Лицем до села

Сторінка 15 з 55

Вишня Остап

— Скільки за ці бузівки?

— Триста!

І т. д., і т. д.

Може, поїде сірий додому, може, поїде сірий на другий хутір чи в друге село…

А може, потрапить сірий он до того "панка" з тоненьким довгим ціпком у руці, у піджаку й із золотим перснем на пальці,— і буде тоді з сірого "бефстроганов".

Стоїть сірий, ремиґає…

І корови стоять… Стоять ті корови, що "заливають молоком"…

— Скільки за цю "нємку"?..

("Нємка" сіра, вим'я торбинкою і в кізяках).

— Шістдесят!

— Тьху!

— Собаці під хбіст!

Не зійшлися, значить! Коротко, але рішуче…

— А за цю "мадаму" скільки б ви хотіли?

— Вісімдесят!

— Небагато й хочете…

— Та ви ж подивіться: картина — не корова!

— Та то так! Тільхи ж інша дівка як на пику, так така ловка, що хоч воду з лиця пий, а там погляди — вона й твердувата!

— Та то вже, як знаєте…

— Дааа! Менш би слідувало прохать!

— Дааа!

— Скільки за ребйонка?

"Ребйонок" — бузівок чорненький, кругленький, з отакунькими ріжками…

— Двадцять сім!

— Пущай дітьо подрастьоть!

— Хай росте…

І моляться, і хрестяться, і ляскають, і проводять, і божаться, і доять…

Купують — продають… Продають — купують… Міняють…

А навкруги:

— Мммуу!

— Веее!

— Меее!

…Ятки… Вулиця з яток…

"Ларьок" тріпоче червоною вивіскою…

Мають червоні прапори над маленькими вивісочками:

"Остапівське єдине споживче товариство"…

"Попівське ЄСТ"…

"Федорівське ЄСТ"…

Між ятками живий потік — просунутись нема куди… На штани, на спідниці, на сорочки…

— А це ж міцне?

— Зубами не розірвеш…

— А почім?

— Тридцять п'ять!

— Та й дорого ж!

І тягнуть той ситець, і на зуба пробують, і радяться, радяться, радяться…

Тут більше хусток, кохточок, безрукавок… "Баб'яче" царство…

— І ви тут? Драстуйте!

— Здорові були!

— На спідницю?

— Ні, це я Федькові на сорочку…

— Почім?

— Тридцять п'ять…

— А я оце дітям гостинця…

А "гостинці" ті барвистими папірцями пообкручувані, з хвостами на обох кінцях, так і тягнуть до себе, так і тягнуть.

— Почім?

— Три копійки штука…

— Еее!

— Є і по дві на копійку! А ці по п'ять на копійку…

— А ось по двадцять! Беріть оцих: солодкі та добрі.

— Дайте!

Дзвонять чавуни, дзвонять коси, деренчать гребінки…

— А тіки за цю гребінку?

— А ви, кумо, гребінку купуєте? 1

— Еге ж!

— Бери, тьотю, от єту гребінку!

— Малувата вона… Мені таки таку, щоб і вошу вбити, щоб таки і прясти…

— Бери оцю! Цією тигру вбити можна!

— Та ще щоб і плавкенька була…

— Єта сорок!

— Та хай вам!

— Бери меншу, дешевша буде!

Біля кїс діди… Дзвонять, дзвонять, дзвонять… Стружать одну об одну…

— Якісь вони не такі…

— А яких вам треба? І знову:

— Дзень! Дзень! Дзень! Півдня косу вибирає…

— Дзень! Дзень! Дзень!

— Ось яйця! Сюди яйця! Отут яйця!

— Дранки! Дранки! Баби, дранки!

— Неси курку! Сюди курку!

— Квасу! Ось квас! Только в Москві та в нас!

— Руб поставиш, два возьмьош!

Хрипить орган… Скиглить скрипка… А теноральний баспрофундо з тонісіньким байдужим сопрано розповідають праведним:

Птиця воздух наполняла,

Безпрестанно вся літала

І крилами трепетала,

Хвалу богу воздавала…

Ярмарок!

