За ним увіходять двоє робітників.
Спичаковський (починає прямо з порога). Гаразд, все добре. Багаж відправлено! Завстанції пручався — живо заткнув. Зі мною годі. Прийняв, не писнув. Де речі? Ці? Тягни — берем. (Побачив Любушу.) Ба! Кого я бачу? Баришня, що плакала. Догнав мерзавця, єсть ваші речі. Устілки вийняв — в два щота піймав. Жовтий чемодан, чорна торбинка, купа грошей і плюшовий ведмідь. Все в ДПУ.12 (Дає Любуші великого плюшового ведмедика.)
Загальне здивування і радість.
Л ю б у ш а (кидається до Спичаковського). Та що ви! Боже, яка я £)ада! І навіть мій Мишка!
Берн йду б } 0т М0Л0^ЬІ Прямо чудово!
Спичаковський (нібито скромно). Спичаковський такий. На жаль, підкувала його доля лиха. Але вийміть підкови — і до бою готовий Спичаковський завжди. (Затримує ногу, яка починає дригати.) Спокійно, тихо.
Нога заспокоюється.
Л ю б у ш а. Спасибі вам, спасибі. (Тисне йому руку.) їдьмо ж мерщій на вокзал.
Спичаковський. Дозволяєте, професор?
Мальванов. Да, да, звичайно.
Т а н я. Ну, звичайно, їдемо всі.
Вернидуб. Поїхали. Ну, то чого ж ти, Шурко?
Мальванов. А ми тим часом заберемо ці речі. (Робітникам.) Беріть, товариші, несіть до мене.
Робітники беруть один з ящиків, Мальванов — одну з пачок, виносять. Таня тим часом підійшла до Спичаковського і в захопленні дивиться на
його ноги.
Таня. А вони вам... не заважають? Спичаковськ и.й. Нічого не поробиш, Спичаковський звик. В ногах кілограми, але дух без догани.
Таня. Ви мені покажете, як ви бігаєте? Добре? Вернидуб. Таня! Шалімов!
Ш а л і м о в. їдьте самі, я поки приведу тут все до ладу.
Вернидуб. Ну, ну, доводь: порядкуй, порядкуваль-ник. Дивись, щоб вино було, як повернемось. З такої нагоди й випити не гріх.
Шалімов. Вино, вино. І без вина голова обертом. (Сідає.)
Хламушка. Піду і я з вами. (Оглядається, хитаючи головою на Шалімова.)
Любуша (підбігає до Шалімова). Ми зараз, Саша, не сердься.
Всі виходять, крім Шалімова і Ніни, яка мовчки сиділа віддаля. Тепер вона підводиться і підходить до хмурого Шалімова.
Мальванов (вертаючись з робітниками). Ну, а тепер цей. Обережніше,, товариші, тут інструменти. (Бере сам пачку.) Ну, зараз заберемо все, можете бути спокійним, товаришу, звільнимо ваш простір. (М'яко.) Хоч, повірте мені, треба шукати простору попереду, а не навколо себе.
Ш а л і м о в (зривається, мов ужалений). Дайте мені спокій! Мені не треба ваших порад. Не треба!— Чуєте? Мальванов мовчки дивиться на нього, потім спокійно виходить.
Ш а л і м о в. Проклятий! Це він накликав на мене цю метушню й колотнечу. Де ж ти, мій мир> привітний світ моєї лампи... Зник мій спокій,— розбита моя лампа... (Сідає.)
Ніна (кладе йому руку на плече). Бідний мій друг....
Ш а л і м о в. Тільки ти, тільки ти одна розумієш мене, мій мовчазний друг.
Схиляє голову на руки. Ніна кладе мовчки руку на цю голову.
Завіса.
АКТ ДРУГИЙ ВІДМІНА ПЕРША
Коридор другого поверху в цьому ж будинку. Ліворуч, вглибині,— сходи, що ведуть на третій поверх, де живуть Шалімов і Хламушка. Просто проти рампи — двері в квартиру Мальванова, трохи далі — в кімнату Тані, де живе тепер Любуша. Коридор досить-таки заставлений ящиками й пачками
Мальванова.
