— Віддайте мені принаймні сувій, — попрохав раббі Аллеві.
— Який сувій? — поспитав Ді з диявольською простодушністю.
— Будьте ви прокляті, докторе Ді, — сказав рабин, — Воістину кажу вам, ви не побачите світанку нового століття. — І відійшов у ніч, бурмочучи якісь неясні приголосні без жодного голосного. О Диявольська і Свята Мово!
Ді стояв, спершись об вологий мур завулка, його обличчя прибрало землистого відтінку, волосся наїжачилося на голові, наче у змія.
— Я знаю раббі Аллеві, — сказав він. — Я помру п'ятого серпня 1608 року за григоріанським календарем. А тому, Келлі, допоможіть мені здійснити мій задум. Саме вам доведеться довести його до завершення. Gilding pale streams with heavenly alchemy , пам'ятайте. — Але я б однаково це запам'ятав, і Вільям зі мною. І проти мене.
* * *
Він не промовив більш нічого. Блідий туман, потираючись спиною об шибки, жовтий дим, потираючись спиною об шибки, вилизував своїм язиком вечірні закутки. Ми опинилися в іншому завулку, білуваті випари цідилися з заґратованих вікон на рівні землі, де видніли перекособочені халупи, вирізняючись на тлі відтінків млистої сірості... Я помітив постать якогось старого у зношеному рединготі та циліндрі, який навпомацки спускався сходами (з неприродно прямокутними сходинками). Ді теж його побачив:
— Калігарі!— вигукнув він. — Він теж тут, у будинку мадам Созостріс, Славнозвісної Ясновидиці! Ми повинні поспішати.
Ми приспішили крок і підійшли до дверей якоїсь хатини на невиразно освітленій, зловісно семітській вуличці.
Ми постукали, і двері, немов якими чарами, відчинилися самі. Ми увійшли до просторого салону, прикрашеного семираменними канделябрами, рельєфними зображеннями тетраграм, променистими зірками Давида. Старі скрипки кольору прожилок старовинних картин громадилися при вході на трапезному столі химерної форми. З високого склепіння звисала велика крокодиляча мумія, легко хитаючись у вечірньому вітерці при кволому світлі одного-однісінького смолоскипа, а може, багатьох — чи жодного. У глибині, перед чимось на кшталт шатра чи балдахіна, під яким виднівся кивот, у молитовній позі, невпинно і по-блюзнірському бурмочучи сімдесят два Імені Бога, стояв навколішки Старець. Я збагнув, умить осяяний Нусом, що то Гайнріх Кунрат.
— Кажіть, Ді, — промовив він, обертаючись і вриваючи молитву, — чого вам треба? — Він скидався на напханого соломою армадила, на ігуану непевного віку.
— Кунрате, — сказав Ді, — третя зустріч не відбулася.
Кунрат вибухнув жахливими прокльонами:
— Lapis Exillis! То що?
— Кунрате, — сказав Ді, — ви могли б кинути принаду і сконтактувати із німецькою лінією тамплієрів.
— Побачимо, — сказав Кунрат. — Я б міг запитати Майєра, він знається з багатьма людьми при дворі. Але ви мені відкриєте секрет Молока Діви, Найпотаємнішої Печі Філософів.
Ді посміхнувся — о божественна посмішко Мудреця! Тоді схилився, немовби у молитві, й півголосом прошепотів:
— Коли захочеш обернути у воду або в Молоко Діви сублімовану ртуть, поклади її на бляху купками поряд із чашею з ретельно розтертою на порошок Субстанцією, не накривай її, а зроби так, аби гаряче повітря вразило нагу матерію, піддай її дії вогню трьох жарин і підтримуй його живим протягом восьми сонячних днів, тоді візьми й розтовчи ртуть добре на мармурі, аж вона стане невідчутною. Зробивши це, поклади субстанцію у скляний лембик і дистилюй її у Balneum Mariae над казаном з водою, помістивши так, щоб вона була лише на два пальці над водою, залишаючись висіти в повітрі, й водночас запали вогонь під казаном. Тоді, і лише тоді, хоч матерія срібла не торкається води, але, перебуваючи в цьому теплому й вологому череві, вона перейде у воду.
— Учителю, — сказав Кунрат, падаючи на коліно і цілуючи суху й прозору руку доктора Ді. — Учителю, так і зроблю. А ти матимеш те, що хочеш. Запам'ятай ці слова, Роза і Хрест. Ти ще почуєш їх.
Ді загорнувся у свою опанчу, і звідти видніли лише його іскристі, злобні очі.
— Ходімо, Келлі. Цей чоловік уже наш. Ти, Кунрате, тримай чимдалі від нас Голема, аж до нашого повернення до Лондона. А потім нехай Прага стане одним великим багаттям.
Він рушив до виходу. Кунрат, підповзши до нього, схопив його за поділ плаща:
— Можливо, якогось дня до тебе прийде один чоловік. Він захоче написати про тебе. Будь йому другом.
— Дай мені владу, — промовив Ді з невимовним виразом сухого обличчя, — і його доля забезпечена.
Ми вийшли. Циклон над Атлантикою переміщався у східному напрямку назустріч потужному антициклонові над Росією.
— їдьмо до Москви, — сказав я.
— Ні, — відповів він, — повертаймося до Лондона.
— До Москви, до Москви, — маячно бурмотів я. Ти добре знав, Келлі, що туди ти ніколи не потрапиш. Тебе очікувала Вежа.
* * *
Ми повернулися до Лондона. Доктор Ді сказав:
— Вони намагаються прийти до розв'язання, випередивши нас. Келлі, напиши щось для Вільяма... якийсь диявольський наклеп на них.
Черево демона, я зробив це, а потім Вільям зіпсував текст, перенісши дію із Праги до Венеції. Ді шаленів. Проте блідий, липкий Вільям відчував себе у безпеці під захистом своєї королівської полюбовниці. Але йому було мало й цього. Коли я поступово віддавав йому свої найкращі сонети, він із сороміцьким поглядом питав мене про Неї, про Тебе, my Dark Lady . Який жах чути твоє ім'я з його вуст лицедія (я не знав, що він, чий дух приречений на двоїстість і другорядність, шукав її для Бекона).
— Кінець, — сказав я йому. — Я втомився споруджувати в тіні твою славу. Пиши сам.
— Не можу, — відповів він мені з поглядом людини, яка побачила тінь померлого. — Він мені не дозволяє.
— Хто, Ді?
— Ні, Верулам. Ти не помітив, що тепер він керує грою? Він примушує мене писати твори, якими потім вихвалятиметься як своїми. Ти розумієш, Келлі, це я справжній Бекон, а нащадки цього не знатимуть. Який паразит! Як я ненавиджу цього пекельного виплодка!
— Бекон — свиня, але у нього є талант, — сказав я. — Чому він не пише сам?
Я не знав, що в нього на це не було часу. Ми усвідомили це, коли через багато років Німеччину заполонило божевілля Рози і Хреста. Тоді, зіставивши окремі натяки, слова, які мимоволі вихопилися йому, я зрозумів, що автором маніфестів Рози і Хреста був він. Він писав під фальшивим ім'ям Йоганна Валентина Андреа!