ФІРМЕН. Фредеріку, ти готовий? (Помічає костюм Фредеріка). Що це таке?
ФРЕДЕРІК (наближаючись до нього). Ти одягнув щось під костюм?
ФІРМЕН. Під костюм? Що ти маєш на увазі?
Фредерік кидається на нього і починає зі сміхом рвати на ньому костюм. За п'ятнадцять секунд, не встигнувши зреагувати, Фірмен лишається у лахмітті, майже голий.
ФРЕДЕРІК. Ти граєш каторжника — втікача з Ліонської в'язниці? Ти щойно провів кілька днів у лісі та ще й в чагарниках? Оце твій костюм.
АНТУАН (просовує голову). Панове, на сцену!
ФІРМЕН. Але…
ФРЕДЕРІК. У дорогу, курчатко! У мене є кілька дієвих пропозицій до наших колег!
Швидко виходять.
ЗАТЕМНЕННЯ
СЬОМА КАРТИНА
Арель і Кюссонне у вечірньому вбранні з хвилюванням дивляться у зал. Кожний втупився у своє очко-дірочку в завісі, яке дозволяє спостерігати за публікою.
Позаду чути той особливий шум залу перед виставою: розмови, "Запитуйте програмку!", "Програмка Постоялого двору Адре" тощо.
Час від часу видно пробігають члени трупи: дехто шукає реквізит, за ними слідує костюмерка, яка хоче скористатися однією з двох щілин.
КЮССОННЕ. Всі критики вже тут?
АРЕЛЬ. Так, стерв'ятники зайняли свої місця на скелі. Поряд із кожним із них я посадив курочку, аби та штовхнула ніжкою, якщо хтось аж надто занудьгує.
КЮССОННЕ. Я боюсь, пане Арелю.
АРЕЛЬ. Не бійтеся. Критик і митець ніколи не порозуміються один з одним, вони переслідують надто різні цілі: щоб досягти успіху, митець потребує, щоб його любили, а критик — щоб його ненавиділи. Це все одно що просити день і ніч побратися: адже перемога одного залежить від поразки іншого.
КЮССОННЕ. Я сподіваюся, що у нас буде успіх зі сльозами на очах.
АРЕЛЬ. Я сподіваюсь, що у нас буде бодай якийсь успіх. (Хоче себе підбадьорити). Годі, годі, критики ні на що не впливають.
Кожен із двох швиденько хреститься, потай, сподіваючись, що інший не бачить.
АРЕЛЬ (після паузи). Клакерам ви заплатили?
КЮССОННЕ. Так, я розсадив своїх клакерів по всьому залу в різних місцях і відмітив червоним олівцем ті репліки, після яких треба аплодувати.
АРЕЛЬ. Дуже добре. Панна Жорж і Манірниця вжили ті ж заходи обережності.
КЮССОННЕ. А Фредерік Леметр?
АРЕЛЬ. На бульварі Злочинів він — єдиний актор в опозиції до клакерів. "Це не я плачу їм, щоб вони аплодували, а це вони платять, щоб мені аплодувати", — каже він. І це правда!
КЮССОННЕ. Яка претензійність…
АРЕЛЬ (із захопленням). Можливо, але яка економія!
КЮССОННЕ (раптово підскочив, перелякано). Отакої! Жюль Жанен, критик із "Фігаро", вже скривився.
АРЕЛЬ. О Боже, у нього загострення виразки, ми пропали. Куди тільки дивиться медицина? У дев'ятнадцятому столітті вже час навчитися лікувати критичну виразку, особливо у день прем'єри.
КЮССОННЕ. Це серйозно?
АРЕЛЬ (хоче себе підбадьорити). Та ні, ні. Врешті-решт, критики ні на що не впливають.
І вони знову швидко хрестяться.
Резонують три удари.
Перелякані, вони віддаляються ще швидше.
ЗАТЕМНЕННЯ
ВОСЬМА КАРТИНА
Сцена "Фолі-Драматік" під час вистави "Постоялого двору Адре".
На сцені — велика залу Постоялого двору Адре, у декораціях із мальованих полотен. Праворуч — сходи ведуть на галерею, яка перетинає театр по всій ширині. Ліворуч на першому поверсі на передньому плані — двері виходять на кухню; на задньому плані інші двері виходять на вулицю. У глибині сцени, посередині, під галереєю, — головні двері.
Ложа Ареля і Кюссонне лишається освітленою на авансцені: ми бачимо, як вони дивляться виставу.
