Уважно поглянувши на долоню Квентіна згідно з правилами своєї таємничої науки[150], Мартівалле відвів короля на кілька кроків і сказав тихим голосом:
— Мій королівський брате, фізіономія цього юнака і те, що написано на його долоні, напрочуд підтверджують як дані його гороскопа, так і ваші власні висновки, висловлені на підставі досвіду, якого ви набули в нашій науці. Все це провіщає, що цей юнак буде відважний і щасливий.
— І відданий? — спитав король. — Бо відвага й щастя не завжди поєднуються з відданістю.
— І відданий також, — відповів астролог, — бо в його погляді — мужня твердість, a linea vitae[151] на руці дуже глибока й чітка, що означає щиру прихильність до тих, хто йому довіряє. Проте…
— Що проте? — нетерпляче спитав король. — Отче Галеотті, чому ти замовк?
— Вуха короля, — сказав мудрець, — подібні до піднебіння тих хворих ласунів, які не можуть терпіти гірких ліків, хоч вони конче потрібні для їхнього одужання.
— Мої вуха й піднебіння не такі вже пестовані, — сказав Людовік. — Я хочу почути добру пораду і проковтнути цілющі ліки. Я не гніватимусь за суворість одного або за гидкий смак другого. Мепе не панькали в дитинстві: моя молодість була молодістю вигнанця й страждальника. Я вмію слухати гірку правду і не ображатися.
— Тоді кажу з усією щирістю, государю, — відповів Галеотті, — коли у вашому замірі є щось таке, що… що, коротше кажучи, могло б потривожити совість, не доручайте цьому юнакові таких справ принаймні доти, доки він не прослужить у вас кілька років і не етапе таким самим безсовісним, як і інші.
— Це те, що ти вагався сказати мені, мій добрий Галеотті? І гадав, що твої слова можуть образити мене? — вигукнув король. — Я знаю, ти розумієш не гірше за мене, що державна політика не завжди може керуватися принципами релігії й моралі, хоч у приватному житті саме так і треба поводитися. Чому ми, земні государі, засновуємо церкви й монастирі, подорожуємо до святих місць, накладаємо на себе каяття й виконуємо обітниці, без яких інші обходяться? Все це робиться задля блага й добробуту наших підданих і королівства, які іноді й примушують нас вживати заходів, що суперечать християнській совісті. Але небо милосердне, заслуги нашої святої церкви безмежні, а заступництво Амбренської божої матері та благословенних святих неустанне, невтомне і всемогутнє.
Він поклав свій капелюх на стіл і, побожно ставши перед ним навколішки, прочитав молитву: Sancte Huberte, Sancte Juliane, Sancte Martine, Sancta Bosalia, Sancti qnotquot adestis, orate pro me peccatore![152]
Після цього він ударив себе рукою в груди, піднявся, натяг капелюха і промовив:
— Будь певний, отче мій, коли в нашій справі і є щось таке, на що ти натякав, то виконання його не буде доручено цьому юнакові, і він ні про що навіть не підозріватиме.
— Вельми розсудливо, мій королівський брате, — сказав астролог. — Так само треба остерігатися запальності вашого молодого повіреного, що є неминучою вадою людей сангвінічного темпераменту[153]. Проте, виходячи з даних моєї науки, можу з певністю сказати, що цю ваду надолужують інші його властивості, що їх відкрили мені гороскоп та мої спостереження.
— Чи сьогодні опівночі буде сприятлива година, щоб розпочати небезпечну подорож, отче? — спитав король. — Дивися, ось твої ефемериди[154], ти бачиш положення Місяця щодо Сатурна і Юпітера; мені здається, це означає, згідно з законами твого мистецтва, успіх для того, хто посилає експедицію цієї години?
— Для того, хто посилав експедицію, — сказав астролог, хвилину помовчавши, — таке положення. зірок справді обіцяє успіх, але мені здається, що кривава окраска Сатурна загрожує небезпекою й нещастям тим, кого посилають. Отже, звідси я роблю висновок, що ця мандрівка може бути не тільки небезпечною, але й згубною. Мені здається, що в цім несприятливім розташуванні зірок криються насильство й полон.
— Насильство й полон для тих, кого посилають, — відказав король, — але успіх, здійснення бажань для того, хто посилає. Хіба не це можна прочитати тут, мій учений отче?
— Саме так, — підтвердив астролог.
Король замовк, і в знаки не подаючи, наскільки це завбачення (правильність якого, певно, й пояснюється тим, що астролог із запитань Людовіка здогадався про небезпечний характер королівського заміру) збігалося з його планом, котрий, як уже знає читач, полягав у тому, щоб видати графиню Ізабеллу де Круа Гійомові де ля Марку — чоловікові, правда, знатного роду, але злочинцеві, який опустився до звання ватажка бандитів, відомого своєю невгамовною вдачею, жорстокістю і одчайдушною хоробрістю.
Потім король вийняв з кишені якийсь папірець і, перш ніж передати його Мартівалле, промовив голосом, в якому можна було почути бажання виправдатися.
— Мудрий Галеотті, не дивуйся, що, вважаючи тебе за чудо пророчого мистецтва, що перевершує всіх своїх учених сучасників, не виключаючи і самого великого Нострадама[155], я так часто використовую твоє вміння, щоб розв'язати деякі мої сумніви й труднощі, які досаждають кожному государеві, якому доводиться боротися і проти заколотників у своїй країні, і проти зовнішніх могутніх та непримиренних ворогів.
— Коли ви вшанували мене, сір, вашим запрошенням, — сказав філософ, — і я покинув двір у Будапешті для двора в Плессі, то поклав собі віддати до рук мого королівського покровителя все своє мистецтво та знання, що можуть бути йому корисні.
— Досить, любий Галеотті. Прошу тебе уважно вислухати, що тут написано, — він почав читати папірець у своїй руці:— "Одна особа, яка веде суперечку про дуже важливу справу, що може бути розв'язана судом або зброєю, бажає порозумітися із своїм супротивником і помиритися з ним через особисте побачення. Особа ця хоче знати, який день буде сприятливий для здійснення її наміру. Крім того, чи будуть переговори успішні і як супротивник відповість на таке довір'я — лагідно і вдячно, чи захоче скористатися з переваги, яку дасть йому ця зустріч?".
— Це дуже важливе питання, — сказав Галеотті, коли король прочитав папірець. — Щоб відповісти на нього, треба дослідити усі можливі комбінації світил і тоді вже зробити висновок.