ПАТРІОТИ
Комедія на 4 дії
ДІЙОВІ люди
Залужний Дмитро Йванович — багатий пан і голова
городської управи. Лена — жінка Залужного. Миколка — хлопчик Залужного. Г а п к а — покоївка Залужного. Антін — сторож у городській управі. Прикажчик Залужного з хутора.
Олексенко Киріяка Улянович — крамар і титар. Прикажчики, 1 і 2, Олексенкові з крамниці. Сохацький Семен Семенович — секретар городської управи.
Петренко Василь Петрович — член городської управи.
Робітники.
Подорожні, 1 і 2.
Каптинська ч
Кучуриха } старі пани.
М' я с н и к и.
Булочники.
Обірванці.
Становий.
Козаки.
ДІЯ ПЕРША Городська улиця. Пішоход. Будинок. Лавка під огорожею.
ЯВА 1
Робітники стоять під пішоходом, деякі сидять. В руках заступи.
Робітник І. Та й бісів Антін тобі, брехун отакий! Забрать тобі з товчка, привести ось куди: "Погуляйте,— вийдуть". От брехун!
Робітник 2. Еге. Ось уже часів два ждемо.
Робітник 3. Та хто, він казав, вийде?
Робітник І. Мов не чув! Хто пішоход лагодить дого-ворятиме нас. Залужний, як хоч знать.
Робітник 3. А, голова городської управи!
Робітник І. Та вже ж не який біс!
Робітник 4. Так оце він і живе? (Підходить до огорожі, дивиться в двір.) Це, значить, Антін двірником у його? Робітник 1. Який там чорт!
Робітник. 5. Сторожем у городській управі. (Мовчать.)
Робітник 2 (дивлячись на сонце). Ого-го вже сонце де! Скоро й обідать пора.
Робітник 3. Та пан, мабуть, не зна, що ми оце ждемо його.
Робітник 4. Авжеж, мабуть. (Дивиться через огорожу.) Онде наймичку вийшла, давай скажемо.
Робітники (підходять до огорожі). Ану, де вона?
Робітник 1. Дівчино, ей! Чуєш? А скажи там панові... робітники ждуть вас, скажи.
Голос. Гаразд! (Мовчать.)
Робітник 2. Ну й їсти, чорт його зна!.. Покурить хоч. (Виймає тютюн.)
Робітник 3. А дай і мені на цигарку.
Робітник 2. У мене в самого на одну тільки. (Показує.) Оце ввесь.
Робіт ни к 4 (до 5-го). Іване, а давай хоч поборемось який раз! (Ставить заступ, тре долоні.)
Робітник 5. Давай. Злякаюсь, думаєш? (7 собі тії ж.)
Робітник 2. Он вийшла наймичка вже.
Робітники. А що пан?
Голос. Оддихають після чаю.
Робітники. А про нас що каже?
Голос. Кажуть: не великі пани,— підождуть.
Робітник 1. Ну от! Що за чортів батько?
Робітник 2. Так він, може, й зовсім не вийде, та й жди?
Робітник 3. Та таке воно й буде оце. На товчку, може б, діждалися досі роботи якої, а то через його та... ні сюди ні туди.
Робітник 4. Авжеж. Були ж учора не ївши, то те й сьогодні буде.
Голос. Чуєте? Не гомоніть отам! Сердяться пан.
Робітник 1. Ого! Ще й сердяться. Ходім на товчок,'
значить. Ну його к чорту! 1
Робітники. Так... чорт його зна! Пізно ж уже. Хто тепер візьме тебе?
Робітник 1. Ех, чорт візьми! (Чухає потилицю.) Грай, Іване, танцювать хоч будем!
Робітники. А й справді. А чесни, Йване!
Робітник 5. Чи чесни, то й чесни. (Вийма сопілку, почина.)
Робітник 1. Ану, хлопці, ей! (Танцює. Інші приспівують.)
Голос. Ей! чуєте? З-перед вікон гетьте! Робітник 4. А цсс!.. (Дивиться через огорожу.) Що ти казала?
Голос. З-перед вікон гетьте. Бариня сердяться. Прили-чія, кажуть, не знають вони.
