Лицем до села

Сторінка 16 з 55

Вишня Остап

Прибіг додому.

— Тррр!

А кінь йому:

— Веее!

— О, рятуйте! Тррр!

— Веее!

— Ой боже мій!

— Веее!

* * *

Тут нема простих коней… Тут не кінь, а:

— Лев!

— Орел!

— Злитий!

— Орляка!

— Вітер!

— Юнкер!

Тут нема простих кобил, а тут:

— Птиця!

— Буря!

— Скеля!

— Одна в світі!

От вам, приміром, "лев"…

— Та це ж не кінь, а лев… Ти тільки подивись!

Іде той "лев" — у його задні ноги циркулем, з ока тече якась слизота, і ребра в його поверх шкури вже стирчать.

— Поберрежись!

"Лев" біжить, задніми ногами за землю чіпляючись…

От вам "орел"…

Як іде, так на задню, на ліву: руб двадцять! Руб двадцять!

— Кінь дійствительно прихрамує… Засікся в дорозі! А коняка добра! Мужича коняка! Орел!..

А в "орла" того ліва кульша на четверть вища від правої кульші…

"Орел"…

Ось "птицю" запрягли проїздити. "Птиця" гречана на масть, з козинцями й худахудахуда…

Під хвостом у "птиці" ціле провалля: втягло ото так її. Загнуздали "птицю". Зав'язали "птиці" хвоста біля самісінької ріпиці.

Щоб усе було видать! Як іде! Як біжить!

— Нноо! Шість душ на возі.

— Ннноо! Цьвох!

А з провалля в "птиці" тільхи — чвирк!

— Ннно! (Цьвох!) А звідти: чвирк!

З "примочкою" бідна "птиця". "Примочка" — то така в коней хвороба (нервова, чи що). Цьвох! Чвирк!

— Це! З фанталом? Ннооо!

Бідна гречана! А й вона ж колись на леваді іржала весело! Бігають "орли", "леви", "юнкери", "вітри", "птиці", "скелі", "бурі"…

Кусають їх безжалісні батоги… Вони підскакують, спотикаються, хекають…

— Та це ж жеребець! З ним мороки багато… Якби він виложений…

— "Мороки багато"?! "Жеребець"? А якби й тебе виложив?! Ти не туди дивись, а на груди дивись… Гора!..

— Це кінь?! Мені якби жеребця!

— "Жеребця"?! Та з ним, чортом, мороки скільки! Й ока, з нього не спускай! Ти на коня дивись! Це ж кінь, а не цуценя!

— Кінь, що й казати, добрий! Тільки ж чого ото по йому "гречка" пішла? Говорять, що то кров порчена, як гречкою посипало…

— Та яка там кров?.. Сіра була кобила, а "ділопрозводитель" гречаний… От і гречка… Сірий він, у матір пішов, а це тепер од батька гречка почала витикатися… Од "ділопрозводителя"… О!

— Купили, Петровичу, кобильчину?

— Та купив…

— Скільки віддали?

— Оддав свою рижу, одинадцять додачі, півкварти й п'ять пудів пшениці майбутнього врожаю…

…Скільки коштує кобильчина, — скажіть ви?!

— Пообережись! Пообережись!

— Нооо! Нооо!

— Е, ей! Е, ей!

…Бігають коні, бігають цигани, метушаться циганчата, гавкають під циганськими возами собаки, ляскають батоги, іржуть лошата, хрюкають жеребці!

Ярмарок!

IV

…Сонце пече!

Так пече, ніби воно з квасошниками "в долі"…

Просто просвердлює тебе промінням і наливає в груди, в живіт, у голову тії спеки скаженої…

І дуєш квас, і лізеш під воза, і біжиш до Псла, зриваєш із себе одежину, плигаєш у воду і вовтузишся разом з кіньми, з коровами, з волами…

А від Псла і до Псла тягнуть на налигачах, ведуть на поводах:

— Купать! Напувать!