Вистава вже йде.
Значна частина трупи присутня на сцені. Дужі і Манірниця зображують пару наречених. Парізо виступає у формі жандарма. Навколо гості і численні жандарми. У відчаї ЛЯ КРЕССОННЬЄР-Дюмон вибігає на сцену і пронизливо кричить.
ЛЯ КРЕССОННЬЄР-ДЮМОН. Жермей! Жермей! Його вбили!
ВСІ. О, Боже!
Входить жандарм, тягнучи за собою панну Жорж, одягнену жінкою з народу.
ПОЛІЦЕЙСЬКИЙ. Ось ця жінка, я схопив її, коли вона намагалася втекти.
ЖОРЖ-МАРІЯ. Заради Бога, чого від мене хочуть?
ПАРІЗО-ШЕФ ЖАНДАРМІВ. Зізнайтеся у своєму злочині!
ЖОРЖ-МАРІЯ. То це мене звинувачують! О Боже, невже я ще не вичерпала твого гніву!
ПАРІЗО-ШЕФ ЖАНДАРМІВ. Ваше ім'я?
ЖОРЖ-МАРІЯ. Марія Бомон!
На другому поверсі з'являються Фредерік-Робер Макер у супроводі Фірмена-Бертрана.
ФРЕДЕРІК-РОБЕР МАКЕР (убік). О небо, моя дружина! Та нещасна, яку я покинув двадцять років тому! Ось що буває, коли немає порядку!
КЮССОННЕ (підскочив у своїй ложі). Що він каже? Це не мій текст!
ЛЯ КРЕССОННЬЄР-ДЮМОН. Марія Бомон?
ЖОРЖ-МАРІЯ. Так, добродію, Марія Бомон!
ДЮЖІ-ШАРЛЬ. Марія Бомон!
ФРЕДЕРІК-РОБЕР МАКЕР (нахиляючись, роздратовано). Марія Бомон! Вона вже двічі це сказала! (до Кюссонне). Він глухий.
КЮССОННЕ. О!
ЛЯ КРЕССОННЬЄР-ДЮМОН. У вас були діти?
ЖОРЖ-МАРІЯ. На жаль, добродію, у мене був син! Жорстока доля примусила мене покинути його на постоялому дворі!
ЛЯ КРЕССОННЬЄР-ДЮМОН. Це часом не в Греноблі сталося?
ЖОРЖ-МАРІЯ. Ах! Змилуйтеся, пане, скажіть мені, чи мій син живий!
ДЮЖІ-ШАРЛЬ (поспішно). Моя мати!
ВСІ (Фредерік диригує їм). Його мати!
ЖОРЖ-МАРІЯ. Мій син!
ФРЕДЕРІК-РОБЕР МАКЕР. Мій син!
ВСІ (Фредерік диригує). Його син!
ФРЕДЕРІК-РОБЕР МАКЕР (Манірниці, вказуючи на Марію). Твоя свекруха!
ВСІ (Фредерік диригує). Твоя свекруха!
ФРЕДЕРІК-РОБЕР МАКЕР (відкриваючи обійми Манірниці). І свекор!
ВСІ (Фредерік диригує). І свекор!
КЮССОННЕ (у нестямі, волає зі своєї ложі). Добродію, та це скандал! Ви паплюжите мій текст, добродію!
ФРЕДЕРІК-РОБЕР МАКЕР. Це на щастя, пане! (Він спускається по сходах, а за ним слідує Бертран). О, яка радість! Ми гадали, що потрапили до незнайомців із незнайомими на незнайомому постоялому дворі, а виявляється — ми віднайшли родину. Це так несподівано.
ЛЯ КРЕССОННЬЄР-ДЮМОН. Арештуйте їх! Вони не запрошені на весілля.
Фредерік-Робер Макер і Фірмен-Бертран намагаються пройти через двері, але їх зупиняють жандарми.
ЛЯ КРЕССОННЬЄР-ДЮМОН. Врешті-решт, може, оці от і є вбивці?
ФРЕДЕРІК-РОБЕР МАКЕР (як луна). Можливо, це вони….
Жандарми підводять Фірмена-Бертрана і Фредеріка-Робера Макера до Парізо-Шефа жандармів, який приймає поважного вигляду, щоб додати собі авторитету.
ПАРІЗО-ШЕФ ЖАНДАРМІВ (зі своїм південним акцентом). Як вас звати?