Робітник 1. Та що, що? Не чую! Робітник 4. "Гетьте!., приличія не знаємо". Робітник 1. Ах ти ж бісової віри!.. Ходімте! Робітник 2. Авжеж... "Гетьте". Чого ж уже тут? Робітники. Ходімте! (Пішли.)
ЯВА 2
Залу жний (пузатий, здоровий пан, виходить з будинку). Шибеники такі! І полежать не дадуть чоловікові. (Дивиться.) Де ж це вони? Пішли. Гм! Мерзавці такі! Ще й з церемоніями. Ось і воно! Наплювать на вас мені. Еге! Піти за грішми в управу? Найдуться інші. Є вас тепер! (Іде.)
Е о л о с (ззаду). Дмитре Ивановичу! Підемо разом!
Залежний (стаючи). А, Василь Петрович!
ЯВА З
Залужний і Петренко.
З а л у ж н и й. Де це вас носило? (Чоломкаються.)
Петренко. На пожарній був. Це вже нема в нас сарая, Дмитре Ивановичу. Продав тільки що.
Залужний. А, сарай. Це той, що управа доручила вам? Так, так... Продали, значить. А за що?
Петренко. За п'ятсот рублів.
Залужний. Гм, дешевенько. Сарай добрий був. Підваг лини й усе.
Петренко. Не дуже. Дощок трюхлих чимало в йому і... новий кращий.
Залужний. Та звісно. Нове все краще. Так, так... Продали, значить. Так що нічого, значить, і в управу забиваться мені.
Петренко. А хіба що вам?
Залужний. Та мені... Грошей треба... на пішоход оцей. (Стука ціпком.) Бачте який. Це ж той, що я докладав позавчора в управі. Сором. Голова живе, і пішоход коло його з рівчаками такими.
Петренко. Хм-хм! Як ведеться...
Залужний. Треба, знаєте... Рублів... чотириста треба.
Петренко. Чотириста? (Дивиться на пішоход.) Тут, здається... пішоходця... ото ж поки? Хай я вам за дешевше підрядчика знайду.
Залужний. Еге, знайдете! Ха-ха! Шукав я вже, Василю Петровичу. Насилу сторгувавсь за чотириста з одним. А то... як змовились. Шістсот, та й шістсот усі. Попоторгувавсь.
Петренко. А з підрядчиками так.
Залужний. Та тут... і сами ж таки, Василю Петровичу, подумайте. Тут і цегли ж, і піску, і... і робота ж нечепурна. Дешевше й не можна. Я аж охрип був, поки сторгувавсь. Дурничка, думаєте? Ви ще спасибі скажіть мені, що я — голова, ха-ха! — та взявсь морочиться там, де вам би, членам, треба.
Петренко. Спасибі, спасибі, Дмитре Ивановичу. Залужний. Отож. Сто, значить, зоставте, а ті мені, чотириста.
Петренко. Та вже як треба, то треба. (Виймає гроші) Нате ж... (Відлічує.) Сто, а це... двісті, триста... і... і чотириста.
Залужний. Так-с. Запишете ж там в управі: на лагодіння пішоходу пішло мов стільки-то.
Петренко. Гаразд. Так я, знаєте... Приходить Мотуз-кин,— продайте.
З а л у ж н и й. А, це той підрядчик, що дім мені?., мошенник! Він надув вас.
Петренко. Та вже... чи надув, то надув,— буть так.
Залужний. Надув. З мене за дім злупив мошенник, що й сам не стоїть. Тільки людей налигує.
Петренко. Хм-хм!.. Еге. Не йдете, значить? До побачення ж! (Пішов.)
ЯВА 4
Залужний, потім Олексенко.
Залужний. Хм-хм! Грошики. (Підкида. на долоні.) Хм-хм!.. Ач! (Рушає до будинку.)
Голос. А, здрастуйте вам!.. Дмитре Ивановичу!
Залужний. Аш.. (Зупиняється.) Моє вам!.. (Ховає гроші.)
Олексенко (товстий, бородатий). Давненько вже бачились! (Чоломкаються.)