— Ааа?! Пишете?! Нема, голубчику! І так, що навряд, мабуть, чи й буде! Тяжко тепер, голубчику, з посадами, самі знаєте…
Ну й підеш… А там дивишся — другого й приймуть… Пишу я, знаєте… До газет пишу… Даа.
— Та й що нам, товаришочку, робити?
— Що робити? (Це вже я їм говорю). Робкорівське, говорю, "движеніє" в Бердянську… "Двигають", говорю, робкорами… Інших по інших, говорю, місцях'убивають… Которі робкори й сількори, говорю… Ну, а вам, говорю, що вам… "Принімаючи, говорю, во вніманіє", що город Маріуполь у вас, говорю, не без прокурора, з нами, значить, говорю, бог!! Давайте покупаємось…
Харашо в Азовськім морі купатись… Море шумить-шумить…
"ІДЕАЛ"
Не парфуми "Ідеал", і не мило "Ідеал", і взагалі не той ідеал, що ви його в думках укохуєте, а жатка "Ідеал".
Жатка, машина ота, що пшеницю косить…
Так про той "Ідеал" мовитиметься…
Про найідеальніший "Ідеал"… І найпотрібніший…
Хто родить той "Ідеал", як він родиться, куди йде, кому допомогу несе?
У Бердянську "Ідеал" родиться…
Під горою завод стоїть, а з димаря там дим курить… Завод стоїть "Первомайський", робітничий ще й селянський… Дивись!.. Аж завіршувалось…
Так оцей самий завод "Первомайський" у Бердянську і виробляє знамениті жаткисамоскидки, типу Дорінга, відомі і в нас, і за кордоном під назвою "Ідеал"…
Колись завод належав Джонові Грієвзеві, спритному англійцеві, що прийшов до Бердянська простим ковалем, розпочав з невеличкої кузні, а кінчив багатющою акціонерною компанією "Джон Грієвз і К0"…
Виробив тип своєї жатки, зробив тую жатку легхоходною, неважкою, недорогою; жаточки виливав та весело поживав…
Робив він ще й букарі, плуги, снопов'язалки… Робив аж до революції…
Прийшла революція, утворила нове акційне товариство "Робітник, селянин і К" і передала завод новому хазяїнові.
"Робітника" й "селянина" ви, мабуть, знаєте, а за К° запросили вони до себе трудову інтелігенцію… Та й почали працювати…
Попервах не клеїлося. Робітник та селянин частенько дома не бували, бо то Врангель, то Колчак, то Махно — доводилося ж ото перестрівати, завертати і т. д., ну а К теж м'ялася, стояла перед отією, що й ви знаєте, платформою та чухалася: "Чи лізти, чи не лізти?"
Кінець кінцем прийшли хазяїни додому, подивилися з платформи на К, дали руку:
— Та ліз уже! Чого мнешся, "перепуганная"? Полізла К … Полізла і, як каже свята євангелія, на платформі "угобзилася"…
Та й запрацювали бони "разом трох"… Та працюють і досі… Працюють, сказать, непогано. Панську спадщину поширили.
Спорудили ремонтноінструментальний та будівельний цехи. Це для потреб самого заводу. Спорудили дві нові вагранки.
Збудували шість нових печей для "томленія" чавуну. Поширили деревообробну робітню.
Закінчують нову будівлю чавуночистки, прибудовують шишельний відділ гамарного цеху…
Перебудували ковальську й пресову робітні… "Женуть" 16 000 жаток на рік… І 500 на місяць… На той рік гнатимуть 26 000 жаток… От вам нові хазяїни!
* * *
Зовнішній вигляд заводу?
Завод як завод. Працюють люди… Формовщики — формують, гамарники — виливають, ковалі — кують, слюсарі — слюсарять, зборщики — збирають…
У директорськім кабінеті сидить не Грієвз, а людина з дуже простим прізвищем — Лисенко…
Підход до справи в директора правильний.
— Дозвольте, товаришу, подивитись, як ви свої "Ідеали" "в життя переводите". Я з тих, що пишуть… Розповім, може, і про "Ідеали" ваші…
— А грошей це не коштуватиме?
— Ні, кажу. І сам я не беру, бо нема таких, щоб і давали… Я "платонічний" газетяр… Не з четвертої сторінки, де "за рядок нонпарелі…" Мої "оголошення" задаром і корпусом…
— Будь ласка! Обдивляйтесь! Вам усе покажуть!..
Зразу видно людину з пальцями, щільненько один до одного притуленими: копійчина не проскочить… Нічого не зробиш: директор з Донбасу.
* * *
Робітників 1 200 чоловік… Виробляє завод виключно жатки.
Виробництво прогресує широкою ходою: року 1924–1925 програма — 8000 жаток.
За 1925–1926 роки завод випустив 16 000 машин. На той рік намічено 26 000.
Коштує жатка на заводі 175 крб. Ціна прейскурантова передвоєнна.
* * *
Чи добра жатка "Ідеал"? Не знаю, не косив нею…
Бачив тільки в канцелярії заводській отакенне діло з листами од селян… Пишуть у тих листах такі "твори":
"Дорогі товариші робочі! Виражаю вам благодарність за вашу жатку "Ідеал", котора дуже легка в ходу й хорошо косить. Іще прошу вас, вишліть мені запасні часті… І многі спрашують, де можна купити вашу жатку…
С почтенієм…"
* * *
"Ідеал" — жатка легка в ході і дуже зручна для хазяйства. Це її робочі властивості… Але оригінальна вона й характером своїм. Народившись на півдні, вона більше за все закохується в півночі. У Сибіру… На Сибір її тягне. Укрсільмаштрест у цій справі їй за ретельну сваху править і віддає її радо за молодого, що "за Уральським хребтом, за рєкой Іртишом"…
Та так віддає, що наші південні "молоді" аж у ревнощі вдарились:
— Та дозвольте ж хоч трохи нам нашого "Ідеалу"…
— Не знаю, чи "сваха" погодиться, чи ні… А слід би… Хай би наша "дівка" і по наших ланах гуляла… Не вся, а хоч частина…
* * *
Беруть її й "за моря за океани"… В Персії вона косить, у Турції вона косить, завойовуючи поволі закордонні ринки. Бо вона — "Ідеал".
ПТИЦЯ ПЛАЧЕ
Є на північнім березі моря Азовського велика коса, що колись звалася Денисовою, а тепер зветься Обіточенською…
Коса та на 45 верстов заходить в море і починається якраз отам, де розляглося на морськім березі невеличке місто Ногайськ.
Денисова коса, як і всяка морська коса, — вузький довгий півострів морського походження. Вкрита вона типовими дюнами, лагунами та лиманами…
Знаменита тая Денисова коса тим, що править вона за найголовніший етапний пункт для водяного та болотного птаства, що перелітає з півдня на північ і навпаки…
Щороку напровесні і восени мільйони птаства обліплюють ту косу, де птаство відпочиває після довгої путі… Частина птиці зимує… Частина залишається на косі й тут же кублиться.
Кублиться тут така птиця: крижні, чирята, гагари, лисухи, чайки різні, кулики, лебеді, журавлі…
Денисова коса — єдине місце на Україні, де залишилися величезні колонії бакланів, чайок, крячків…
Знамените місце — Денисова коса.