Мокрина. А мене, стару матір, покинула б саму, без помочі?
ЯВА з Ті ж і Оверко.
Оверко (поставив долі мазницю і, сердячись, шукає квача в кочергах). А... немає вже... немає... з'їли... з'їли... а..
Мокрина (убік). Боже мій... немає чогось... оце вже й лихо. (До Оверка.) Та чого немає?
Оверко. А не печи мене... не печи мене. (Шпурляє хватки посеред хати.)
Галя перейшла, трусячись, до полу і, втираючи сльози, миє чоботи.
М о к р и н а. Та, Оверку, що ти робиш? Схаменись!.. А, боже мій!..
Оверко (шукає під припічком. Що попадається в руки, шпурляє посеред хати). Наробили!.. Наробили з дочкою... а... забили памороки!..
Мокрина. А, боже мій!.. Оверку, опам'ятайся... Що ти робиш?
Оверко. Забили!.. Не знаю, де й квач дів... де й квач
дів... 1
Мокрина. Боже ж мій!., ти б же сказав по-людськи... я б же й досі найшла його... Не лютуй, я пошукаю. (Виходить.)
ЯВА 4 Оверко та Галя. ■
Оверко (лазить попід лавами, шукаючи чобіт).. А... мене з'їли і все поїли!.. (Шпурляє з-під лави горщики і все, що попадеться в руки.)
Галя (з плачем). Таточку!., чого ви шукаєте?.. Мати пішла за квачем.
Оверко. Мовчи! Мовчи, накритюго погана.,. Мовчи, не ріж мене.
Галя. Таточку!.. Вам понЬчі?.. Вам присвітить?.. (Кладе чоботи, хутко бере каганець і присвічує.)
О. в ерко. Накритюга погана!.. Грицька тобі?.. А, накри-
тюга!.. . ,
Галя. Не сердіться, таточку, я невинна — Грицько... змилосердіться...
Оверко. Мабуть, уже й чоботи мої оддала Грицькові?.. А, зарізала ти мене...
Галя. Я чоботи ваші — онде — помила... (Становить каганець і підносить чоботи Оверкові.) Ось де!.. Ось де, таточку!.. Так?
Оверко. Помила вона мені чоботи!.. Хто тебе заставляв?.. Ти думаєш, придобришся?.. Ти думаєш, оце тобі так і пройде? Ти думаєш, оце шуточки?.. Що ти наробила?! Де твій розум був?.. Я ж тебе вговоряв не пізнаваться^ ним... я його гонив від тебе... я тебе за Васю лаштував, а ти... не послухала... увела у сміх... запоганила, обезчестила мене і весь рід мій... зарізала!.. Зарізала!.. Ах ти, волоцюга, лосмітюха> помийниця, потьопуха!.. та оце дивиться на тебе?.. Дивиться?! (Вириває в Галі чоботи і б'є її халявами.) Оце тобі!.. Оце тобі!.. Що ти наробила?.. Знай шануваться... знай шануваться!.!
Г а л я (з плачем). О таточку!.. О таточку!.. Рідненький!...
Я, невинна... О, невинна!.. Простіть!.. Не буду!.. Не буду!..
Змилосердіться... таточку! 4 , , ьїг.
ЯВА 5 Ті ж і Мокрина'.
Мокрина (вбігає, кидає квач додолу і хватає Оверка за руки). Оверку!.. Що ти робиш?.. Оверку!.. О боже мій!.. Опам'ятайся... а боже мій! ради бога... Схаменися... Оверку!..
Оверко (відпихає Мокрину). Не лізь!.. Не лізь... Не ріж мене... не печи мене!:. (Пхає, і Мокрина падає.)
Оверко (б'є Галю). Оце тобі!.. Грицько!.. Грицько!.. накритюго... Грицько!..
Галя дуже плаче.
Мокрина (схвачується, хватає Оверка). Та Оверку!.. А боже мій!.. А боже мій!., а цариця небесна!..
