122
Примчав іще Грандоній, він нащадок
Каппадокійського царя Капеля.
За бистротою кінь його Марморій
Змагатись міг хоч із летючим птахом.
Кидає поводи, коня острожить
І налітає, й б'є Джеріна з люттю.
Страшний удар пробив і щит, і лати,
І до стрічок уп'явся спис у тіло,
А лицар, мертвий вже, впав коло скелі.
Слідом за цим Грандоній вбив Джер'єра,
Незмінного супутника Джеріна,
А потім і Гюйона, Берендж'єра,
Останнім став Австорій, герцог можний,
Володар був Валер'ї та Вівера.
І він сконав, язичники ж радіють.
А франки тихо: "Скільки наших вбито!"
123
Роланд тримає меч, залитий кров'ю,
Він добре чує плач скорботний франків,
Біль крає серце, ледь не розриває.
Він крикнув мавру: "Бог за зло карає!
За смерть соратників тобі помщуся!"
І враз пустив коня у чвал нестримний,
Хто ж переможе? От вони зійшлися.
124
Гран доній був сміливий і шляхетний,
У битвах йшов вперед безстрашно перший.
З Роландом він ніколи не стрічався,
І хоч того ніколи ще не бачив,
Але пізнав відразу: стан могутній,
Постава й рухи горді, погляд гострий.
І раптом мавр відчув, що налякався...
Хотів втекти — даремно, бо вже пізно:
Роланд його ударив так потужно,
Що розрубав з наносником шолом весь,
І ніс, і рот, і щелепи з зубами,
І панцир з тілом до сідла самого,
Оздобленого золотом і сріблом,
И розсік хребет Марморія глибоко.
Сконали раз і назавжди обидва!
Іспанські нехристі кричать скорботно,
А франки горді: "Б'є наш лицар добре!"
125
Швидкий предивний бій кипить і далі.
Несамовито, з люттю б'ються франки,
Боки рубають, спини й руки маврів,
І через лати входить меч у тіло.
Потоки крові заливають трави,
Кричать невірні: "Вже не хочем слави!
О Франціє, хай Магомет скарає
Тебе і весь твій рід безстрашний вкупі!"
Марсілія тепер всі кличуть разом:
"Спіши, надай нам допомогу, царю!"
126
Триває бій, несамовита січа,
А лати вояків брудні від крові.
О, скільки мук побачиш там відразу,
І скільки мертвих, ран страшних й кривавих,
Один обличчям впав, а той на спину.
Не в силах витримати натиск маври
І з цього пекла починають бігти.
Завзято переслідують їх франки.
Аой!
127
Звернувся тут Роланд до Олів'єра:
"Мій друже, з вами ми одної думки.
Архієпископ дуже смілий лицар,
Немає кращого під небом ясним.
Він спритно б'ється і мечем, і списом!"
Той відповів: "Що ж, йдем мерщій на поміч!"
І знову в бій помчали побратими.
Удари скрізь, триває люта січа.
Багато християн на полі вбитих!..
Видовище жахливе — бій нещадний,
Блищать мечі Роланда й Олів'єра,
Архієпископ списом б'є не гірше.
Записано у хроніках й рескриптах,
Що перебили тьму вони невірних.
"Чотири тисячі!" — так свідчить Джеста.
Чотири наступи відбили франки,
Та п'ятий, лихо, став для них згубливим,
Всі полягли вони у Ронсевалі.
В живих лишилось шістдесят героїв.
За їх життя заплатять дорого невірні.
Аой!
ОЛІФАНТ КЛИЧЕ
128
Роланд побачив — втрати величезні,
И звернувся він до друга Олів'єра:
"Мій друже, бережи вас Бог, повсюди
Ми бачимо сміливців — друзів мертвих;
Як плакатиме Франція-красуня,
Коли дізнається про смерть баронів.
Чому ж, королю любий, ви не з нами?
Мій брате Олів'єре, що зробити,
Щоб сповістити короля про скруту?"
Той відповів: "Не знаю, що робити,
Та краще смерть, аніж безчестя наше!"
Аой!
129
Сказав Роланд: "Я засурмлю у ріг вже,
І Карл, який виходить з гір, почує.
Я певен, він поверне військо зразу".
А Олів'єр: "Великий буде сором
Для вас, а для батьків тяжка образа,
На все життя нестерпнеє безчестя.
Я радив вам — нічого не зробили!
Тепер вже я не дам своєї згоди.
Засурмите у ріг — то ви не лицар.
Адже залили вже ви кров'ю поле!"
Граф відповів: "Але ж я добре бився!"
Аой!
130
Сказав Роланд: "Жорстока наша битва,
Я засурмлю у ріг, нас Карл почує".
А Олів'єр: "Не лицарська то справа!
Коли я радив, ви не дослухались,
Якщо б був Карл, не правили б ми тризну,
То не його провина — смерть героїв".
І він продовжив: "Вам клянуся щиро,
На бороду свою: якщо побачу Альду,
Ніколи вам не спать в сестри обіймах!"
Аой!
131
Роланд спитав: "У чім причина гніву?"
У відповідь: "Ви винуватець всьому!
Розумна смілість — то не божевілля,
Обачність важливіша, ніж завзяття.
Згубила франків легковажність ваша!
Ніколи вже ми не послужим Карлу,
Послухали б мене, він був би з нами,
И напевно виграли б ми другу битву.
Марсілій був би вбитий чи в полоні.
Геройство ваше призвело до скрути,
І ви вже більше не підпора Карлу,
До Судного вже дня таких, як ви, не буде!
Ви помрете, а Франції — безчестя
І нашій дружбі край настав сьогодні.
До вечора обом нам не дожити!"
Аой!
132
Турпін, почувши їхню сварку зблизу,
Коня злотою шпорою стискає,
Впритул під'їхав і почав картати:
"Сеньйори, ви, Роланде, Олів'єре,
Ім'ям Господнім прошу не сваритись.
Що ж, Оліфант нас, звісно, не врятує,
Але було б все ж краще засурмити,
Щоб повернувсь король — заради помсти.
Хай не святкують перемогу маври!
Коли тут франки Карла з коней зійдуть,
Побачать нас, посічених і мертвих,
І в труни покладуть на спини мулів,
Оплачуть нас у горі та скорботі,
Всіх однесуть на цвинтар монастирський.
Нас не з'їдять тут пси, вовки чи вепрі".
Роланд промовив: "Правду ви сказали!"
Аой!
133
Роланд приклав до вуст свій ріг славетний
І засурмив, зібравши усі сили.
За тридцять льє ті звуки було чутно,
Через вершини гір пішло відлуння.
Карл та його барони їх почули,
Король сказав: "Там наші люди б'ються!"
Та відповів тут Ганелон підступний:
"Скажи це інший хто, сміялись б з нього!"
Аой!