І зморена, і галасом прибита товарина з охотою бреде в воду, стає, дудлить воду й обмахується од мух мокрим хвостом… І од хвоста того бризки по Пслу, мов од попівського кропила…

А над Пслом, на майдані, торг іде… Власне, більше галасу, як торгу… Бо:

— Ну як із волами?

— Тихувато. Купця немає… Так самі між собою ото перекидаємося… Якби збоку грошва — діло б пішло…

— А коні?

— Та й коні ж… Що ж коні?.. Цигани ото та баришники каліччю менжують, а хазяї он повиводили — так ніхто не вкусить. Грошей у дядька обмаль, якраз оце перед урожаєм — де ти тих грошей набереш…

— Нема "сурйозного" купця. Надержує на осінь… На зиму спродуватимуться — тоді дешевше й гарбатиме…

Риба йде… Мануфактура потроху… Начиння різне хазяйське… Дріб'язок… Вовна йде. Смушки рвуть із рук. Кури хапають із кошиків… Яйця… Прядиво…

Тут і галасу менше, а діла більше…

Уже сонячне проміння навскоси трохи… Притихає навкруги…

Попід возами, попід гарбами сидять купки, підобідують… Летять угору пробки з руської гіркої. Стоять пляшки, ганчіркою позатикувані: то власного виробу…

Це могорич.

— БудьмоІ

— Будьмо!

— Хай же ваша гніда прудко бігає та лошата справно водить!

— Хай!

І булькає з пляшки в рот біленька й розливається по жилах, і червоніє людана, соловіють у неї очі, і голосніше вона балакає, й мотає швидше руками…

Напідпитку…

Он уже посунули й додому. Запрягаються коні, запрягаються воли… Додому…

Потяглася строката гадюка од Псла на степи…

Оживає "тічок"…

Це там, де коні… Одв'язуються коні від возів і виводяться на шлях між возами…

Тічок…

— Ей, мінці, налітай!

— Кому булану?

— Хто сірого візьме?

— Бережись!

— Нно! Нноо!

— Бережись!

— Кажи! Кажжи! Лясь! Лясь! Лясь!

— Поообережись! Остання агонія…

Ще година — й затихає ярмарок…

Тічок… порожній… Баришники, кому додому ближче, запрягають коні…

Кому далеко — ладнаються ночувати.

Бо завтра ж ярмарок!

Складають товари крамарі. Вечоріє…

Біля циганських шатрів поблискують огнища: варять вечерю…

Не чуть сліпців… І тільки орган на каруселі благає Ваньку:

Бросай, Ванька, водку пить,

Пойдем на работу,

Будем деньги получать

Кожную субботу…

Затих орган… Вечір…

* * *

А потім уже ніч…

Темна ніч, чорна ніч, тьмяна ніч…

Такої ночі циганські шатра — лірика, а цигани — поезія… Такої ночі циганська журна пісня, ота пісня, що її біля Яшиного шатра чорноока Галя співає,— отака пісня:

АаааІ Аааа! Аааа!

Тягуча, як степ, пісня, — так і така пісня за вільну здається… І слухаєш пісні тої журнотягучої, і забуваєш, що Галі чорноокій їсти до смерті хочеться і що її батько, Яшка, п'яний біля шатра Галину маму б'є…

Отака та ніч…

Чорна ніч… Чарівна ніч…

Може, то ніч, може, то зорі, а може, то… порожній шлунок зірвав Ваньку, молодого цигана, зпід воза і…

— Галю! Веселішої!

І тоді рвонулося з молодих грудей швидке:

Атарарарайра! Атарарарайра! Атарарарайра! Атарарарайра!

А Ванька пішов дрібнодрібно круг вогнища… Він іде, мов пливе, а вогонь йому халяви лиже, а з грудей його рветься:

— Ех! Да! Пайшов!

І чеше Ванька вільної циганської, і руки в нього в такт по халявах дрібушечки вибивають:

Тратата!

І вискакують із возів скуйовджені люди, чухаються, стають круг багаття, ляпають в долоні, нижуть плечима, тупають ногами…

Атарарарайра! Атарарарайра!