Таня. Та вона просто чудо, ваша Любуша! Люба дівчинка! Я вже й зараз її люблю.
Вернидуб. І, напевне, краще за тебе бігає ' Нін а. За хлопцями.-
Вернидуб. Ого! Помічаєте, як відживає наша прекрасна статуя? Що то значить ревнощі!
Ніна. Відчепіться.
Хламушка (дивиться на годинника). Це все дуже добре, але телеграма, як бачите, спізнилась,— і сьогодні якраз дванадцяте. Вона може приїхати щохвилини. Ось тобі й Псаломщик.
Таня. Так, а чому він все ж таки Псаломщик? Кінь — і раптом Псаломщик.
Вернидуб. А ти що ж, хотіла, щоб він одразу архієреєм був?
Ш а л і м о в. Та йдіть ви до біса з вашими дотепами. Йолопи! Краще скажіть, де я її подіну?
Вернидуб ' (просто). Як де? У себе, звичайно.
Ш а л і м о в. Та ти з глузду з'їхав!
Хламушка. Так, брат, спочатку в кімнату, а потім і в серце. Пропав твій простір.
Ш а л і м о в. Та забирайтесь геть, приятелі.
В цю мить чути новий стукіт у двері. Всі обертаються. Двері' відчиняються й увіходить Л ю б у ш а. Це гарненька і дуже молода дівчина, скромно вдягнена, без усяких речей, з одним лише маленьким чемоданчиком у руці. Увійшовши, вона спиняється зніяковіло, але побачивши, нарешті, Шалі-мова, кидається до нього і, оповивши його шию руками, цілує з ніяковою
і рвучкою ніжністю.
, Л ю б у ш а. Саша! Любий! (Крізь сльози.) Якби ти знав, як я намучилась! Яке жахливе нещастя. Украли... все... гроші, речі., все.
Всі. Як украли! Хто? Де?
Шумно увіходить Мальванов.
Мальванов. Ну, все гаразд. Зараз приїде з вокзалу нащ..завгосп з робітниками. Заберемо все. (Замовкає, бачачи загальне замішання.) Що трапилось?
Ш а л і м о в (відстороняє від себе Любушу). Хто вкрав? Кажи путтям.
Любуша (ще більше зніяковіла). На вокзалі. Розумієш, я тільки вийшла з вагона, .поставила речі і дивлюсь вперед, щоб не пропустити тебе в юрбі. А тут якийсь чоловік... каже... баришня, ви загубили... я озирнулась, а він... схопив мій чемодан. (Вона не може продовжувати.) Все, все вкрали... чемодан, сумочку, багажні квитанції, гроші... дві... тисячі чотириста карбованців... все, що одержала за речі. Все пропало,— навіть Псаломщика не можу викупити.
Загальне дивування й співчуття.
Шалімов (обурений). Та ти з глузду з'їхала. їхати самій,/недосвідченій, небувалій, та ще з конем. Та тут людям нема де притулитись, платять шалені гроші за кімнату, а вона коня привезла! Амазонка 9, валькірія яка знайшлася. Ще б пак не обікрасти таку цяцю. І взагалі дивуюсь, знайшла куди їхати. Тільки тебе тут і:с вистачало з твоїм Псаломщиком.
Л ю б у ш а (мовчки і злякано дивиться на. Шалімова повними сліз очима. А коли він скінчив, несміливо торкається його ліктя і говорить тихо й ніжно серед тиші, що настала в кімнаті). Папа вмер. У мене ж нікого не лишилося, крім тебе і Псаломщика...
Шалімов мовчить зніяковілий..
Мальванов (несподівано для самого себе). Що за принадна дівчинка! (Швидко підходить до Любуші і втручається з невимушеністю бувалої людини.) Не хвилюйтесь, мила баришня, ми зараз заявимо в розшук, і речі, я певен, знайдуться. І Псаломщику вашому місце буде, тут аж дві стайні. Це все дрібниці — менше з тим.
Таня (підходить і легенько обіймає Любушу). А жити ви поки будеті зі мною. Добре?
