Прибіг додому.
— Тррр!
А кінь йому:
— Веее!
— О, рятуйте! Тррр!
— Веее!
— Ой боже мій!
— Веее!
* * *
Тут нема простих коней… Тут не кінь, а:
— Лев!
— Орел!
— Злитий!
— Орляка!
— Вітер!
— Юнкер!
Тут нема простих кобил, а тут:
— Птиця!
— Буря!
— Скеля!
— Одна в світі!
От вам, приміром, "лев"…
— Та це ж не кінь, а лев… Ти тільки подивись!
Іде той "лев" — у його задні ноги циркулем, з ока тече якась слизота, і ребра в його поверх шкури вже стирчать.
— Поберрежись!
"Лев" біжить, задніми ногами за землю чіпляючись…
От вам "орел"…
Як іде, так на задню, на ліву: руб двадцять! Руб двадцять!
— Кінь дійствительно прихрамує… Засікся в дорозі! А коняка добра! Мужича коняка! Орел!..
А в "орла" того ліва кульша на четверть вища від правої кульші…
"Орел"…
Ось "птицю" запрягли проїздити. "Птиця" гречана на масть, з козинцями й худахудахуда…
Під хвостом у "птиці" ціле провалля: втягло ото так її. Загнуздали "птицю". Зав'язали "птиці" хвоста біля самісінької ріпиці.
Щоб усе було видать! Як іде! Як біжить!
— Нноо! Шість душ на возі.
— Ннноо! Цьвох!
А з провалля в "птиці" тільхи — чвирк!
— Ннно! (Цьвох!) А звідти: чвирк!
З "примочкою" бідна "птиця". "Примочка" — то така в коней хвороба (нервова, чи що). Цьвох! Чвирк!
— Це! З фанталом? Ннооо!
Бідна гречана! А й вона ж колись на леваді іржала весело! Бігають "орли", "леви", "юнкери", "вітри", "птиці", "скелі", "бурі"…
Кусають їх безжалісні батоги… Вони підскакують, спотикаються, хекають…
— Та це ж жеребець! З ним мороки багато… Якби він виложений…
— "Мороки багато"?! "Жеребець"? А якби й тебе виложив?! Ти не туди дивись, а на груди дивись… Гора!..
— Це кінь?! Мені якби жеребця!
— "Жеребця"?! Та з ним, чортом, мороки скільки! Й ока, з нього не спускай! Ти на коня дивись! Це ж кінь, а не цуценя!
— Кінь, що й казати, добрий! Тільки ж чого ото по йому "гречка" пішла? Говорять, що то кров порчена, як гречкою посипало…
— Та яка там кров?.. Сіра була кобила, а "ділопрозводитель" гречаний… От і гречка… Сірий він, у матір пішов, а це тепер од батька гречка почала витикатися… Од "ділопрозводителя"… О!
— Купили, Петровичу, кобильчину?
— Та купив…
— Скільки віддали?
— Оддав свою рижу, одинадцять додачі, півкварти й п'ять пудів пшениці майбутнього врожаю…
…Скільки коштує кобильчина, — скажіть ви?!
— Пообережись! Пообережись!
— Нооо! Нооо!
— Е, ей! Е, ей!
…Бігають коні, бігають цигани, метушаться циганчата, гавкають під циганськими возами собаки, ляскають батоги, іржуть лошата, хрюкають жеребці!
Ярмарок!
IV
…Сонце пече!
Так пече, ніби воно з квасошниками "в долі"…
Просто просвердлює тебе промінням і наливає в груди, в живіт, у голову тії спеки скаженої…
І дуєш квас, і лізеш під воза, і біжиш до Псла, зриваєш із себе одежину, плигаєш у воду і вовтузишся разом з кіньми, з коровами, з волами…
А від Псла і до Псла тягнуть на налигачах, ведуть на поводах:
— Купать! Напувать!