Оверко (б'є обох). А не печіть мене... не печіть... Не ріжте... не ріжте мене!.. Ху, ху! Запекли... запекли!.. (Кидає чоботи додолу й сідає на лаві.) Ху, ху... (Похнюпивсь, сопе.)
Галя схилилась на піл, плаче.
Мокрина (стоїть коло Галі). Як звір лютий, як ворог своїй сім'ї... Отак бить!., за віщо?.. Мов вона сама од себе це зробила... Мов вона тільки одна на світі така... мов більш і не накриваються...
Оверко. А... ти, матері твоїй чорт, рада, що дочка ввела мене в таке безчестя?! Рада цьому случаю?! рада?., рада?.. (Схвачується і б'є Мокрину кулаками.) Не радій... не радій!..
Мокрина. Добивай уже мене... добивай!.. Щоб уже я не мучилась... добивай...
Галя (схвачується). О таточку!.. Не бийте їх... не бийте! вбийте мене... вбийте... заріжте. (Підлазить до Оверка.)
Оверко (одходить, сідає на лаві). Ху, ху!..
Мокрина і Галя посхилялись, плачуть.
Оверко (помовчав). А... Довели до такого, та ще й скиглите?!
Мокрина (підводиться). А хто тебе довів?.. Що вона тут винна?.. За віщо ти нас так обидив?.. За мене хоч не така шкода,— я стара... а вона молоденька, їй ще треба жить!.. Та буде тепер з неї толок?!, ти її забив, перелякав... навіки перелякав!., ах ти, неокаянний!..
Оверко. Хай так не робить!..
Мокрина. Не робить!... Що б ти робив, якби тебе роз-
бійники напали, на безлюдді, як її той Грицько проклятий...
щоб йому... ,
О в е р к о. Так хіба це правда?.., Ти ходила за нею, бат чила?.. Не схоти вона, і не було б цього. (Повісив голову.)
М о к р и н а. Так вона б оце схотіла собі такого лиха?.. Схотіла б досадувать? Пектись день і ніч? Отак плакать?.. Плакать, що не вбереглась од лихого яструба!.. А як уберегтись од такої звірини!.. І ти не віриш?.. Не віриш, хоч і сам гонив його, проклятого... і так побив!., за віщо! (До Галі.) У тебе, моя дитино, болить?.. Мабуть, усе болить... Встань, моя пташечко... хоч обізвись... встань, скажи йому, невірі, чим ти винна... (Підводить.)
Галя (плачучи). Я казала... казала... вже не вірять... я й так печусь, а вони ще б'ють... у ніщо повертають... я в їх і волоцюга, і посмітюха, і потьопуха, і... (Плаче.) Положите в домовину — згадаєте й повірите.
М о к р и н а. Моє серденько, моя квіточко... не в'янь так рано, не досадуй, не придавай і мені досади. (До Оверка.) Що ти зробив своїй рідній дитині?.. Дивись тепер!., вона, бідна, й так мучиться, страждає, а ти, замість того щоб розважить її, придав ще більше лиха... (До Галі.) Моя зірочко, не досадуй. (Цілує.)
Оверко. Ех, наробив, бісів син!.. Щоб йому не було добра й життя, щоб його душу чорти вхопили!
М о к р и н а. Скажи, моя квіточко, скажи, моє золото, що в тебе найдужче болить?..
Галя. Болить... усе болить... на душі важко... серце болить... пече... ой... як би я це дуже хотіла подякувать, подякувать жизні за вісімнадцять років і вам за все, за все..
М о к р и н а. Моя дочечко, моя голубочко, що це ти кажеш?.. Ти ж у мене одна... одна на світі... Хто ж мені буде щебетать, хто мене буде розважать без тебе?! (Пообнімались, плачуть.)
Оверко. Ну й наробив же, проклятий!.. Ну, буде вже, буде плакать... Що було, то... хай уже не вертається... Буде...
М о к р и н а. Не плач... не плач, моя дитино... не досадуй... Вже батько не сердиться .. Чуєш, не сердиться...