Галерник і наглядач

Медвідь В'ячеслав

Твір італійського письменника Марко Томазо Марнавізіо "Реляція про завоювання у порту Метеліно галери олександрійського адмірала капітаном Марком Якимовським, котрий був невільником на цій галері. При цьому було визволено 220 християнських галерників"*, що доносить цікаві події з XVII ст., приступний хіба дослідникам, а навіть уважне око може байдужно ковзнути по цій довжелезній назві, набраній петитом у відділку бібліографії.

Коли б українська історіографія вберегла, себто й витворила свого часу щось на зразок твору М. Т. Марнавізіо, може, нинішня наша світоглядність була б інакша. Либонь, такі твори по-своєму "европеїзували" б свідомість українця у протяглості віків і, також, дисциплінували її.

Та вже в тих часах добачаємо момент мітологізації історії чи, зазвичай, фольклоризації.

Мусимо визнати, що попри мітологічність чи фольклоризм українські тексти доволі точно відбивають перебіг зокрема й галерного проживання слов’ян XVII ст.

Українська дума має назву "Невільники на каторзі", що слід розуміти як "невільники на галері".

В іншій думі мовиться: "В тій галері од пристані далеко одпускали, Чорним морем далеко гуляли".

Або: "Бо як стане Чорнеє море согравати, то не знатиме отець, либонь мати, у котрій каторзі (невольника) шукати: чи у пристані Козловської, чи у городі Царьграді на базарі".

І т. д.

Зокрема, народна дума про Самійла Кішку відбиває загалом достеменні події, що й у творі М. Т. Марнавізіо про повстання веслярів-невільників 1627 р.

Згадана подія чи схожі до цієї цікаво трансформувалися у світовій літературі ("Тарас Бульба" М. Гоголя, "Самійло Кішка" І. Франка); зверталися до цієї теми польські письменники Генрик Сенкевич, Олександер Гроза. До речі, Іполіт Швейковський подав польськомовний переклад брошури М. Т. Марнавізіо, що, безумовно, могла бути відома письменникам того часу, також пізнішим.

Не викликає подиву, що поняття "каторга", "галера" не щезли у сутінках віків і по сей день побутують у мовленні і свідомості людей на ознаку пекельності, примусовості, себто маємо приклад, як слово-поняття устаткувалося у тривалий міт.

"В кайдани забито, із нор золото виносять, щоб пельку залити неситому – то каторжні" (Т. Шевченко).

"Втік уже, може, в десятий раз з каторжної тюрми" ("Киевская старина").

"Каторжні собаки, – од їх не втечеш" ("Марко Проклятий" О. Стороженка).

І т. д.

Таким неповним цитуванням можемо дібратися уяви про часово-смислові перебіги цього поняття: од безвиході-приреченості історичного стану (долі) до майже жартівливого означення дрібного живого світу.

Й тепер почуємо в Україні щось на зразок доброзичливо-любовного: от каторжний!

Поняття це набувало потроху й всеохопного сенсу, як-от у висловах "не життя, а каторга", "світ каторжний".

Перш ніж повернутися до сюжету брошури М. Т. Марнавізіо, застановімося на філологічному аспекті і нашого слова-поняття. Як знати, турецьке "кадирга" перейшло у російську та українську як "каторга". Дослівний же переклад, що зазначає словник Б. Грінченка, означає "галера". Тотожно знаходимо обидва слова і в "Словнику української мови" (тт. II, IV), ба навіть з посиланням каторга – вид галери. Щоправда, у П. Куліша, цитованого в IV т. цього видання, зустрічаємо й таке: "...на турецькій каторзі, на тих безбожних галерах...", де каторга, мабуть, постає не в значенні судна, а – важкої, зморної праці, тяжкого, нестерпного життя.

"Брошуру М. Т. Марнавізіо написав на підставі письмових свідоцтв кардинала Дорії, архиєпископа м. Палермо, князя д’Албукерке, королівського намісника на Сицилії. Її надрукував Людовіко ґріньяні, італійський типограф, який виявляв неабиякий інтерес до подій у Східній Європі, про що свідчить ряд італомовних брошур, видрукуваних у його друкарні. Незабаром твір М. Т. Марнавізіо був передрукований видавцем Франческо Онофрі (Рим–Флоренція, 1828 р.). Цього ж року побачили світ друкований переклад брошури з італійської мови на польську, а також скорочений переклад її на німецьку. Отже, "Реляція..." одразу привернула увагу європейської "громадськості".

Зайве нагадувати, чим була спричинена така увага.

"У боротьбу проти Туреччини неодноразово вступали у XVI–XVII ст. італійські держави, насамперед Венеція, тому кожен успіх союзників викликав гарячий відгук у серцях італійців. Успіх повстання невільників, що вибухнуло у центрі турецьких володінь – у порту Метеліно (суч. Мітиліні), у східній частині о. Лесбос в Егейському морі, був для М. Т. Марнавізіо, як і для багатьох його співвітчизників, ознакою кризи турецької політики, зміцнював впевненість італійців у близькій перемозі".

Отож, "восени 1627 р. із Дніпра, де за наказом султана Мурада IV споруджувалася фортеця, вийшло чотири галери. Цією флотилією командував адмірал Касим-бек, який з 1624 р. стояв на чолі морських сил, що охороняли Олександрійський порт".

"Пройшовши протоками Босфор та Дарданелли, його ескадра увійшла до Егейського моря і кинула якір у гавані порту Метеліно. Взявши на борт воду та провіант, Касим-бек хотів вирушити у подальше плавання, але через шторм йому не вдалося вийти у відкрите море. Знесилившись у боротьбі проти стихії, ескадра повернулася до причалу. Три галери кинули якір у "Широкому порту" Метеліно, а четверта, флаґманська, – у "Вузькому, на відстані в третину милі, тобто не більше, як за три кілометри від берега".

"12 листопада 1627 р. у другій половині дня Касим-бек разом з 70 солдатами, матросами, урядовцями з числа пасажирів зійшов на пристань для відпочинку. На флаґманській галері залишилося 80 чоловік команди, а також 242 невільники-веслярі. Основну масу серед них (214) складали росіяни й українці, хоча цілком ймовірно, що тут знаходилися також білоруси та поляки. У числі невільників-веслярів були 22 турки, засуджених до галерних робіт за якісь провини, а також 3 греки, 2 італійці й англієць. Турецькі матроси й наглядачі вклалися спати, і цей момент використали невільники".

"Ініціатором повстання став Марко Якимовський, українець за походженням, уродженець м. Бар на Поділлі. З молодих літ він відзначався хоробрістю, а у вересні-жовтні 1620 р. у лавах армії Речі Посполитої брав участь у битві проти турецько-татарських військ на Цецорських полях у Молдавії. Як відомо, польські війська зазнали тоді нищівної поразки, а чимало солдатів та офіцерів, у тому числі Якимовський, потрапили в турецький полон".