Пісня про Роланда

Сторінка 13 з 31

Автор Невідомий

134
І знов, вкладаючи нелюдську силу,
Роланд сурмить у Оліфант потужно.
Багряна кров вже на вустах з'явилась,
З натуги тріснули на скроні жили.
І Оліфант свій звук розніс далеко.
Карл, що долав тіснину, чує знову,
Почули також Найм та інші франки.
Король сказав: "То плаче ріг Роланда!
Даремно не сурмив би, там вже битва!"
Та мовив Ганелон: "Яка там битва!
Старим ви стали, посивіли зовсім,
А розмовляєте, немов дитина.
Тож знаєте, Роланд пихатий надто,
І диво, що Господь його ще терпить!
Він Нобль здобув без вашого наказу,
Йому назустріч маври вийшли зразу
І битись почали з Роландом бравим.
Щоб не лишить слідів тієї битви,
Він наказав добряче луг промити.
Заради зайця просурмить день цілий.
Та й зараз з перами жартує, звісно,
И доводить, що в бою не має рівних.
Що ж стоїмо? Хутчіш рушаймо далі!
Земля Велика ще від нас неблизько!!"
Аой!

135
Вуста Роланда вже залиті кров'ю,
І коло лоба з скронь вона стікає.
Та він долає муки й сурмить знову...
Ці звуки Карл почув та інші франки.
Сказав король: "Як довго ріг рокоче!"
І герцог Найм додав: "Роланд у скруті!
Там бій кипить. А хто доводить інше,
Той зрадник, хоче обдурить усіх нас.
Мерщій до зброї! Клич нехай лунає!
На поміч поспішим дружинам нашим!
Ви чуєте, як ріг Роланда стогне!"

136
Король звелів заграти в звучні сурми.
Зійшло все військо франків з коней, кожний
Вдяга шолом і панцир, меч бере свій
І щит міцний, і довгий спис надійний
З стрічками різних кольорів. Сідають
На коней бойових усі барони,
Острожать їх впродовж шляху в міжгір'ї
І лицар лицарю одне говорить:
"Хоча б застать Роланда нам живим ще,
Тоді разом би ми повоювали!"
Даремні сподівання! Надто пізно!

137
Зоря настала, сонце вже яскраве.
Під променями зброя блискотіла,
їх відбивали панцирі, шоломи
І розмальовані щити в узорах,
Списи та хоругви у позолоті.
В страшному гніві Імператор їхав,
І кожний франк в печалі був глибокій.
Та не було такого, щоб не плакав,
Бо всі боялись за життя Роланда.
Король звелів схопити Ганелона,
Призначив варту з кухарів походу.
Покликав старшого із них, Безгона:
"Це зрадник, наглядай за ним пильніше,
Він запродав мене і наше військо!"
Безгон, почувши це, покликав сотню
Своїх товаришів і розповів все.
А кухарі схопили Ганелона,
Висмикували бороду та вуса,
Дав стусанів йому по кілька кожний,
Та били ще різками і кийками,
Навісили міцний ланцюг на шию
І, мов ведмедя, обв'язали спритно.
Як дрантя купу, кинули на шкапу
І вартували до приходу Карла.
Аой!

138
Вершини гір похмурі й грізні, доли
Глибокі й темні, в них стрімкі потоки!
Попереду й позаду війська сурми,
Здається, відповідь шлють Оліфанту.
А Імператор в гніві мчить донизу,
За ним всі франки у журбі та тузі,
І жодного немає, хто б не плакав
І Бога не просив спасти Роланда,
Щоб вийти вкупі з ним на поле бою,
Відважно кинутись на сарацинів.
Та що з того? Даремні ці благання,
Роланда їм уже не врятувати.
Аой!

139
У горі Карл Великий мчить донизу,
І борода весь панцир закриває.
Барони безперервно шпорять коней,
Понятий кожен справедливим гнівом.
їм прикро, що Роланд, їх вождь хоробрий,
Без них жорстоко з бусурманом б'ється,
Якщо поранять графа, хто ж спасеться?
О Боже! Шістдесят із ним лишилось!
Король не мав героїв сміливіших!
Аой!

БИТВА ТРИВАЄ
140
Роланд глядить на гори й доли дальні
І бачить: скрізь тіла загиблих франків!
Не витримав і заридав він гірко:
"О Боже правий! Порятуй їх душі!
Введи їх в Рай і дай спочити в мирі!
А ви, померлі лицарі прекрасні!
Служили ви мені так довго й вірно!
А скільки Карлу ви земель завоювали!
Та зберегти не зміг вас Імператор.
Французька земле, мій чудовий краю,
В пустелю обернешся ти безкрайню!
Загибель лицарів — моя провина,
Не зміг їх захистити й врятувати.
Спаси їх, Боже, правдою святою!
Мій брате Олів'єре, я з тобою!
Якщо мене не вб'ють, загину з туги.
А зараз, друже, знову в січу — битись!"

141
І граф Роланд вернувсь на поле бою.
І знов рубає Дюрандалем лицар.
Розсік надвоє Дюпюї Фальдрона,
І ще двадцять чотири маври впали.
Ніколи граф ще так не прагнув помсти!
І як тікав од зграї псів той олень,
Так від Роланда маври рятувались.
Сказав архієпископ: "Гарно б'ється!
Лише в бою випробується лицар.
Хто носить зброю й на коні гарцює,
Той в битві має буть могутнім й гордим,
Інакше чотирьох деньє не вартий.
Тоді у монастир іде хай краще
Ченцем, щоб все життя за нас молитись".
Роланд же заклика: "Січіть нещадно!"
І знову франки кинулись у битву,
Та сили супротивників не рівні.

142
Не жде смільчак од ворога пощади,
Він бореться у битві до останку.
Так, мов леви, відважно бились франки.
Та мчить Марсілій, у бою завзятий,
На скакуні, якого звуть Ганьйоном.
Його острожить жорстко й б'є Бевона,
Володаря міст Бальни та Діжона.
Цар розбиває щит, трощить і панцир,
Спис в плоть ввійшов, і мертвим впав Бевон.
А потім цар убив Іворія з Івоном,
І після них Джерарда з Руссільйона.
Неподалік Роланд нестямно бився.
Він крикнув мавру: "Проклятий будь Богом!
Моїх поубивав жорстоко друзів!
Тепер за це сповна мені ти сплатиш
И дізнаєшся, чому так зветься меч мій!"
Граф підскакав, по-лицарськи ударив,
Вмить кисть правиці відрубав цареві.
Меч знову блиснув — голову русяву
Відсік його синочку Джурфалену.
Невірні закричали: "Магомете!
І всі боги! Допоможіть помститись!
Невтримних вояків король зоставив!
Скоріше згинуть, ніж залишать битву!"
А потім заволали: "Тож тікаймо!"
І всі сто тисяч враз порозбігались.
Даремно кликати — не повернути.
Аой!