Фредерік, або Бульвар Злочину

Ерік-Емманюель Шмітт

Ерік-Емманюель Шмітт

Фредерік, або Бульвар Злочину

переклад із французької Неди Нежданої

ДІЙОВІ ОСОБИ:

У театрі "Фолі-Драматік":

ФРЕДЕРІК ЛЕМЕТР… провідний актор періоду романтизму

ПАННА ЖОРЖ… провідна актриса

МАНІРНИЦЯ… актриса другого плану

АРЕЛЬ… директор театру "Фолі-Драматік"

АНТУАН… помічник режисера (помреж)

ЛЯ КРЕССОННЬЄР… актор в амплуа "шляхетний батько"

ДЮЖІ… комедійний герой-коханець

ПАРІЗО… драматичний герой-коханець

ФІРМЕН… комедійний слуга

ПІПЛЕ… консьєрж

МАКСИМІЛІАН… його син 20 років

РОБЕСП'ЄР… його син 10 років

КЮССОННЕ… драматург

За межами театру:

БЕРЕНІКА

БАРОН ДЕ РЕМЮЗА

ГРАФ ДЕ ПІЄМАН

ГЕРЦОГ ЙОРКСЬКИЙ

НАЧАЛЬНИК СЛУЖБИ БЕЗПЕКИ

У спогадах:

ФРЕДЕРІК-ХЛОПЧИК (10 років)

МАТИ ФРЕДЕРІКА

Силуети:

Ремісники, поліцейські, жандарми, люди зі смолоскипами.

Жану-Полю Бельмондо присвячується ця зустріч двох наших снів про Фредеріка Леметра, якого він мріяв утілити, а я дати йому слова, оскільки саме звучання цих кількох складів, Фредерік Леметр, для всіх нас, людей театру, втілює любов до нашої професії.

ДІЯ ПЕРША

КАРТИНА ПЕРША

Сцена театру "Фолі-Драматік".

По сцені йдуть жінка і хлопець.

Вони поволі наближаються у півтемряві, дуже обережно. Освітлення на них — ірреальне, це світло снів, або спогадів.

Мати Фредеріка несе кошик із прасованою білизною на стегні гарної жінки з народу. Хлопчик Фредерік відкриває для себе театр зачарованим поглядом десятилітнього малюка.

ФРЕДЕРІК-ХЛОПЧИК. О, мамо, як тут гарно.

МАТИ. Про що ти говориш? Тут же темно, хоч в око стрель.

ФРЕДЕРІК-ХЛОПЧИК (оглядаючи все навколо). Та ні, можна здогадатись…

МАТИ. Ходімо, я не маю часу. Я маю рознести білизну. Ходімо.

І вони зникають.

Сцена заповнюється світлом. Починається буденне життя театру. Робітники сцени ставлять декорації, помреж перевіряє, чи на місці реквізит, освітлювач наливає олію в лампи рампи, піаніст оживляє свій інструмент кількома акордами.

Дія відбувається в січні 1832 року на сцені "Фолі-Драматік", одного з театрів на романтичному Бульварі Злочину.

Директор театру Арель розмовляє з драматургом-початківцем Кюссонне, а в цей час з'являється актор другого плану Фірмен із видовженим тонким обличчям.

Фірмен наближається до Ареля.

ФІРМЕН. Він каже, що не хоче виходити у першій сцені.

АРЕЛЬ. Що?

ФІРМЕН. Він вважає, що публіка приходить, щоб його побачити і що жінку завше треба примусити почекати.

АРЕЛЬ. Дуже добре. Передайте Пану Фредеріку Леметру, що він з'явиться тільки в другому акті.

Фірмен виходить.

АРЕЛЬ повертається до драматурга.

АРЕЛЬ. Ми говорили, дорогий пане… пане… (кидає погляд на рукопис) Барнабе-Гі-Октав де Флері-Момбрез дю Пантель де Сент-Аман. (У знемозі). Мабуть, ваші батьки мали вражаючу пам'ять!

КЮССОННЕ. Насправді Барнабе-Гі-Октав де Флері-Момбрез дю Пантель де Сент-Аман — це псевдонім.

АРЕЛЬ (з іронією). Справді?

КЮССОННЕ. І не відчутно, правда?

АРЕЛЬ. Ні секунди!

КЮССОННЕ. В житті мене звати… Кюссонне.

