Овід

Сторінка 17 з 78

Етель Ліліан Войнич

поведінку, про зв'язок з... порушниками закону й бун­тівникам і... безчесними людьми. Я сподіваюся, що

ти більше нерозсудливий, ніж зіпсований.

— Він спинився.

— Ну? — знову промовив Артур.

— Я не хочу бути з тобою занадто суворим,— провадив Джеймс далі, мимоволі пом'якшавши від стом­леног і безнадійного вигляду Артура.— Я готовий повірити, що тебе збили з доброї путі погані това­риш, і взяти до уваги твою молодість, недосвідче­ніст і... легковажність та вразливість, які ти, боюся, дістав у спадщину від своєї матері.

Артур поволі повів очима на портрет матері і зно­в опустив їх, не промовивши й слова.

— Але ти, очевидно, й сам розумієш,— говорив Джеймс,— що для мене цілком неможливо тримати далі в своєму домі особу, яка зганьбила таке високо­шановн ім'я, як наше.

— Ну? — ще раз повторив Артур.

— Що це значить? — гнівно вигукнула Джулі, з тріском складаючи віяло і кладучи його на коліна.— Чи не зробиш ти ласку сказати нам ще що-небудь, крім цього "ну"?

— Робіть як знаєте,— повільно відповів він, на­віт не ворухнувшись.— Мені байдуже.

— Байдуже? — вражений цією відповіддю, перепи­та Джеймс.

А дружина його підвелася з місця сміючися.

— Звичайно, байдуже. Ще б пак не байдуже. Ну, Джеймс, тепер ти вже бачиш, якої вдячності можна тут сподіватися. Я ж казала, яку подяку ти матимеш за всю свою добрість до католицьких авантюристок та до їх...

— Мовчи, мовчи, люба, не треба.

— А, все це дурниці, Джеймсе! Досить уже з нас сентиментальності. Якийсь незаконнонароджений вва­жа себе за члена родини. Пора вже йому знати, хто була його мати. З якої речі ми будемо морочитися з сином католицького попа? От, на — читай!

Вона витягла з кишені зім'ятий листок паперу і кинула його через стіл Артурові.

Той розгорнув його. Це був лист, писаний рукою його матері за чотири місяці до його народження, в якому вона визнала свою провину перед чоловіком. Унизу стояло два під.

Артур поволі провів очима по сторінці мимо не­тверди літер її імені і спинився на упевненому зна­йомом підписі "Лоренцо Монтанеллі". З хвилину він нерухомо дивився на лист, потім, не промовивши ні слова, згорнув його і поклав на стіл.

Джеймс підвівся і взяв за руку свою дружину.

— Ну, Джулі, годі вже. Йди вниз. Уже пізно, а

в мене до Артура є ще маленька справа. Тобі це не

цікаво.

Вона глянула на чоловіка, потім на Артура, який мовчки втупив очі fr землю.

— Він як божевільний,— прошепотіла вона.

Коли Джулі підібрала свій шлейф і вийшла з кім­нат, Джеймс старанно причинив двері і знов сів коло столу.

Артур сидів так само нерухомий, мовчазний.

— Артуре,— почав Джеймс м'яким тоном, бо Джу­л вже не могла його чути,— мені дуже шкода, що так

сталося. Ти міг би цього й не знати. Ну, та тепер уже

нічого не вдієш. Я дуже радий, що ти поводишся так

стійко. Джулі тррхи... схвильована. Жінки часто...

В усякому разі, я не хочу бути до тебе занадто суво­ри.

Він спинився, щоб подивитись,, яке враження спра­вил на Артура його м'якість.

Але той навіть не по.

— Звичайно, мій любий,—провадив далі Джеймс,—

це дуже сумна історія, і найкраще було 6 зовсім про

неї не згадувати. Мій батько був досить великодуш­ни і не розвівся з твоєю матір'ю, коли вона призналася йому в своїй зраді. Він тільки зажадав, щоб чоло

вік, який спокусив її, зараз же покинув країну, і, як

ти сам знаєш, він поїхав місіонером До Китаю. Коли

він повернувся, я особисто був дуже проти того, щоб ти зустрічався з ним. Але батько згодився на те, щоб він учив тебе, при умові, що він ніколи не буде бачи­тис з твоєю матір'ю. Мушу віддати їм належне, вони до кінця чесно додержували цієї умови. Усе це дуже прикро, але...

Артур підвів голову. Усе живе зникло з його лиця. Воно нагадувало воскову маску.

— Чи н-не з-дається т-обі,— стиха промовив він, якось чудно запинаючись на кожному слові,— що все ц-Це д-дуже с-смішно?

— Смішно? — Джеймс одсунув свій стілець далі від столу і пильно глянув на Артура, занадто враже­ни, щоб розсердитися.— Смішно? Артуре, ти при своєму розумі?

Артур раптом закинув назад голову ї вибухнув несамовитим реготом.

— Артуре,— вигукнув судновласник, з гідністю

підводячись з місця.— Мене дивує твоя легковаж.

Замість відповіді лунали лише вибухи сміху, тако­г голосного й нестримного, що Джеймс навіть почав підозрювати, що це щось серйозніше, ніж проста лег.

— Як істерична жінка,— пробурмотів він, презир­лив знизавши плечима, і почав нетерпляче ходити

по кімнаті.— Ну, знаєш, Артуре, ти ще гірший, ніж

Джулі. Та перестань ти сміятися. Не можу ж я сиді­т тут цілу ніч!

З таким самим успіхом він міг попросити розп'ят­т зійти з п'єдесталу. До Артура не доходили ні до­кор, ні умовляння. Він тільки сміявся, сміявся й смі­явс без кінця.

— Ну, це ж абсурд,— сказав Джеймс, нарешті при­пиняюч своє нервове бігання по хаті.— Ти сьогодні,

очевидно, надто схвильований, щоб спокійно мене ви

слухати. Не можу ж я говорити з тобою про справу,

коли ти в такому стані. Приходь до мене завтра піс­л сніданку. А зараз лягай краще спати. На добраніч.

Він вийшов, грюкнувши дверима.

— А тепер почнеться істерика внизу,— бурмотів

він, тупаючи по коридору.— Без сліз не обійдеться.

Безумний сміх завмер на губах Артура. Він схопив із стола молоток і кинувся до розп'яття. Почувся тріск; він враз отямився і побачив, що стоїть перед порожнім п'єдесталом з молотком у руці, а коло ніг його лежать уламки розбитого бога.

Він кинув молоток.

— Як просто! — промовив він, одвертаючись.— Який же я був ідіот!

Важко дихаючи, він сів до столу і схилив на руки голову. Потім підвівся і, підійшовши до умивальника, Облив холодною водою голову й лице. Тоді, зовсім заспокоївшись, повернувся до столу і знову сів.

І ради них, ради цих брехливих негідних людей,

ради німих бездушних богів він витерпів такі муки сорому, гніву й відчаю!..

Приготував собі мотузок і мало не повісився тільки через те, що якийсь свяще­ни — брехун. Ніби не всі вони брехуни! Ну, тепер з цим покінчено. Він порозумнішав.

Треба тільки ски­нут з себе весь цей бруд і почати нове життя.

У доках повнісінько суден, і так легко помандрува­т на одному з них десь до Канади, Австралії, Півден­но Африки — куди завгодно. Байдуже, куди саме, аби далі звідси. А там видно буде. Не сподобається в одному місці, можна поїхати в інше.