113
Марсілій бачить, що всі вбиті маври,
Наказує сурмити в роги й труби
І другу рать він сам веде у наступ.
Попереду гарцює мавр Абім,
Багато зла і злочинів він скоїв,
Найбільший був негідник серед маврів.
Абім не вірив в сина Прісно діви.
Увесь був чорний, мов із печі сажа,
І цінував він більше віроломство,
Ніж золото Галісії всієї.
Ніхто не бачив, щоб Абім всміхнувся,
Хоробрістю шаленою прославивсь.
За те його й любив Марсілій здавна
І доручив нести свій стяг з Драконом.
Турпін Абіма здалеку помітив,
Таких людей він люто ненавидів.
І поскакав, щоб розпочати герць свій,
А сам собі таке говорить стиха:
"Адже цей мавр — великий задавака,
Таких я не люблю! Іще й поганець!
То краще згину тут, мов неборака,
Ніж цей негідник житиме на світі!"
Аой!
114
Почав архієпископ бій негайно.
Під ним скакун, відбитий у Гроссаля,
Царя, якого в Данії здолав сам.
Кінь був рухливий і шпаркий напрочуд,
Міцні копита гарні, струнконогий,
Широкі груди, збоку ж сухорлявий,
Могутня спина й круп округлий з блиском,
Високий, білохвостий, жовтогривий,
Маленькі вуха, голова руда вся.
Нема коня, який би з ним зрівнявся.
Турпін його пришпорив й на Абіма
Напав, а той щитом прикрився вміло...
На тім щиті блищали й променіли
Коштовні аметисти, діаманти,
Карбункули і, наче кров, рубіни,
І всі в облямуванні золотому.
Його емір Галафр отримав як дарунок
Від сатани поблизу Валь-Метаса.
Та щит той і динара був не вартий —
Удар розбив його на друзки, й наскрізь
Турпінів спис пройшов через все тіло,
И Абім злетів з коня. Сказали франки:
"От справжній лицар! От архієпископ!
Він гідно береже свій хрест священний!"
115
Аж бачать франки, що невірних сили
Ізнову схили пагорбів покрили,
І кличуть Олів'єра і Роланда,
І перів всіх, аби допомогли їм.
До вояків звернувсь архієпископ:
"Сеньйори, ви лихі думки облиште!
Молю я Богом, не тікайте з битви,
Аби пісень про нас не склали кривдних!
Бо краща смерть для нас — в бою загинуть!
Так, скоро всі ми помремо тут разом,
Не будуть нас серед живих лічити.
Але я клятвено вам присягаюсь:
Для всіх для вас одкриють брами Раю,
З святими будете в розкішнім гаї".
Велика радість охопила франків,
Всі разом закричали: "Монжуа!"
Аой!
116
Був сарацин один із Сарагоси,
Володарем півміста він вважався
І звався Кліморін, і був безчесний.
Це він прийняв присягу Ганелона,
Подарував йому шолом з гранатом,
У губи цілував і клявся в дружбі.
"Я хочу, — похвалявся він, — зганьбити
Всю Францію й забрать корону Карла!"
Мавр на коні, що звався Барбамушем,
І мчав прудкіш, ніж ластівка чи сокіл.
Коня пришпорив і повіддя кинув,
І вдарив Енджельєра із Гасконі.
Не витримали щит й броня удару
І враз у тіло спис уп'явсь залізний,
А вістря гостре вийшло аж зі спини.
Удар страшний, барон упав вже мертвий.
І переможець крикнув: "Бийте франків!
Ламайте їхні лави, правовірні!"
У франків смуток: "Боже, він убитий!"
117
Звернувсь Роланд до Олів'єра гірко:
"Мій побратиме, Енджельєр загинув,
Немає вже відважного героя".
Граф відповів: "Хай Бог мені поможе!"
Острогами він скакуна вдаряє
І з Альтеклером, вщент залитим кров'ю,
На мавра кинувсь, з розмаху рубає,
А потім вдруге... Кліморін конає,
І демони схопили душу грішну.
Убив граф також герцога Алфайна
Та голову зрубав у Ескабаби.
З сідла сімох він вибив арабітів,
Які навряд чи зможуть далі битись.
Роланд сказав: "Мій побратим у гніві,
Примусить шанувать себе та франків!
За ці удари Карл нас більше любить!"
І крикнув голосно: "Рубайте їх, барони!"
Аой!
118
Та от з'явивсь язичник Вальдабрун,
Марсілія він родич й вихователь,
Виводив кораблів чотири сотні,
Усяк моряк хотів з ним вийти в море.
Колись Єрусалим здобув обманом,
Пограбував святий храм Соломона
І перед олтарем вбив патріарха.
Прийняв він схвально зраду Ганелона,
І надарив мечем, багатством добрим.
Кінь Вальдабруна звався Грамімондом.
Острожить мавр коня, той мчить галопом,
Не наздогнав його б і яструб в полі.
І мавр ударив герцога Самсона.
В тріски розбивши щит й розкішні лати,
Встромив у тіло списа аж до стрічки
І вбитого вже викинув з сідла він.
Гукає: "Перемога наша близько!"
Шепочуть франки: "Жаль який! Був лицар!"
Аой!
119
Великий смуток охопив Роланда,
Коли побачив мертвого Самсона.
Погнав коня до Вальдабруна-мавра,
В руці тримав свій меч дорогоцінний.
Язичника з плеча ударив гнівно.
Шолом із золотом й камінням цінним
Він навпіл розрубав, і лати з тілом,
Прикрашене сріблом сідло чудове,
Хребет коню зламав страшним ударом.
Убив обох, кляніть чи вихваляйте.
Сказали маври: "Це удар жорстокий!"
Роланд у відповідь: "Не те, що ваші!
Пиха у вас одна і злість шалена!"
Аой!
120
Був серед маврів з Африки прибулий,
Поганця син Малькуда — Малькідант.
На сонці обладунок золотавий
Його виблискував найяскравіше,
Під ним скакун рухливий Сотпердют,
З яким змагатись неможливо в бігу.
Мавр вдарив Ансеїса в центр щита,
Пробив червоні й сині візерунки,
Пошматував міцний із криці панцир,
Загнав він вістря з ратищем у тіло.
І граф помер, його життя скінчилось.
Сказали франки: "Вмер герой! Нещастя!"
121
На полі бою мчить архієпископ,
В житті своєму не справляв він меси,
Та в битвах з ним ніхто не міг зрівнятись.
Сказав поганцю: "Бог тебе скарає!
Убив того, по кому серце плаче!"
Острожить він коня і мчить на мавра,
Б'є Малькіданта в щит толедський влучно
И так сильно, що звалився той вже трупом.