Літа науки Вільгельма Майстера

Сторінка 61 з 165

Йоганн Вольфганг Гете

Вранці, трохи відпочивши, Вільгельм довідався від єгеря, що панове, які вчора так йому допомогли, недавно покинули свої маєтки, щоб уникнути воєнних небезпек і десь перебути у спокійному місці, поки не замиряться. Він сказав, як звати старого пана і його небогу, назвав і місце, куди вони поїхали, і пояснив Вільгельмові, що панночка наказала йому турбуватися про залишених.

Прийшов лікар і, своїм приходом перебивши подяки, в яких Вільгельм розсипався перед єгерем, докладно описав усі рани і запевнив, що вони легко загояться, якщо пацієнт буде тихо і терпеливо лежати.

Коли єгер від'їхав, Філіна сказала, що він залишив їй гаманець з двадцятьма луїдорами, вгобзив пароха за помешкання, а також залишив йому гроші хірургові па лікування, її без сумніву вважають за Вільгельмову дружину, вона так і поводить себе при ньому і ніколи не дозволить, щоб він шукав собі іншої доглядачки.

— Філіно,—сказав Вільгельм,— у тій біді, що з нами трапилась, я багато в чому вам зобов'язаний і не хотів би збільшувати свій борг перед вами. Я не заспокоюся, доки ви будете зі мною, бо не знаю, чим зможу віддячити вам за ваші турботи. Віддайте мені мої речі, які ви врятували в своєму куфрі, приєднайтесь до решти трупи, найдіть собі іншу квартиру, прийміть мою подяку і золотого годинника на знак приязні, тільки залишіть мене. Ваша присутність турбує мене більше, ніж ви думаєте.

Вона засміялась йому в вічі, коли він закінчив.

— Ти дурень,— сказала вона йому,— і ніколи розумний не будеш. Я краще знаю, чого тобі треба, я залишусь і не рушуся навіть з місця. На вдячність мужчин я ніколи не сподівалась, отож так само і на твою, а коли я тебе люблю, то що тобі до цього?

Вона залишилась і вельми скоро втиснулась у довіру до пароха та його дружини, бо завжди була весела, кожному вміла щось подарувати, кожному сказати щось приємне і завжди робила по-своєму.

Вільгельм почував себе не погано. Хірург, людина хоч і не дуже тямуща, але не без глузду, поклався на природу, і пацієнт став скоро видужувати, бо палко прагнув якнайшвидше бути здоровим, щоб ретельно взятися до виконання своїх планів.

Йому не виходила з голови та пригода, що залишила в його душі незатертий слід, він уявляв, як із кущів виїжджає прекрасна амазонка, як наближається до нього, злізає з коня, походжає і клопочеться біля нього. Він бачив, як з плечей у неї спадає плащ, як її обличчя, постать зникають у сяйві. Всі його юнацькі мрії зійшлися в цьому образі. Йому здавалося, що тепер він побачив на власні очі шляхетну, героїчну Клорінду, знову пригадав хворого королевича, до постелі якого з тихим і скромним жалем наближається прекрасна принцеса.

— Чи не ширяють,— казав він іноді нишком сам до себе,— навколо нас у юності, наче в сні, картини майбутньої долі і чи не бачимо ми їх у передчуттях нашими невинними очима? Чи не сіє доля своєю рукою зародків того, що має з нами трапитись, чи не можна відчути наперед смак овочу, що його ми сподіваємось зірвати в прийдешньому?

Хворість давала Вільгельмові час тисячі разів передумувати такі сцени. Тисячі разів викликав він у пам'яті звук того солодкого голосу, і як заздрив він Філіні, що цілувала ту доброзичливу руку. Часто вся ця пригода здавалася йому сном, і він вважав би її за казку, якби плащ, залишений у нього, не переконував його, що то був таки справжній факт.

З найбільшою турботою про цей плащ було пов'язане в нього найпалкіше бажання зодягнути його. Щойно він спромігся встати, як накинув його на себе і цілий день боявся, щоб не сплямити або якимсь іншим робом не пошкодити його.

Розділ десятий

Лаерт відвідав свого друга. При тій бурхливій сварці, що зчинилася в заїзді, його не було, він лежав у горішній комірчині. Про свою втрату він зовсім не згадував і втішав себе звичним: "Що ж зробити!" Він розповідав розмаїті сміховинки про трупу, особливо про пані Меліну: вона, мов, оплакує смерть доньки лише тому, що не матиме тепер давньонімецького задоволення охрестити що одну Мехтильду. Що ж до її чоловіка, то виявилось, він мав таки чимало грошей, і та позичка, що він виманив у Вільгельма, була йому зовсім не потрібна, а тепер він має виїхати з першою поштовою каретою і вимагає од Вільгельма рекомендації до його приятеля, директора Зер-ло, у якого хоче влаштуватися, втерявши власне підприємство.

Міньйона вже кілька день, як зовсім притихла, і коли її почали розпитувати, що з нею, вона призналась, що звихнула праву руку.

— Сама винна, не будь така одчайдушна,— втрутилась Філіна і розповіла, як дівчина в сутичці вихопила свого ножа і, коли її друг опинився в небезпеці, сміливо кинулась на грабіжника, поки її не схопили за руку і не одіпх-нули геть. її лаяли, чому вона перше не сказала про це, але побачили, що вона боїться хірурга, який досі вважав її за хлопця. Все-таки ввих їй направили, і вона мусила носити руку у черезплічнику. Це завдало їй нових прикростей, бо вона тепер змушена була більшу частину турбот про свого друга передати Філіні, а ця вродлива грішниця заходилася ще завзятіше та уважніше коло нього.

Якось вранці, прокинувшись, Вільгельм побачив Філі-ну аж надто близько біля себе. Неспокійно спавши, він відкотився назад на своїй широкій постелі, Філіна розкинулася впоперек на другій половині ліжка. Вона, мабуть, читала в постелі і, читаючи, заснула. Книжка випала в неї з рук, вона похилилась навзнак, головою притулившись йому до грудей, на які хвилями розсипалось її біляве розпущене волосся. Нелад у сні робив її принаднішою, ніж усякі штучні засоби. Тиха дитяча усмішка блукала на її устах. Він деякий час дивився на неї, здається, сам собі дорікаючи за те задоволення, що відчував, милуючись нею, і ми не знаємо, чи він за те благословляв чи лаяв своє становище, яке зобов'язувало його бути спокійним і поміркованим. Довго він так дивився на неї, аж поки вона не заворушилась. Тоді потихеньку заплющив очі, але не міг втриматись і позирав крізь примружені вії. Нарешті вона прокинулась, причепурилась і вийшла запитати про сніданок.

Потроху всі артисти побували у Вільгельма, вимагаючи від нього нечемно, а дехто й нахабно, рекомендацій і грошей на дорогу, і отримували їх, хоч і проти Філіниної волі. Надаремне доводила вона своєму другові, що єгер і їм залишив значну суму і що його лише дурять. Навпаки, це довело їх до міцної сварки, і Вільгельм остаточно зажадав, щоб вона негайно приєдналась до решти трупи і спробувала щастя у Зерло.