III

— Берррежииись! Побережись! Побережись!

— Ннноо! Ннооо! …Цьвох! Цьвох!

— Ех, арабська!!!

— Нноо! Побережись! Поообережись!

— Та не бий! Не бий! Ходою її, ходою!

— Не сіпай!

— Пррробіжись!

Коні… Кобили… Стригуни… Лошата… Пекло…

Тут без батога нема людей…

Тут спочатку батіг, а потім уже людина…

Тут батожний свист, ляскіт, лемент…

Тут:

— Ігигиги!

— їііііі…

— Тррр! Тррр!

І цьвох, і цьвох, і цьвох!

Тут провадять, пробігають, запрягають, проїздять… Тут оте "Молись богу!", "Хрестись" — нервове якесь, рвучке, шалене…

— Кажи!

— Кааажи!

І це "кажи" не просто собі слово "кажи", а божевільний крик…

— Каажи! Кааажи, ти!

Тут б'ють по руках скажено, з надсадою, з розмахом, що боїшся — осьось рука одірветься й покотиться під колесо!

— Кааажи! Та кааажи ж!

— Що ти на зуби дивишся? Ти на неї подивись! Ти дивись, що вона їсть? Хмиз! Тре… Як каменем, тре…

— Та…

— Та що ти такаєш? Що ти такаєш? Та щоб мене пранці їли, як вона щось у мене, крім соломи, їсть… А ти такаєш! Ти подивись на неї… Ти дивись, як іде! Іде як?! Ти на п'ятки дивись! Усі чотири п'ятки показує… Отуди давись, а не в зуби ти дивишся…

— Та й худа ж яка!

— Слова нєт, коняка морена. А ти думав, їй мед? А якби тебе двадцять верстов прогнав та на солому потім поставив — ти б підстрибував?!

— Та…

— Та ти її на шматки рубай! Клади п'ятдесят пудів — і не здригнеться! А ти в зуби? Ну?!

— Та скільки ж ти хочеш?

Дядько держить на поводі свою білу. Вона підібрала задню ногу, одвісила нижню губу й дрімає…

— Даси тридцять!

Це, значить, коняку і тридцять карбованців додачі… Міняються…

— Візьми "токмо"… "Токмо" — міньба так на так…

— Що ти мені "токмо"?! Ти дивись, що ти держиш… Старця держить, і "токмо"…

"Старець" байдуже махнув хвостом…

Циган до нього підбігає, роззявляє рота, витягає язика:

— Тут же в роті, хай господь милує, як і в с….і!! А він "токмо"… Каажи! Ділом кажи! Та кааажи ж. Хочеш п'ять?!

— І то гроші!

І тріщать долоні, летять додолу шапки, гасає в повітрі "мать", бігає коняка, цьвохкають батоги, ріже вухо:

— ПоообережисьП

Це на головній кінській алеї, де цигани, де баришники.

Тут вряд вози, біля возів підмощено землі, щоб коні стояли передком на горбку, — тоді вони постакиїші, рівніші…

Тут яка-небудь "арабська" пробігає крізь два мури кусючопалючих батогів і, прискочивши до воза, тяжко дихає…

Тут недосвідченого дядька еблапошать так, що, привівши нового коня додому, дядько кривдіть:

— Ряатуйте!

І веде його на другий ярмарок, де перед ним моляться, хрестяться, пробігають, проскакують, скидають з його шапку, ріжуть його по долоні, показують йому зуби, ноги, холку…

Дядько дивиться, хреститься, б'є по руках, каже:

— Двадцять п'ять!

Веде додому, приведе, роздивиться:

— Ряатуйте!

Веде в третій ярмарок…

Потім у дядька ні коня, ні грошей…

Тут як утаскають дядькові "ревуна", так і сміх і горе…

"Ревун" — це кінь з хворобою легенів, чи що… Так він, коли стоїть — нічого з ним не трапляється… А пробіжи ним хутенько верстов із десять — він починає ревти (задихається), як бугай…

Показненька коняка, а не багато й додачі дав…

"Одурив", — думає дядько…

На воза — й на рисях додому!