— Я теж не згодний, — подав голос із сусідньої койки Якосьбудько. — Ходити не дозволяють, бігати не дозволяють, грати в квача не дозволяють. Навіть співати не дозволяють. Одежу позабирали, всім дали по носовичку. Лежи та сякайся, от тобі і всі розваги.
— А навіщо ви пішли в лікарню?
— А вчора ми повипадали з кошика за містом і полягали спати. На світанку нас розбудили малючки і кажуть: "Звідки ви, малюки?" — "Ми, — кажемо, — летіли на повітряній кулі й розбилися". — "Ой, ви розбилися! Ой, вас лікувати треба! Ой, підемо в лікарню". Ми й пішли.
— І ніхто не хворий? — спитав Незнайко.
— Ні, один тільки Кулька хворий.
Незнайко підійшов до Кульки:
— Що тобі?
— Ногу вивихнув. Зовсім не можу ходити. Але не це мене тривожить. У мене, розумієш, Булька пропав. Будь другом, зроби добре діло, пошукай Бульку. Він, напевно, десь тут. Я ж же можу з місця встати.
— Гаразд, — сказав Незнайко. — Я знайду твого Бульку, а ти кажи всім, що я кулю придумав.
Незнайко обійшов усіх малюків і попередив, щоб казали, наче це він кулю придумав. Нарешті він повернувся до кабінету лікаря.
Сніжинка з нетерпінням ждала його.
— Ну, як почувають себе хворі? — спитала вона.
— Які вони хворі! — махнув Незнайко рукою. — Один тільки Кулька трошки хворий.
— Ой, то їх скоро випишуть? — зраділа Сніжинка. — Знаєте, що я думаю? Ми влаштуємо з нагоди видужання хворих бал. От весело буде!
— Не схоже на те, що їх збираються виписувати! — відповів Незнайко.
В цей час повернулись Медуниця і Синьоочка.
— Ви навіщо одягли халат? Що за самоуправство? — накинулась Медуниця на Незнайка.
— Ніякого самоуправства нема, — відповів Незнайко. — Просто я робив обстеження.
— Що ж показало ваше обстеження? — глузливо спитала Медуниця.
— Обстеження показало, що всі хворі, крім одного, здорові, і їх уже можна виписувати.
— Ні, ні! — злякалась Медуниця. — Ви уявляєте собі, що буде, коли ми випишемо одразу чотирнадцять малюків? Вони перевернуть місто догори дном! Жодної цілої шибки не залишиться, в усіх будуть синяки й гулі. Щоб запобігти захворюванню на синяки та гулі, ми мусимо залишити малюків у лікарні.
— А може, виписувати потрошки? — сказала Синьоочка. — Ну, хоч по одному малюкові на день.
— По одному — це мало, хоч би по два, — сказала Сніжинка. — Ми хочемо швидше влаштувати бал.
— Ну, гаразд, — погодилась Медуниця. — Ми складемо список і з завтрашнього дня почнемо виписувати по одному малюкові.
Сніжинка заплескала в долоні і кинулась обіймати Медуницю:
— Ні, по два, любонько! По два! Мені так хочеться, щоб вони швидше виписались. Та й вам хочеться піти на бал. Ви так чудово танцюєте!
— Ну, гаразд, по два, — змилостивилась Медуниця. — Почнемо виписувати найсмирніших. Ви повинні допомогти нам, — звернулась вона до Незнайка. — Хто з них найсмирніший?
— Та вони всі смирні! — вигукнув Незнайко.
— Оцьому я вже ніяк не повірю. Смирних малюків не буває. Для них неодмінно треба вигадати якесь діло, щоб вони забули про свої витівки.
— То випишімо в першу чергу цих майстрів — Гвинтика й Шпунтика. Вони одразу взялися б лагодити нашу машину, — сказала Синьоочка.
— Хороша думка! — схвалила Медуниця. — От ми й почнемо з Гвинтика й Шпунтика.
Вона записала Гвинтика й Шпунтика на папірці.
— Слідом за ними я хотіла б виписати Бурчуна, — сказала Медуниця. — Він такий нестерпний! Бурчить увесь час і нікому не дає спокою.
— Ні, не треба, — заперечив Незнайко. — Бурчуна ви краще потримайте в лікарні, щоб він відучився бурчати.
— Тоді можна виписати Пілюльку. Він невдоволений нашою лікарнею і весь час критикує наші методи лікування. Такий неспокійний хворий! Я не проти того, щоб зовсім спекатися його.
— Ні, Пілюльку теж не треба, — відповів Незнайко. — Він усе життя лікував інших, тепер хай сам полікується. Краще випишемо Тюбика. Він хороший художник, і для нього одразу знайдеться робота. Він мій учень. Це я навчив його малювання.
— Правда, любонько! — почала благати Сніжинка. — Чи не можна виписати сьогодні Тюбика? Я попрошу його намалювати мій портрет.
— І Гуслю, — додав Незнайко. — Це теж мій учень. Я навчив його грати на флейті.
Сніжинка знову кинулась обнімати Медуницю:
— Випишімо Тюбика й Гуслю, ну будь ласка!
— Ну, гаразд, для цих зробимо виняток, — пом'якшала Медуниця. — Але решту будемо виписувати по черзі.
Нарешті список було складено. Медуниця звеліла видати з комірчини одежу Тюбикові й Гуслі. За кілька хвилин вони обидва, сяючи від радості, стояли в кабінеті Медуниці.
— Ми вас виписуємо, — сказала вона. — Постарайтесь поводитися пристойно, інакше доведеться забирати вас знову до лікарні.
Розділ шістнадцятий
КОНЦЕРТ
По всьому місту рознеслася звістка про знаменитого мандрівника Незнайка і його товаришів, які потрапили до лікарні. Галочка й Кубушка невтомно бігали з будинка в будинок і розказували новину своїм подружкам. Ці подружки в свою чергу розповідали іншим, а ті ще іншим, і незабаром все населення міста, як за командою, рушило до лікарні. Кожній малючці хотілося чим-небудь допомогти потерпілим малюкам. Вони несли з собою всяку всячину. В одних були смачні пироги, в інших — варення, солодка пастила або компот.
За півгодини на Лікарській вулиці не було де яблуку впасти, розуміється, у лікарню не могли впустити такої кількості бажаючих. Медуниця вийшла на верандочку й сказала, що хворим нічого не треба, що все в них є, тому всі повинні розійтись і не шуміти тут під вікнами. Але малюнки не хотіли розходитись. Якимсь чудом вони довідались, що головний малюк, по імені Незнайко, має вийти з лікарні разом з своїми товаришами Тюбиком і Гуслею.
Медуниці знову довелося заявити, що Незнайко не вийде, поки всі не розійдуться. Але замість того, щоб розійтися, малючки пішли до своїх подруг, що жили на Лікарській вулиці. Коли Незнайко, Тюбик і Гусля у супроводі Сніжинки й Синьоочки вийшли на вулицю, то побачили, що з усіх вікон виглядає мало не по десятку малючок. Незнайко був дуже задоволений такою увагою. До його слуху долітали голоси:
— Скажіть, скажіть, а котрий з них цей знаменитий Незнайко?
— Незнайко он той, що в жовтих штанцях.
— Отой вухатенький? Нізащо не вгадала б, що це Незнайко. У нього досить придуркуватий вигляд.