинці для сміття?
– А що б тебе! – З почуттям вилаявся я. – Забув надіти рукавички.
– Прошу вас поставитися до моїх слів серйозніше, – попросив Фарреллі, не спускаючи з мене очей. – Вчора, відправившись на пошуки Санта Клауса, ви піднялися у кабінет Боттвайля і найретельнішим чином перерили всю корзинку для сміття. І ви зовсім не випадково забули про це. Ви, наскільки нам відомо, взагалі нічого не забуваєте. Отже, ви навмисно змовчали про цей факт. Я хочу знати – чому. І ще —— що саме ви взяли з корзинки і що з цим зробили?