А наші теж! Тамарі, виходить, однаково, якою мовою вона говорить. В російську мову вкидає часто українські слова, а українську пересипає російськими фразами й часом, як от зараз, переходить зовсім на російську.
Чого так неприязно затумаюються Тарасові серце й очі у ставленні до Тамари? За це?
Господи, яка вона трафаретна часом йому здається! Яка розрахована ота її ударяюча в ніс, сяюча ефектність!
Тамара вернулася.
— Чи ви зараз ідете? Ходімо!
І Тарас покірно підвівся, пішов за нею.
— Чому з Юхимом Оксаничем ви по-російському? — хмурно й лаконічно запитав на вулиці.
— Як же він інакше не говорить!
— І ви теж інакше не говоріть.
— Якось незручно...
— Незручно?
— Подумають, що я не знаю російської мови. Або ще гірше... Що я — націоналістка.
— Вам то незручно не знати російської мови, а йому не незручно, що він української не знає? Виходить, — наша мова щось нижче? Мова некультурних?
Тамара спасувала перед таким наступом.
— Ні, не нижча, але... але всі кругом вас, всюди, — на вулиці, і трамваї, в крамниці, в установі, — говорять лише російською... Звичка...
— То її треба викорінювати! Не плентатися по хвості за течією, а самій творити течію...
— Яка різниця? — знайшла в собі й Тамара заперечення. — Я люблю російську мову, чому я не можу?..
— Не можете... — різко почав Тарас.
— А я прошу мені нотацій не читати! Я сама знаю, як мені поводитися... А ви з вашим шовінізмом далеко не заїдете!
— Пильнувати чистоти своєї мови, — це шовінізм? Ех, ви...
— Ми, здається, збиралися в кіно? — роздратовано перебила Тамара. — То ми вже його проминули!
— Я вже роздумав, — неввічливо сказав Тарас. — Бувайте здорові.
Повернувся й покинув Тамару на вулиці.
II.
Він кріпився день. Кріпився два дні.
А на третій день пішов її перепрошувати. Винен він.
Справді, коли з тобою грубо говорять, то мимоволі починаєш заперечувати, так і Тамара. А потім, — які можуть бути заборони щодо мови? Всі мови рівноправні, всякий може говорити тією мовою, яка йому до вподоби. Йому, Тарасові, подобається тільки українська мова — його ніхто й не вішає за це.
Так недовго й справді скотитися до шовінізму, уподібнитися Кузьмі Волинцеві. Он скільки той із Дем'яном наговорили йому страховий, а як роздивиться Тарас, — воно й зовсім не так.
Правда, Микитчук і Загайгора біжать у президію, щоб більше тістечок наїстись, розпихають усіх ліктями й кулаками, але ж вони — тільки одна течія в цьому ноєвому ковчегові, Домі літератури.
Тут "усякої тварі по парі", зизують одне на одного, а проте, якось уживаються. Сидять за одними шаховими столиками та на зборах колишні панфутуристи й неоклясики, молодняківці й вуспівці, символісти й ударники-призовники... Однаково всім розподіляють дефіцитний крам, — усім, хто входить до цього ковчегу.
І уряд дбає за цей ковчег. Як нема нічого в крамницях для всього населення, то все ж вони у закритих розподільниках дещицю дістають. Правда, одним вухом чув він, що є ще одна група — та одержує якісь академпайки. Але це може й неправда. Хто діставав — окутано великою таємничістю. Напевно Ре, Танцюра...
І хоч як не люблять попутників, Василька й інших, але є якась до них мовчазна, без змови, повага.
Є якась рівновага.
От же й до нього добре ставляться! Ре прийняв його повість до друку в журналі "Червона Зоря".
І з цього всього неминуче виходив один висновок: треба піти помиритися з Тамарою.
Виявилося, що це не так легко зробити. Коли він прийшов, знайшов її приміщення, постукав, то вийшла якась жінка й сказала, що Тамари нема дома. І Тарас повартував там годин зо дві, все чекав, що прийде. Смеркало вже, у Тамари засвітилося світло. На стіні він упізнав тінь від її голови.
Вона вдома!
Миле вікно з зеленим м'яким світлом! Сиди, Тамаро, дома, читай, працюй, гнівайся на Тараса! Йому більше нічого не треба.
І, втихомирений, він пішов додому.
III.
Другого дня він уже був біля Тамариного дому знов. Сьогодні він мусить з нею помиритися. І то — зараз! Вона його не чекає — тим краще.
Він став за виступом, так, щоб його не було видно, коли вона виходитиме з дому, й чекав. Вона повинна йти на роботу.
Але скоро надокучило так стояти. Як підступний злодій. Як еспанський зальотник у оксамитовому кльошеві з сентиментальної комедії. Вона ніколи не запрошувала його додому. От він і прийде сам несподівано, побачить, як живе вона.
Що мав він казати — ще сам не знав, буде це ясно в останню хвилину. Коли б хоч не сама вона відчинила.
Відчинила Тамара. У якомусь подертому, квітчастому капоті, незачесана. Побачивши Тараса, скрикнула й почала рятуватися — скочила десь у закамарок. Вона не сподівалася гостей й у своєму збентеженню забула, що сердиться.
— Заходьте до хати, я зараз, — крикнула вона десь із глибини. — Ні, не заходьте, почекайте тут! — звеліла.
Але марно. Тарас уже зачиняв за собою двері кімнати.
В кімнаті від тісноти ніде було повернутися. Якась стара жінка, схожа на Тамару, — певно мати, — здивовано подивилася на раннього гостя. Вона прала дитячі сорочинки, а поруч на примусі варилася кашка. В колисці спала дитина.
Рейвах, тіснота, вбогість! Бідна Тамара, як тобі доводиться тягнутися, щоб справляти враження такої пишної, елегантної, всім задоволеної красуні! Бідна матуся, скільки тобі доводиться на собі тягот нести за такою крученою дочкою!
Тарас привітався, просив пробачення. Просила пробачення й бабуся. Нема в них де й сісти. Нарешті, Тамара внесла якусь полегкість у напруження.
— Хіба ж можна заходити, коли кажуть, що не можна?
— накинулася вона на Тараса. — От тепер і стійте так, і дивіться у вікно, і більш нікуди, бо я вдягатимуся, — вичитувала вона йому. — І я через вас мушу без сніданку йти на роботу, бо ви не могли попередити про свої найясніші одві-дини...
Вона бурчала і бурчала, а це було Тарасові як медом по губах, бо виходить, — вона не сердиться. При матері незручно було просити пробачення, але як тільки вийшли надвір,
— він це зробив.
— Щоб ви більш не сміли до мене приходити... без попередження. Бо я вам не знаю, що зроблю. Я вас приб'ю!
Хоч вона сама йому казала, щоб він зайшов до хати, — він знав, що кругом винен. Зате вона йому тепер в тисячу разів миліша. Ось він її бачив таку, як вона є, без отієї негарної штучности, ковзання по поверхні, чванливости, хваль-куватости.