Мартівалле не був одним з тих аскетичних, виснажених, блідих подвижників таємничої науки того часу, які псували собі зір, сидячи вночі коло горна, і вбивали свою плоть, спостерігаючи сузір'я Великої Ведмедиці. Він не цурався двірських утіх і, поки не погладшав, був серед перших у всіх військових розвагах, гімнастичних вправах і навіть у турнірах, причому мав такий успіх, що Янус Панноніус[138] написав латинською мовою епіграму про змагання між Галеотті та славнозвісним майстром турнірів.
Покої цього придворного й войовничого мудреця були обставлені далеко розкішніше, ніж усі ті, які Квентін досі бачив у палаці. Гарні різьблені шафи багатої бібліотеки й чудові мальовничі килими свідчили про витончений смак ученого італійця. З кабінету одні двері вели до опочивальні, а другі — до башти, яка правила йому за обсерваторію. Посередині кімнати стояв великий дубовий стіл, застелений розкішним турецьким килимом-трофеєм, узятим з намету одного паші після великого бою при Яйці[139], де астролог бився поруч з відважним захисником християнства Матвієм Корвіном. На столі розставлено різні математичні й астрологічні прилади, майстерно зроблені з найкоштовніших матеріалів. Тут же лежали срібна астролябія[140] — подарунок германського імператора — і крейцштаб[141] з чорного дерева з золотими закріпками — знак пошани самого римського папи.
Було тут чимало й інших різноманітних речей, розкладених на столі і порозвішуваних на стінах; серед них — два повних військових убрання — одне з кольчугою, а друге з латами — значні розміри яких свідчили, що вони належали велетню-астрологові; були тут іспанська шпага толедської сталі[142], шотландський меч з широким лезом, крива турецька шабля, луки, сагайдаки та інша зброя; були різні музичні інструменти, срібне розп'яття, антична похоронна урна, маленькі мідні пенати[143] стародавніх поганців та інші цікаві речі, які важко й описати. Деякі з них у той забобонний час вважалися знадобами для чаклування. Бібліотека цього видатного вченого була теж дуже розмаїта, як і вся обстановка. Рідкісні рукописи древніх грецьких і римських авторів лежали поруч з важкими томами християнських богословів і творами працьовитих учених-алхіміків, які намагалися відкрити своїм учням найглибші таємниці природи за допомогою герметичної[144] науки. Декотрі манускрипти були написані східними письменами[145]; глузд або безглуздя інших приховувалися під таємничими ієрогліфами або кабалістичними знаками[146].
Вся обстановка кімнати і кожна окрема річ справляли глибоке враження на уявлення людей того часу, які твердо вірили в таємничу науку чорної магії. Це враження ще більше посилювалося завдяки зовнішності й манерам самого астролога, який, сидячи у великому кріслі, зацікавлено роздивлявся зразок винайденого тоді друкарського мистецтва — нову, надруковану у Франкфурті книгу.
Марціо Галеотті був високий, товстий, але все ще ставний чоловік, хоч уже й похилого віку. Набута за молодих років і не зовсім покинута й тепер звичка до фізичних вправ не завадила його природному нахилу до огрядності, і він ще більше гладшав від сидячого життя й уподобання до смачної їжі. Риси обличчя, трохи згрубілі, були величні й благородні, а його чорній, широкій і довгій бороді міг би позаздрити навіть мурабіт[147]. На ньому був халат з найдорожчого генуезького оксамиту з просторими рукавами на застібках у формі золотих жабенят, оторочений соболиним хутром і затягнутий широким поясом з телячої шкіри, на якому червоною фарбою були намальовані знаки зодіаку[148]. Астролог підвівся і вклонився королю з достойністю людини, що вже звикла до такого високого товариства і не хоче навіть у присутності короля втрачати гідності, властивої в ту епоху всім представникам науки.
— Ви зайняті, отче, і, якщо не помиляюсь, вивчаєте новий спосіб розмножування рукописів за допомогою машин[149], — звернувся до нього король. — Хіба можуть речі, що мають таке ремісницьке й земне значення, цікавити того, перед ким небо розгорнуло свої простори?
— Брате мій, — відповів Мартівалле, бо так мешканець цієї келії мусить звати навіть і короля Франції, коли він як учень вшановує його своїми відвідинами, — вірте мені, що, розглядаючи цей винахід, я так само ясно, як і в поєднанні небесних тіл, бачу в ньому певне передвістя дуже жахливих і чудесних змін. Коли я думаю, яким повільним і невеличким струмочком досі просочувалося до нас знання, як важко здобути його навіть тим, хто з запалом шукав його, як нехтують ним ті, хто береже свій спокій і гаразд, як легко цей струмочок міг загубитися або й остаточно пересохнути під час кожної навали варварства, — коли я думаю про все це, то не можу не дивуватися долі майбутніх поколінь і не захоплюватися нею! Їх зрошуватиме знання, як перші нестримні, благодатні дощі землю після посухи, запліднюючи одні місця та затоплюючи інші, змінюючи всі форми суспільного життя, створюючи та розбиваючи старі релігії, засновуючи та знищуючи королівства…
— Стривай, Галеотті, — перебив його Людовік. — А чи стануться всі ці зміни в наш час, протягом нашого життя?
— Ні, мій королівський брате! — заперечив Галеотті. — Цей винахід можна порівняти з молоденьким, тільки-но посадженим деревцем, яке для наступних поколінь принесе плоди такі ж лиховісні і разом з тим такі ж дорогоцінні, як і плоди райського дерева, плоди пізнання добра і зла.
Трохи помовчавши, Людовік сказав:
— Хай тоді майбутнє і має з ними справу, а ми люди цього століття й займатимемося його справами. Доволі кожному дню свого клопоту. Скажи мені, чи розробив ти гороскоп, який я передав тобі на розгляд і про який ти мені вже дещо казав? Я привів тобі того, чию долю він провіщає, щоб ти, як хіромант, подивився на його долоню, якщо тобі буде завгодно. Це спішна справа.
Огрядний мудрець підійшов до юного воїна і втупив у нього свої великі проникливі чорні очі, немовби вивчав кожну рисочку його обличчя. Почервонівши й розгубившись під пильним поглядом шановного й владного вченого, Квентін опустив очі й доти не підіймав їх, доки не почув звучного наказу астролога:
— Дивися на мене. Не бійся і простягни руку!