Фредерік, або Бульвар Злочину

Сторінка 29 з 29

Ерік-Емманюель Шмітт

Підморгує їй.

Схвильована Жорж палко цілує йому руки.

Він закриває очі, голова схиляється набік.

БЕРЕНІКА. Він відходить…

Наближає своє обличчя до його лиця.

Фредерік розплющує очі і дивиться на величезний порожній зал.

ФРЕДЕРІК. Я вже тужу за собою.

Заплющує очі і вмирає, притискаючи до свого серця ту, яку любив.

У глибині сцени повільно входить дивна пара.

Йдеться про спомин Фредеріка-хлопчика, який уперше потрапляє на сцену Фолі-Драматік.

Він тримається за руку матері, яка щойно віднесла білизну. Він споглядає сцену із захопленим обличчям.

Він наближається вперед, витріщивши очі і закохано споглядаючи театр.

ФРЕДЕРІК-ХЛОПЧИК. О, мамо, як тут гарно… Я хотів би лишитися тут.

КІНЕЦЬ