Любуша з безмовною подякою зводить на неї свої налякані очі.
Вернидуб. А потім і бігати вас вивчимо. Любуша. Як бігати? Навіщо?
Вернидуб. А наввипередки. У нас інакше не можна.
Шалімов (уже опанував себе, бере Любушу за руку). Ну, годі, заспокойся, витри очі, що про тебе подумають. Поїдемо на вокзал добувати твої речі,— я зараз одягнусь. Поїдеш з нами, Серьожа?
Таня. І я!
Любуша (трохи посмілішала). Я вже просила одного товариша... на вокзалі. Такий химерний, в картатому костюмі. Ай!
її чемоданчик раптом розкривається і звідти сиплеться на підлогу десяток великих рум'яних яблук, які котяться під ноги.
Яблука, мої яблука!
Вернидуб (кидається підіймати). Стоп! Держи! Ех, яблучко, та куди котишся... (Підіймає і віддає Любуші.) Маєте.
Шалімов. Цього не бракувало! Що за неспокійне дівчисько!
Вернидуб. Ще. А це мені за працю. (З хрустом кусає яблуко.)
Любуша. Спасибі. Беріть, будь ласка, ще. (З незграбною грацією простягає всім яблука.) Будь ласка,— це маріупольські, з нашого (зітхнувши) саду...
Всі беруть, крім Ніни, що відійшла вглибину і одвернулась.
Мальванов. Чудова дівчинка...
Ш а л їмо в. Ах, та одчепись ти з своїми'дурними яблуками.
Л ю б у ш а. Не сердься, Саша, покуштуй. Це ж наші, пам'ятаєш, як ти їх любив.
Шалі м-о в. Любуша! Це ж, смішно, нарешті.
Вернидуб (плямкаючи). Та не ламайся, Адам нещасний п.
Ш а, л і м о в (злісно бере яблуко і надкушує). Ну, стане дурощів, їдемо. (Кидає надкушене яблуко.) їдемо!
Вернидуб. Бачили дурня, надкусив і кинув. (Бере яблуко, відрізує край і їсть.) Дивись — шкодуватимеш потім.
Хламушка (про себе). Так... похоже на те.
Ш а л і м о в (одягає капелюх і пальто). Пішли.
Мальва нов (до Любуші). Пробачте, мені почулося тоді, що ви казали про якогось товариша в картатому костюмі, якого ви просили знайти ваші речі. Мені чомусь здається, що я його знаю. Який він на вигляд?
Л ю б у ш а (раптом починає весело сміятись). Ах, він страшенно кумедний. Коли я сказала, що якийсь чЬловік вхопив мій чемодан і побіг, він каже: не плачте, баришня, я його дожену. Я, каже, як заєць, бігаю.
Мальванов (все з більшим зацікавленням). Це він! Ну, ну!
Любуша. Тільки, каже, мені треба вийняти устілки
з моїх черевиків. Заждіть, каже, хвилинку.
Мальванов. Це він!
. Т а н я V о
Вернидуб і Хто-
Мальванов. Наш завгосп Спичаковський'. Комік страшенний. Він запевняє, що дожене автомобіль, якщо вийме олов'яні устілки з своїх черевиків
Любуша. Да, да, як в казці.
Та ня (здивовано). Олов'яні устілки? Та навіщо ж він їх носить?
Мальванов. Ав нього, знаєте, тик в ногах — судороги — після операції. От і носить нібито олово в черевиках, щоб ноги не дриґали.
Т а н я. Та що ви!
Мальванов. Бреше, напевно, я ж кажу — чудак. Т а н я (стурбовано). І дійсно здорово бігає? Вернидуб. Ага, ага, помічаєте,— наша чемпіонка вже заздрить.
Шум за дверима, після чого двері розчиняються і в кімнату увіходить С п и ч а к о в с ь к и й. Це високий, худорлявий суб'єкт з гордо піднесеною головою, довгим носом; у .картатому костюмі і досить неподобній крилатці. Говорить гучно, уривчасто, немов короткими музикальними фразами.