З дверей Таниної кімнати чути голос Любуші, що співає романс Шуберта 13. Нагорі, в коридорі, з'являється чорна постать Шалімова, в пальті і капелюсі. Він стоїть якусь мить, прислухаючись до співу, потім поволі спускається сходами вниз. Пісня обривається. Шалімов спиняється. Знову йде. З лівих вхідних дверей увіходить вдягнений по-зимньому Хламушка. Бачить Шалімова. Знову починає співати Любуша. Обидва слухають.
Спів припиняється.
Хламушка. Добре співає дівчинка. Не ціниш ти своєї ЛюбуШі, Шалімов. Шкодуватимеш потім.
Шалімов (гостро). Я вже просив тебе дати мені спокій з твоїми порадами. Чуєш!
Хламушка (гаряче). Спокій! Та навіщо тобі твій спокій, дурню! Ех! Невже ти думаєш відгородитись від життя, від дівчини, яка тебе любить?
Шалімов мовчки іде до виходу.
Хламушка (спиняє його за рукав). Ні, ти не тікай.. Я знаю твою підлу душу.
Шалімов. Чого тобі від мене треба?
Хламушка. Я знаю твою підлу душу'— щоб все було тихо, шовкові завіси, зелена лампа — ніяких турбот — і спокійна любов по суботах.
Шалімов. Чого тобі від мене треба?
Хламушка. Навіщо ти мучиш Любушу? Чому не візьмеш її до себе?
Шалімов. Та ти з глузду з'їхав! Оженитись з Любу-шею, з цим дурним дівчиськом, що поставить шкереберть все моє життя?
Хламушка. Ага! Знову спокій. Тоді скажи чесно, скажи прямо, що ти її не любиш.
Шалімов. Я її не люблю... її! Мою чудову дівчинку... (Береться за еолову.) Проклята плутанина...
Знову починається спів.
X л ачм у ш к а. Та це ж твоє щастя, дурень. Чуєш, як вона співає? І коли ти не почуєш цього співу — будь певен,— його почує хтось інший, —
Шалімов (хапає його за груди). Мальванов! Ти брешеш! Скоріше уб'ю, а не віддам її нікому. (Швидко виходить.)
Пісня умовкла.
Хламушка (розводить руками). Собака Ш сіні... І сам не гам і другому не дам. Ех... (Спотикається об ящик.) Знову ці ящики на дорозі, і коли їх, нарешті, заберуть.
Жвава, рум'яна, в легкому весняному вбранні вбігає Таня. Підкрадається і закриває Хламушці руками обличчя.
Хламушка. Тасенько! А я вас і не помітив!
Таня. Ще б пак ви помітили. Я ж не божа коровка.
Хламушка. По-українському цей звір зветься сонечко. А таке сонечко, як ви, я б, звичайно, помітив.
Таня. Він ще компліменти говорить, нещасний. Та чи ви бачите те сонце з-під вашого коміра? Та ну ж бо, розстеб,-ніться, весна надворі. (Торсає Хламушку.)
Хламушка. Звідки це ви, Тасенько? Десь знову-, замість лекцій, на стадіон бігали?
Таня. Факт. Ви ж знаєте, що незабаром змагання. А мені треба добре готуватись. Бігу я не боюсь, а от зі списом у мене неважно. Але я доб'юсь. Ви знаєте, скільки я сьогодні взяла? — 2.8,4. Це вже трохи не рекорд. Тепер як завгодно лічи — чи по-олімпійських, чи по-міжнародних,— не страшно. В кожному многоборстві вийду.
Хламушка зітхає.
Таня. Ну, чого ви зітхаєте? Тільки настрій псуєте.
Хламушка. Люблю вас, Тасенько, через те й зітхаю. А завоювати не можу ні за міжнародною, ні за олімпійською системою,— старий...