Вони прийшли повним складом. Борис із своєю журавлиною личиною періпий всунув у двері свого носа, за ним довговолосий з обличчям херувима Карло Моор, за ним не-розлучні Аякси, Кузьма Волинець і Дем'ян Побережець. Наніс гармідеру й пакунків Кость Нечіпай. Прийшов тихий і непомітний завжди Тарас Сарґола, несучи Костеву бан-
ДУРУ-
— А де Гриць?
Справді, не було куцого й говірливого Гриця Сміянця. заводія всяких дискусій, а часом найбільшого песиміста в світі.
— Гриць нам влаштував сьогодні бенефіс, — відказав Кость.
— Та що з ним?
— Він останніми днями засумував, що мислить ідеологічно невитримано і сьогодні добровільно пішов до армії. Хоче перевиховатися.
— Та ні, Костеві все смішки на умі, — не хотіла вірити Килина.
— Хлопці, я брешу?
— Грицько прийшов до висновку, що не може бути Україна в складі Радянського Союзу й державою одночасно і що він буржуазно думає, а тому засумував. Цю неврастенію,
— каже, — я виб'ю з себе червоноармійською дисципліною,
— пояснив плутано Тарас.
Дівчата знали, про що йде мова, бо не раз у архієрейському корпусі відбувалися перепалки, — чи потрібна окрема українська комуністична партія, чи Україна — держава, чи може бути незалежною державою, — отаке-о!
— Мрійництво, дурниці! — стрясав своєю херувимською шевелюрою Карло Моор. — Україна ніколи не може бути самостійною, вона завжди буде під крилом якоїсь дужчої держави...
— Та й що? Европейською Індією все має бути? — питався Борис. в
— А чим погано нам у складі Радянського Союзу? Чим вона менш забезпечена за інші республіки?
— А чого всі комуністи нашого інституту російською мовою говорять? — питався Тарас.
— Неважливо, яка мова! Аби освіта широко розіллялася в масах. Для трудящого однаково, яка мова, аби в нього було житло культурне, пристойний одяг, патефон, велосипед...
— Отака безлика культура! — кричала Килина. — Міщанська, безкрила. Начорта мені така культура!
— Ці націоналістичні тенденції — голос української буржуазії, тієї, що прагне повернути свої багатства, відібрані в неї пролетарською революцією, — наче дрочився Серафим. — От, наприклад, Тамара Сагайдачна з піною коло рота свариться тільки тому, що намагається завернути колесо історії й вернути собі гетьманські права.
Тамара якраз набирала в рот води, коли починалися такі дискусії. Вона тоді роздериротно нудьгувала. Сьогодні вона перший раз чує, що славний гетьман, то її предок.
— Це ти — славних прадідів великих нащадок плюгавий, — напустилася Килина на Серафима, захищаючи Тамару.
— Єдиний шлях для України — соціялізм! — спокійно, мов дражнячи запальних опонентів, з херувимською посмішкою відповідав Серафим.
І от хто з них найщиріше все те до серця брав! Грицько Сміянець!
— Чи він здурів? — не розуміла Тамара.
— Як не здурів, то здурів би... — спробував утнути Борис. — Е, чого ми про нього так багато говоримо? Вольному воля, спасенному рай, а дурному степ. Еге ж, гіелю Орелю?
Борис сьогодні демонстративно не звертав ніякої уваги на Тамару, а з Нелі очей не зводив. Даремно Тамара заговорювала до нього найніжнішим своїм голоском, даремно заглядала мрійливо й маніжно в вічі, як то вона часом любила. Любила Тамара пофліртувати й дуже пильна була до своїх кучериків над чолом.
Даремно! Ніякого результату. Борис її не помічав, а Тамара пробувала платити тим самим.
— Які у вас чудесні, густі брови, — пробувала вона на очах у Бориса казати до Тараса. — Яв них закохана!
— А я до вас байдужий! — відповідав Тарас.
Він був до неї байдужий. Вона його засліпила, як він побачив її вперше, але на дуже короткий час. Поява її в архієрейському корпусі ані трохи його не вразила. Він мав своє захоплення — вчився грати на Костевій бандурі.
— Ви не знаєте, чого в Карла Моора такий замріяний вигляд? — закидала Тамара вудку в іншому місці.
Карло Моор зберігав цілковите мовчання. Це б пак, він би їм щось розказував!
Так, у нього очі стали мрійливі, він весь якийсь розніжений ходить, запаморочений.
Другого дня він знову був там. Він легко впізнав той великий модерний будинок і по дню прочитай вивіску. Гуртожиток студентів медичного інституту".
Так вона студентка медичного інституту! Ах, який же він страшний недотепа! Як він не здогадався з першої хвилини, коли вона згадала про "3аписки лікаря"? Що ж вона подумала про нього?
І від цієї останньої згадки він не насмілився зайти.
Третього, і четвертого, і п'ятого він уже насмілювався, але його переслідувала фатальна невдача. Як перший раз зайшов у знайомі двері, почувши на свій стук відповідь "прошу", — якісь дві невідомі дівчини запитливо подивилися на нього.
— Чи можу я бачити Тосю? — запитав він. — А може я помилився дверима?
— Тося тепер на чергуванні в лікарні.
— То може я її почекаю?
— Ні, вона не ночуватиме дома.
От, як то воно просто все роз'яснювалося. Тоді, видко, на чергуванні були вони.
— Скажіть, що приходив... один її знайомий...
І так не щастить Серафимові. Вона якась невловима, ця Тося. Скільки не заходив — і не застав...
Може навмисне не хоче з ним здибатися за його дураць-кий "Рим".
Це не заважало йому бути мрійливим, згадувати всю оту химерну, повну натяків і чистоти розмову, її єгипетську голівку. Він навіть прощав їй оту махру. Медички всі курять!
Але від цих чортових Аяксів не сховаєшся. Он, бач, уже й Тамара хотіла б знати, в кого він закоханий.
— У вас, — усміхався щасливо Карло Моор.
І це анітрохи не бентежило Килину. Вона з Карлом Моором мала таку дружбу, що закоханість не в'ялила її. Чогось тільки Неля смутніла.
Борис же не давав їй сумувати. Він розпитував Нелю про якийсь вечір. Вона, здається, була вчора...
— Хто був учора в товаристві імени Леонтовича? — перебив голосно всіх Кузьма Волинець. — Сьогодні весь інститут гуде про цей вечір. Що там такого цікавого?
— Я була, — сказала Неля. — Ой, цікаво! Живих, столичних письменників бачила!
Всі заздрісно подивилися на Нелю. У Бориса аж ніс витягнувся.
— І вони казали в суботу сходитися до великого театру. Будуть записувати у письменники. Просили всім своїм друзям і знайомим переказувати...
— То чого ж ти в рот води набрала?.. — накинулися на Нелю.
— Всіх, хто хоче? — аж підскочив Борис. — Отак просто підійшов і записався?