І от уявіть собі, що мільйони того птаства, такого симпатичного, плохого, беззахисного, прекрасного птаства, корисного і з наукового, і з економічного боку, плачуть…
Плачуть дрібненькими чистими сльозами, і сльози ті птичачі краплинками діамантовими падають у море в Азовське…
Чого ті птахи плачуть?
Через людей плачуть.
Через великих, сильних, мудрих людей плачуть плохенькі, кволенькі, беззахисні водяні пташки.
Людина нищить птицю…
Людина в особі радгоспу "Вольний", що хазяйнує на косі, здала ту косу в оренду, під випас, а скот витоптує без жалю птичачі колонії…
Людина в особі бердянських, генічеських і інших рибалок щороку наскакує на косу й видирає сотні тисяч яєць та продає ті яйця на яєчні "натюрель"… Цілими баркасами людина ті яйця вивозить… Збирає в коші великі, опускає яйця в тих кошах у море: "запортки" (яйця з зародками) випливають на поверхню і їх вона викидає, а свіжі, не "запорчені", забирає… Людина ця не зупиняється ні перед чим… Вона нападає на об'їздника, що його був поставив на косі Бердянський відділ мисливців та рибалок, і хоче того об'їздника в Морі втопити за те, що той не давав їй нищити беззахисну птицю…
Людина в особі Всеукраїнської спілки мисливців і рибалок (ВУСОР) чухається…
До неї писали, її прохали вжити заходів, щоб захистити птицю від людини, а вона собі чухається…
Щоправда, Денисову косу оголошено "заказником" на п'ять років, тобто заборонено п'ять років там полювати, але що значить "заказник" без ніякої охорони?
Для того, щоб птицю там не нищили, треба 800 крб. на рік на сторожу…
ВУСОР тих грошей ніяк не може вичухати, хоч організація він економічно не квола, бо збирає він гроші за право полювання на Вкраїні, і збирає немало…
Мелітопольський відділ ВУСОРу, куди за новим територіальним поділом одійшла коса, спить.
Як завжди: один спить, другий чухається, а птиця плаче.
Чи не за таке відношення до Денисової коси вилаяв у ювілейному числі вусорівського журналу "Украинский охотник и рыболов" вусорівський поет Уралов всіх вусорівців?
А вилаяв "хльостко". Отак:
"Ми вільної спілки Вусорові діти, Ми лісу й простору лихії син и".
Істинно: лихії сини!
Давайте щось робити! Давайте рятувати птицю! її в нас не багато!
Птиця — створіння ніжне! Воно лаятись не може!
А як би воно вилаялось, коли б могло!
Треба оголосити Денисову косу державним заповідником.
Треба, щоб на Денисову косу звернули увагу наукові установи (о, Наркомосе! Хай благословенне буде ім'я твоє!), бо це єдине на Вкраїні місце, де можна збагатити новими дослідами орнітологію, біологію й іншу "логію"…
* * *
Птиця плаче! Разом із нею плачуть наука і наші радянські скарби природні!
Невже ж ми такі до євангелія щирі, що на всі плачі ті говоритимемо:
"Блаженні плачущі, яко тії утішаться!"
Євангелія тут не допоможе. Вона б могла допомогти тільки тоді, коли б була вагою пудів так на п'ять з половиною, щоб можна було нею бити по голові тих, хто нищить птицю.
"РИБАК РИБАКА НЕ ДУЖЕ БАЧИТЬ НАВІТЬ ПОБЛИЗУ"
Як той казав:
— Хоч не дуже в риму, так зате ж правда.
І це не так, ніби "навздогад буряків", а таки про справжніх рибалок, що на Азовському морі рибу ловлять…
Про тутаки справу, що й рибалку до соціалізму повинна витягти, — про "кипарацію", та ще й про рибальську…
Є в Бердянську вуличка, на вулиці дворище, а в дворищі хаточка, а в хаточці канцелярійка… За хаточкою — хлів, у хліві — "склепчик", ліворуч — льодовня, у льодовні — шаплики для просолу риби, серед двору на жердях розпанахана риба на сонці висить…
Оце є Бердянський союз рибалок…
Вузлова станція, звідки бердянські рибалки до соціалізму мають простувати…
* * *
Історія цього кооперативу такенька… Організувався був він у 1917 році… До того часу бердянський рибалка був у "польнім і потомственнім володінні" в прасола, в дуки в того, що "попив нашої"… Силу тут була тих, що "пили", "пили" і добре розуміли, що роблять, бо цілий "синдикат" зпоміж себе утворили.
— Ні сюди, бувало, ні туди, а тільки йому в зуби, — розказував старенький член правління кооперативу, піонер бердянського рибальського кооперативного руху. — Купували рибу в нас 1 крб. 80 коп. за пуд, а вже в Катеринославі по 18 крб. за пуд торгували…
Зрештою накипіло. Взялися, щоб без "прасола"… Спочатку заснували таке собі "товариство, та й годі"… По надцять карбованців з носа, щоб і по снасть послать, щоб і рибу продавать… Потім на статута перейшли. Народився, значить, кооператив…
В 1919 році, одне слово, "со святими упокой" бердянський рибальський кооператив…
Випливла ж ото тоді по всіх морях, по всіх океанах, по всіх річках веееличезна риба, така, як тисяча китів укупі… І звалася вона Г л а в р и б а… Главала вона, главала, а як вона вже була Главриба, то вся та не главриба, а просто собі рибка, що не главала, а плавала, так та рибка з переляку не дуже тоді ловилася…
Потім Вукоопспілку на азовську рибу потягло.
— Дай, — каже, — я рибки половлю!
Сіла Вукоопспілка край моря Азовського і кооперативно задекламувала:
— Ловись, рибка, велика й маленька!
(…Ну, не буду, не буду! Вукоопспілка дуже симпатична установа).
Да… Взагалі, значить, довелося в 1924 році бердянським рибалкам удруге кооперуватися. Так вони взяли й скооперувалися, маючи 8 крб. 70 коп. основного капіталу…
"Потрішечку та з папкою" стали вже, не сказать, щоб зовсім на ноги, а так "вроді" рачки…
Так і стоять. Членів мають 180 чоловік. Пай у них 10 крб. з носа, а оборот на рік 12–13 тисяч карбованців… Мають невеличкий просольний пункт у Бердянську, мають на базарі крамничку, а в дворі халупочку, а в халупочці — канцелярійку.
* * *
Так через віщо воно ото так виходить, що "рибак рибака не дуже бачить"?
А як ви гадаєте: хіба легко тебе побачити, коли перебуваєш ти у вищенаписаному стані? Не легко. Бо й самому голову тяжко піднести, та й тому, хто тебе вздріти схоче, не дуже "сіє становище" примітне єсть…
А чому таке становище утворилося?
Вважайте…
Бердянський район має біля 300 чоловік рибалокпрофесіоналів, чоловік на сотню набереться рибалокаматорів, що так само немало часу витрачають на рибальство і в яких рибальство при ліпших умовах легко може перевернути на професію. Додайте до цього ще чоловік з сотню "резерву", тобто тих рибалок, що їх занепад теперішнього рибальства кинув на другу роботу… Маєте, отже, армію бердянських рибалок — 500 чоловік. Приблизно, певна річ… Армія чималенька, як бачите. Кооперовано з них тільки 180 чоловік, та й то так кооперовано, що тільки 35 % здають рибу до кооперативу. Решта — "і вашим і нашим"…