Залужний. Еге. Одцурались-бо так, що й не зайдете ніколи.
Олексенко. Та так... хе-хе! Воно й не те, щоб... а так, ніколи все.
З а л у ж н и й. А, ви там коло церкви все. Ну, що ж, як лагодіння її?
Олексенко. О, лагодіння... дякувать богу. Іконостас кінчають yace.
Залужний. Ну, баню добре позолотили. Виблискує так.
Олексенко. Хе-хе!.. А там іконостас ще, якби ви побачили, як я той... от убрав! Мережки скрізь, знаєте, усе, та такі якгсь... кумедні такі; вирізки, рубчики, та усе тільки миг-миг!.. Куди! Заславському, мабуть, і не снився іконостас такий.
Залужний. Заславський такий якийсь був... В'ялува-тий був староста.
Олексенко. Так, так!.. Заславський...(Тихше.) Заславський, знаєте, у вірі був такий якийсь... Понімаєте: у хаті в його... чи було образів зо три, чи, мабуть, і ні. І він такий: чи й моливсь коли до їх. А в церкві теж він... дасть свічку кому, та й... та й стоїть, як булван; щоб він перехрестивсь вам до пуття або щоб на коліна став, як отам співають що!.. Ні, цього не було в його.
Залужний. Авжеж. Приміром^він не міг стать для чоловіка.
Олексенко. Ні-ні. Його й отець протоієрей не хвалив. "Мотузяний,— каже,— був християнин з його..." Хе-хе! Ну й чоловік золотий отець протоієрей наш! Якось обідаєм у мене. Він і каже мені: "Ви,— каже,— Киріяко Оліяновичу, є справжній представитель віри Христової. Я вас,— каже...— Хе-хе! ок награді вас!"
Залужний. Діло гарне — награда.
Олексенко. Хе-хе! А мені воно... я такий... Байдуже. Ну, а звісно... хе-хе!., діло їх. Хто стоїть чого.
Залужний. А хто не стоїть,— не дадуть.
Олексенко. Хе-хе! А що б люде сказали, якби так, приміром, хреста золотого... мені!.. Хе-хе! "Киріяко Оліяновичу, Киріяко Оліяновичу!"—усі б.
Залужний. А як ведеться.
Олексенко. Ну, тоді б уже я... що-що, а ворогів би... вороги б мої... хе-хе! Баграй би, мабуть, здурів од зависті. Залужний. Хто це Баграй?
Олексенко. Та там... сміття,.швець один. Та, понімаєте, що мені було з ним? Іде якось, поганець, через двір, через мга, а я йому: "Хто тобі,— кажу;— дорогу показав сюди, через землю, через мою? га? бузинник ти,— кажу,— поганий!" А він... що б ви подумали? Обернувсь та: "Жлукто!" — на мене.
Залужний. Хм-хм... жлукто.
Олексенко. Еге. На старосту церковного. Ну, я вже показав йому, положим, яке я жлукто. Я... я по закону з ним.
Тридцять п'ять рубликів присуджено мені, хай не бреше. Оце, коли? позавчора продали корову йому. Залужний. Так і вчить їх.
Олексенко. Еге. А це знов до судді ходив. Так це вже на наймичку, поганку, подав. Понімаєте... ну, прямо життя нема тепер чоловікові доброму!.. Таке діло: переставля поганка огірки солоні в погребі вчора, та візьми, та й... та візьми, та і оберни на капость сметану в глечику.
Залужний. Ха-ха!
Олексенко. Еге. Та й оберни сметану в глечику. Так я, не довго думавши, та тьоп по пиці її. Залужний. Так і слід.
Олексенко. Еге. А вона повернись, та дулю мені. Залужний. Дулю? Ах ти ж!
Олексенко. Дулю. Та прямо не то що, а під самий ніс мені. Так я: "Ах ти ж... сі та ті твоєму батькові та твоїй матері! Геть, щоб не була!.." А вона: "За два місяці гроші оддайте мені". "Ось,— кажу,— гроші тобі!" — та й їй дулю.
Залужний. Ну, так і слід їй.
Олексенко. Еге. А це жалобу носив до судді. На п'ятдесят карбованців зиску подав. Хай закон розбере, чи можна мені дулю давать, чи ні.
З а л у ж н и й. Та звісно. Як же ж!
Олексенко. Ну, присудять п'ятдесят — я вже пере-, балакав з суддею,— ні копійки не вважу поганці. По закону. Як закон скаже, так і буть.
Залужний. Так і буть. Учить їх, поганих, а то вони зовсім нас...
Олексенко. Еге. Чисте лихо з ними. Лихо чисте. А тут ще... Це добре, що й побачив вас, Дмитре Ивановичу. Порайте: що мені з жидами робить іще?
Залужний. Що ж там у вас?
О л е к с е н к о. Та життя нема. Торговлю псують, пархи погані. Понімаєте, таке діло: у мене ж ото, знаєте, крамниця є... або лавка, магазин, сказать по-благородному. У Берка Бурштейна теж є. І от лавка Берка Бурштейна поруч з моєю. Жидівська лавка поруч з моєю! І от, що ж виходить?.. Жид гер-гер, гер-гер, і в його завсегда такого народу, такі завсегда ґешефти йому! А в мене... понімаєте... по-бо^ жому все. Що у мене — увійде хохол, то й ціну по-божому правлять з його, одмірюють, одрізують... ікони в магазині в мене, олива горить. А ні!., не та, зовсім не та кумерція мені! — і на ікони не дивляться, прокляті хохли, до жида йдуть.
Залужний. А це так. Я ж свій магазин через віщо продав? Через це ж саме, через жидів.
Олексенко. Еге. Я б і нічого на це. Я чоловік такий: нікому нічого. Я не то що,— комаря не обидив зроду. Я б... чи торгує ото, то нехай і торгує; без діла воно мені. Я й рад, як ото везе чоловікові. А то... тут ось яке діло, допойміть ви: я... я, понімаєте, Олексенко — руський, а він... він — жид. І от, понімаєте... ну, понімаєте, прямо дух не терпить мій жидів, дух не терпить мій невірців усяких. Серце болить; повірите: серце болить. Повірите: для руського чоловіка так я... я душу й тіло для руського. А то ж... як-таки так? Якась-небудь погань, невіра якась та... та торгує ото, конкуренцію робить тобі... тобі — руському, хрещеному? Га!
ЯВА 5 Тіжіробітники.
Робітники. Здрастуйте! Залужний. Ну? Робітник 1. Ми робітники.
Залужний. Ну!.. (Убік.) А учтиві! Ні один і шапки не скинув! Що скажете?
Олексенко. Здається, ті хлопці, що в мене на поденщині були скільки раз?
Робітники. Ті.
Олексенко. Молодці. (До Залужного.) Коло погреба були в мене скільки раз. І усе так у їх швиденько, чепурненько.
Залужний. Хм-хм! Таких і треба.
Робітник І.Ви кликали нас?
Залужний. Ну, кликав. Що ж ви?., що візьмете з мене так, артіллю, як ось пішоходця полагодите мені, так щоб і цегла чи що там, одно слово, щоб і коштик ваш?
Ол ексе-нко. Що ж вони візьмуть?.. Тепер робітник дешевий.
Залужний. І. дешевий, і пішоходця ось... небага-течко тут.
Р о б і т н и к 1. Та тут... Антін показував нам. З коштом... рублів двісті візьмемо. 3алужний. О, за віщо тут? З ума посходили?
Робітник 2. А скільки ж по-вашому?
Залужний. По-моєму б... і сімдесят багато.
Робітник 1. Ну, от! Що й казав же... Треба вертаться було!