І зморена, і галасом прибита товарина з охотою бреде в воду, стає, дудлить воду й обмахується од мух мокрим хвостом… І од хвоста того бризки по Пслу, мов од попівського кропила…
А над Пслом, на майдані, торг іде… Власне, більше галасу, як торгу… Бо:
— Ну як із волами?
— Тихувато. Купця немає… Так самі між собою ото перекидаємося… Якби збоку грошва — діло б пішло…
— А коні?
— Та й коні ж… Що ж коні?.. Цигани ото та баришники каліччю менжують, а хазяї он повиводили — так ніхто не вкусить. Грошей у дядька обмаль, якраз оце перед урожаєм — де ти тих грошей набереш…
— Нема "сурйозного" купця. Надержує на осінь… На зиму спродуватимуться — тоді дешевше й гарбатиме…
Риба йде… Мануфактура потроху… Начиння різне хазяйське… Дріб'язок… Вовна йде. Смушки рвуть із рук. Кури хапають із кошиків… Яйця… Прядиво…
Тут і галасу менше, а діла більше…
Уже сонячне проміння навскоси трохи… Притихає навкруги…
Попід возами, попід гарбами сидять купки, підобідують… Летять угору пробки з руської гіркої. Стоять пляшки, ганчіркою позатикувані: то власного виробу…
Це могорич.
— БудьмоІ
— Будьмо!
— Хай же ваша гніда прудко бігає та лошата справно водить!
— Хай!
І булькає з пляшки в рот біленька й розливається по жилах, і червоніє людана, соловіють у неї очі, і голосніше вона балакає, й мотає швидше руками…
Напідпитку…
Он уже посунули й додому. Запрягаються коні, запрягаються воли… Додому…
Потяглася строката гадюка од Псла на степи…
Оживає "тічок"…
Це там, де коні… Одв'язуються коні від возів і виводяться на шлях між возами…
Тічок…
— Ей, мінці, налітай!
— Кому булану?
— Хто сірого візьме?
— Бережись!
— Нно! Нноо!
— Бережись!
— Кажи! Кажжи! Лясь! Лясь! Лясь!
— Поообережись! Остання агонія…
Ще година — й затихає ярмарок…
Тічок… порожній… Баришники, кому додому ближче, запрягають коні…
Кому далеко — ладнаються ночувати.
Бо завтра ж ярмарок!
Складають товари крамарі. Вечоріє…
Біля циганських шатрів поблискують огнища: варять вечерю…
Не чуть сліпців… І тільки орган на каруселі благає Ваньку:
Бросай, Ванька, водку пить,
Пойдем на работу,
Будем деньги получать
Кожную субботу…
Затих орган… Вечір…
* * *
А потім уже ніч…
Темна ніч, чорна ніч, тьмяна ніч…
Такої ночі циганські шатра — лірика, а цигани — поезія… Такої ночі циганська журна пісня, ота пісня, що її біля Яшиного шатра чорноока Галя співає,— отака пісня:
АаааІ Аааа! Аааа!
Тягуча, як степ, пісня, — так і така пісня за вільну здається… І слухаєш пісні тої журнотягучої, і забуваєш, що Галі чорноокій їсти до смерті хочеться і що її батько, Яшка, п'яний біля шатра Галину маму б'є…
Отака та ніч…
Чорна ніч… Чарівна ніч…
Може, то ніч, може, то зорі, а може, то… порожній шлунок зірвав Ваньку, молодого цигана, зпід воза і…
— Галю! Веселішої!
І тоді рвонулося з молодих грудей швидке:
Атарарарайра! Атарарарайра! Атарарарайра! Атарарарайра!
А Ванька пішов дрібнодрібно круг вогнища… Він іде, мов пливе, а вогонь йому халяви лиже, а з грудей його рветься:
— Ех! Да! Пайшов!
І чеше Ванька вільної циганської, і руки в нього в такт по халявах дрібушечки вибивають:
Тратата!
І вискакують із возів скуйовджені люди, чухаються, стають круг багаття, ляпають в долоні, нижуть плечима, тупають ногами…
Атарарарайра! Атарарарайра!