— То що ж в ньому все-таки є?
— Не знаю. Напевно, достоїнства його недоліків. Відвага. Сила. Енергія. Він завжди може значно випередити мене. В нього є влада над людьми. Не зовсім те, що називають лідерством, хоча і це теж. До нього не можна ставитися байдуже. Найдивніша людина, яку я будь-коли зустрічала, і боготворить і ненавидить його одночасно. Але поруч з ним всі не нудьгують.
— А до якої категорії належиш ти, Корделія? — поцікавилася мати.
— Ну, я не ненавиджу його. Хоча не можу сказати, що схиляюся перед ним. — Вона надовго замовчала, потім підняла очі, щоб зустрітися з матір'ю поглядом. — Але коли він пораниться, у мене тече кров.
— О, — тільки й вимовила мати. Губи її посміхалися, але погляд був ухильний, і вона з зайвою ретельністю заходилася розкладати нечисленні речі Корделії.
На четвертий день відпустки начальник Корделії привів неприємного відвідувача.
— Капітан Нейсміт, це лікар Мехта з медичної служби Експедиційного корпусу, — відрекомендував її комодор Тейлор. Лікар Мехта була стрункою засмаглою жінкою одного віку з Корделією. Її темне волосся було зачесане назад, і вся вона здавалася холодною і стерильної в цій блакитній уніформі.
— Знову психіатр, — зітхнула Корделія. М'язи в основі її шиї зсудомило. Знову допити — знову виверти, ухиляння, щоразу ненадійніша павутина неправди для прикриття дірок в її історії. А за недомовками криється гірка правда Форкосигана...
— В вашу особову справу, нарешті, потрапили доповіді комодора Спрейг. На жаль, з невеликим, але критичним запізненням. — Губи Тейлора співчутливо стислися. — Жахливо. Я безмежно шкодую. Якби ми отримали їхній раніше, то могли б позбавити вас від зайвих переживань. Та й всіх інших теж.
Корделія почервоніла.
— Я не хотіла буцнути його. Він начебто... наткнувся на мене. Це більше не повториться.
Комодор Тейлор придушив посмішку.
— Ну, я за нього не голосував. Душка Фредді мене не турбує. Однак, — він прочистив горло, — от він якраз дуже цікавиться вами. Ви тепер значна громадська фігура, подобається вам це чи ні.
— О, та нісенітниці це все.
— Зовсім не нісенітниці. У вас є зобов'язання.
"Кого ти цитуєш, Білл? — міркувала Корделія. — Це не твій голос". Вона втомлено потерла шию.
— Я думала, що вже виконала всі свої зобов'язання. Чого ще вони від мене хочуть?
Тейлор знизав плечима. — Передбачається... мені дали зрозуміти... що вам готують майбутнє представника... представника уряду. В зв'язку з вашим військовим досвідом. Як тільки ви видужаєте.
Корделія фиркнула.
— У них якісь надто дивні уявлення про мою військову кар'єру. Слухайте... Душка Фредді нехай хоч накладне погруддя вдягає, щоб заморочувати виборців-гермафродитів з Кварцу. Але що стосується мене, то я не збираюся грати роль пропагандистської корови, яку будуть доїти якісь партії. Кажучи словами одного мого друга, я відчуваю відразу до політики.
— Ну... — Він повів плічми, нібито теж покінчивши з якимось зобов'язанням, і продовжив вже твердіше. — Незалежно від того як все складеться, моя головна турбота — простежити за тим, щоб ви були дійсно готові до служби.
— Я... я оклигаю після місячної відпустки. Мені просто треба відпочити. Я хочу повернутися в Експедицію.
— І ви повернетеся. Як тільки лікарі дадуть дозвіл.
— О! — Вона не відразу зрозуміла зміст сказаного. — О, ні. Зачекайте-но. В мене виникло н-невелике непорозуміння з лікарем Спрейг. Дуже мила дама, міркує цілком логічно, але початкові передумови були невірні.
Комодор Тейлор засмучено дивився на неї.
— Думаю, зараз мені краще передати вас лікарю Мехті. Вона все пояснить. Ви ж будете співпрацювати з нею, Корделія?
Жахаюча підозра змусила Корделію похолодіти. Вона вперто стисла губи.
— Давайте внесемо ясність. Ви хочете сказати, що якщо ваш психіатр не буде мною задоволений, то я більше не ступлю на борт корабля Експедиції? Ніякого к-командування, та й взагалі ніякої роботи?
— Це... занадто жорстке формулювання. Але ви самі знаєте, що в експедиції, де невеликі групи людей надовго залишаються відрізаними від іншого світу й змушені вдовольнятися товариством одне одного, психічне здоров'я має величезне значення.
— Так, я розумію... — Вона розтягла губи в посмішці. — Я буду с-співпрацювати. Звичайно.
Лоїс МакМастер Буджолд
Осколки честі
Розділи 13-14
— Ну от, — життєрадісно оголосила лікар Мехта наступного дня, встановлюючи свою шухлядку на столі в квартирі Нейсмітів, — це цілком нешкідливий метод моніторингу. Ви не відчуєте будь-чого, і прилад вам не зашкодить — всього лиш покаже мені, які теми важливі для вашої підсвідомості. — Вона перервалася для того, щоб проковтнути якусь капсулу, пояснивши: — Алергія. Прошу мене вибачити. Вважайте цей прилад емоційним геологорозвідувальним інструментом: він виявить, де приховане джерело переживань.
— І скаже вам, де свердлувати шпару, так?
— Саме так. Не заперечуєте, якщо я закурю?
— Будь ласка.
Мехта запалила ароматичну сигарету і недбало поклала її на край попільниці, яку принесла з собою. Їдкий дим заструменів убік Корделії і змусив її поморщитися. Дивне безпуття для лікаря... Що ж, у всіх свої слабкості. Вона подивилась скоса на прилад, намагаючись придушити роздратування.
— Отже, як точка відліку, — сказала Мехта. — Липень.
— Я повинна відповісти "серпень" чи що-небудь споріднене?
— Ні, це не тест на вільні асоціації — машина сама зробить всю роботу. Але якщо хочете, можете говорити вголос.
— Добре.
— Дванадцять.
"Апостолів, — подумала Корделія. — Яєць. Днів різдвяних свят..."
— Смерть.
"Народження, — подумала Корделія. — Ці барраярські аристократи все покладають на дітей. Ім'я, власність, культуру, навіть правління країною. Тяжка ноша — не дивно, що діти гнуться і трощаться під її вагою.
— Народження.
"Смерть, — подумала Корделія. — Людина, що не має сина, там все одно що ходяча примара, яка не приймає участі в формуванні майбутнього. А коли їх уряд зазнає поразки, вони розплачуються життями своїх дітей. П'ятьма тисячами життів.
Мехта пересунула попільницю трохи лівіше. Так не стало краще: навіть навпаки.
— Секс.
"Навряд чи — я тут, а він там..."
— Сімнадцять.