АРЕЛЬ (співчутливо). Життя жорстоке (Пауза). Послухайте, дорогий мій Барнабе-Гі-Октав, я не хочу, щоб ви втрачали час. Який талант, бігме, який талант! Де ви таке відшукали! Ці слова! Ці ситуації! Цю правду!

КЮССОННЕ. Я працюю. Зізнаюсь, що моя посада секретаря у міністерстві Зв'язку (поштовому) лишає мені доста вільного часу для творчості.

АРЕЛЬ. Та годі, однієї праці мало, у вас є здібності. Ліпше сказати, ви володієте тим даром, який усі ми, нещасні директори театрів щоденно марно шукаємо у стосах надісланих рукописів: ви написали п'єсу-яку-зіграють! П'єси рахують тисячами; цікаві п'єси — сотнями, гарні п'єси — десятками; але ви, ви зробили краще, ви подарували світові диво, єдине, неповторне — п'єсу-яка-буде-зіграна.

КЮССОННЕ. Ви хочете сказати, що…

АРЕЛЬ. Я це сказав. Арель не звик повторювати. (Звертається до Фірмена, який щойно ввійшов). Ну, що?

ФІРМЕН. Фредерік Леметр питає, чи про нього говорять у першому акті, у тому, де його немає.

АРЕЛЬ. Постійно.

ФІРМЕН. Тоді він відмовляється від п'єси. Якщо про нього будуть теревенити цілу годину, то йому вже нічого робити на сцені, коли він з'явиться, хіба що піддакувати іншим персонажам.

АРЕЛЬ. Шлях би його трафив!

ФІРМЕН. Він передбачав, що ви це скажете, і просив переказати, що лаятися дуже нечемно.

АРЕЛЬ. Шлях би його трафив, трафив, трафив!

ФІРМЕН. І що немає сенсу повторювати. (Знічений). Я лише передаю.

АРЕЛЬ. Фірмене, ви негайно спуститесь у це кубло і нагадаєте Пану Фредеріку Леметру, що вистава починається за тридцять хвилин, що ми передбачали репетицію, що партнери його чекають, і що він має поважати контракт, підписаний зі мною! Злодій! Сволота! Убивець!

Фірмен виходить.

АРЕЛЬ (Кюссонне, грубо). Так про що ми говорили?

КЮССОННЕ. Що ви збираєтесь ставити мою п'єсу.

АРЕЛЬ. О, так, вашу п'єсу! (оволодівши собою, механічно). Який талант, бігме, який талант! Де ви все це відшукали! Ці слова! Ці ситуації! Цю правду! Ваша п'єса, та ми тут лише про неї й говоримо, мій дорогий Кюссонне, так, так, дозвольте мені називати вас Кюссонне, тут усі свої, будьмо простіше, дякую. Ви бачите, що таке театральне життя, дорогенький ви мій, я закохуюсь у вашу п'єсу, передаю її Фредеріку Леметру, він її приймає, і відразу вимагає змін.

КЮССОННЕ. Що? Мова йшла про мою п'єсу?

АРЕЛЬ. Ну, так. І достатньо переробити перші сцени.

КЮССОННЕ. Це неможливо…

АРЕЛЬ. Так-так… Якщо ви трохи посунете…

КЮССОННЕ. Це не має жодного сенсу.

АРЕЛЬ. Навпаки, достатньо на початку дати слово другорядним персонажам — покоївці, лакею, куховарці…

КЮССОННЕ. Але дія відбувається у постоялому дворі. Постоялий двір Адре!

АРЕЛЬ. Саме це я хотів сказати: нехай господар двору спершу погомонить із клієнтами. До речі, у мене є чудова декорація постоялого двору, дуже темна, дуже дерев'яна. Її вже використовували у двох чи трьох виставах, і завше вона виглядала дуже ефектно. (Кричить на колосники). П'єро! Чи ще жива Шотландська таверна з "Ламмермурської нареченої"?

КЮССОННЕ. У моїй п'єсі діється не в Шотландії!

АРЕЛЬ (категорично). Ви добре знаєте Шотландію, пане Кюссонне з міністерства Зв'язку? Особисто я — ні! Публіка — тим більше. Хіба що королева Шотландська зазирнула б якось до мого вбогого театру — подивитися на ваш шедевр, можливо, вона б і знайшла, що зауважити. Але я вам гарантую, добродію, що королева Шотландська не стане ні свистіти, ні шикати, ні шикати, ні свистіти, принаймні, в моєму театрі!