Те, що Зеїн почув, засмутило і стурбувало його. Він —засипав Гаміда запитаннями; деякі з них звучали, можливо, занадто гостро й осудливо. Принц швидко перебив його, відказавши:
— Якщо я втрачу своїх братів Саада й Гордона, то я більше, ніж хто інший, оплакуватиму їх. Але плакати тепер я не можу. Щось далеко трагічніше насувається на мене.
Зеїн знизав плечима, нагадавши цим жестом Гордона, коли його раптом ловлять на якомусь м'якосердому вчинку.
— Ет англійці однаково пощадять його,— кинув він і пішов Пішов до англійського нафтопромислу виконувати своє завдання.
Очевидно, після розмови з Зеїном Гамід усе ж відчув докори совісті, бо він попросив Сміта перерізати нафтопровід вздовж північно-західного кордону, біля болот, з тим, щоб зробити останню спробу виручити Гордона.
— Чи зробите ви це? Чи ладні ви перерізати англійський нафтопровід, щоб врятувати Гордона?
Гамід ставив ці запитання прямо, хоч і не різким тоном, тому що досі не знав, як йому розмовляти з Смітом: він надто жалів цього чоловіка, щоб бути з ним цілком щирим, й відчував до нього надто великі симпатії, щоб виказувати презирство. Все лихо полягало в тому, що між ними не існувало ідейної спільності. В своєму поводженні з Смітом Гамід завжди залишався принцем, милостивим принцем. І хоч він шкодував про це, однак змінити своє ставлення де механіка не міг. Сміт же поводився з Гамідом, як рівний з рівним, але, зберігаючи застиглу статечність, він водночас був сповнений шанобливого благоговіння. А останнім часом, коли неминучість катастрофи стала очевидною, це благоговіння перейшло в німу покору, досить характерну в таких випадках для англійських солдатів. Гаміду дуже подобалася ця дисциплінованість, і, щоб випробувати її, він навмисне запитав:
— Я вимагаю надто багато від вас, Сміт?
Запалені очі на неголеному обличчі Сміта висловлювали таку ж саму сумлінну старанність. Здавалося, воєнні невдачі пригнічували його значно більше, ніж Гаміда— наче він укав усю душу в цю боротьбу, а Гамід— нічого.
— Ви вважаєте, що пошкодження нафтопроводу відверне увагу бахразців до такої міри, що Гордон зможе втекти? — з сумнівом запитав він.
— Це залежить від того, що вам вдасться зробити в
нафтопроводом, _ відповів Гамід. — Розірвіть його на
шматки, й Гордона буде врятовано. Попсуйте його тільки дя годиться, жаліючи, й Азмі схопить Гордона й замордує його.
Гамід сподівався, що Сміт заговорить про свої вірнопідданські почуття, про свою безмежну відданість Справі арабів. Але той мовчав, як справжній англійський солдафон —: немов під час рейдів у своїх броньовиках він розучився розмовляти. Щоправда, він показував такі чудеса на своїх машинах, що Гамід кінець кінцем вирішив тримати його з одним броньовиком коло себе, хоч і зазнавав гризоти за це егоїстичне рішення, бо вважав, що позбавляє Сміта можливості робити ще більші подвиги. А втім, тепер, коли Сміт дістав нагоду наслідувати героїчний приклад свого англійського напарника, Гамід побачив, що англійське серце механіка не лежить до цього, і принц пригадав, що казав йому колись про Сміта Гордон:
"Сміт — остров'янин, Гамід, і в нього сердце любителя камінів Це робить його вірнопідданим. Тому ніколи не розраховуй на те, що він хоч у будь-чому зрадить своїх англійських володарів".
— Можливо, якби я пробився до нього на броньовику, — сказав Сміт, — то мені вдалося б вивезти його звідти. Його й Саада. Але це б значило кинути інших напризволяще.
— І ви могли б зробити таке?
— Ні! — відповів Сміт. Та однаково Гордон не погодився б втекти звідти в такий спосіб. — І він промурмотів по-англійськи:—Чорта лисого я став би пропонувати йому таке — він би мені вже відповів!..— Сміт зітхнув і сказав по-арабськи:—Я поїду. Так. Поїду. Коли б тіьки вдалося поодертися крізь юрму цих верескливих бахрачців
Що Сміту вдасться проїхати, Гамід не мав аніякого сумніву. Але чи буде він нівечити англійський нафтопровід?
"Цілком можливо,— відповів він сам собі,— бо в таких випадках похмурий гумор завжди кращий за трагіччі сумніви. Але він, видно, і сам ще не знає. В цій щирій англійській душі ще тільки зароджується вагання. А втім, скидається на те, що навіть англійці не від того, щоб поко-пирсатися у своїх душах!"
Гордон, оточений з усіх боків на невеликій ділянці посеред болот, все ж не хотів займати оборонної позиції Рятуючись від переслідувачів, він вів свій загін до пустині навмання, і Азмі-паші, який добре знав свої мисливські угіддя, легко вдалося відрізати Гордону путь. Оточені кочовики проте мали змогу переховуватись в непролазному очереті й маневрувати на маленькому клаптику неприступної для ворогів суші. І цього було досить, щоб вони відчували себе в безпеці.
— Азмі гадає, що він полює на кабанів, а старий Мартін уявляє собі, ніби він провадить воєнну операцію. — Так Гордон пояснював своїм кочовикам тактику противника. — Якщо Азмі збирається полювати на нас, як на кабанів, то він має рацію. Але навряд чи він знає, з якого боку підступитися до нас. А воєнною операцією нас тут не візьмеш...
Кінець кінцем до них з'явився рятівник в особі Фрімена. На щастя, саме тоді, коли Бекр побачив Фрімена посеред болота, — на верблюді й під білим прапором, — здивування араба виявилося сильнішим за його стомлену руку.
— Ніякої тобі поваги від цієї людини, — поскаржився Бекр, здаючи Фрімена Гордону. — Він думає, що я не можу вбити його.
Бекр, цей шибайголова, був просто стомлений. Утома прозвучала й у відповіді Гордона:
— Ет, не чіпай ти його. Він, певно, приїхав рятувати нас — привіз яку-небудь солодку обіцянку Азмї-паші. — І, звертаючись до Фрімена, він промовив: — Щастя ваше, що вас перестрів Бекр. Бо всі інші так здичавіли, що навряд чи зважили б на ваш ідіотський бідий прапор. "А втім, вони так здичавіли, що й на мене зважати не хочуть. От якби ти дізнався про це!" додав він у думці. Тепер, коли справжня боротьба скічилася, розвіялась 'і відданість бродяг, і Гордон гадав, що вони втечуть від яього при першій нагоді. Програвати бої, і не розчаровуватись — на таке вони були нездатні.
— Я, власне, приїхав від Гаміда,— з бадьорим виглядом промовив Фрімен.