Але в цій душевній незгоді остаточно збило його те, що на практиці, в житті, він бачив багато фактів: найтвердішими, незламними оборонцями національної культури були якраз не бідняки, а заможні шари, — діти куркулів і попів. Так ствердив і процес СВУ, який аж кровно обходив самого Кармаліту.
А йому, бідняцькому синові, що тратити в пролетарській державі? Ні маєтків, ні десятин не мав, але йому пролетарська держава широко відчинила двері освіти. Йому, й таким, як він, найбіднішим. Чи ж може зробити це влада, ворожа народові? Бібліотеки — народне добро, користування ними мусить бути безкоштовне, — сказав Ленін. І справді так було. Влада трудящим! Нетрудовий елемент мусить в інтересах народу змінити свою хижацьку природу, або зникнути. Культуру й мистецтво — в найширші маси!
Чого ще треба? Мир халупам, війна палацам! Чого ще людині треба?
VI.
І дивно! Тай само руба поставив питання й перший слідчий, як викликав Кармаліту до себе, десь по якімсь часі після вступу його до комсомолу.
Це було в ті часи, коли всі вони, студенти й студентки, бігали по літературних вечірках, коли всі вони писали і всі хотіли бути письменниками, а хоч "болєльщиками" ...
Це було в ті часи, коли єгипетська богиня, Тося, водила його по міських вулицях, хоч була вона з ним, а хоч і не була, коли все, кругом точило щастя п'яної радости...
О, Серафима Кармаліту вже давно вивчали! Перед носом у себе слідчий тримав цілу теку Серафима Кармаліти: знали достоменно всю його незвичайну біографію, думки й навіть окремі вислови.
— Скажіть, будь ласка, чи ви комсомолець? — питав слідчий, кидаючи оком то на нього, то на папери.
Так, ніби він не знає!
— Комсомолець.
— Чи не скажете ви, які мотиви керували вами, коли ви вступали до комсомолу? Тільки так прямо, щиро кажіть, бо ми однаково все знаємо.
— Ви може думаєте, що я хотів комсомольським квитком приховати те, що я був бандитом, петлюрівцем і попом? — сміливо відповів Кармаліта. — Ні, не тому! Я щиро вірю, що єдино комуністична партія, вчення Маркса й Енгельса виведуть Україну на шлях найвищого її розвою. Я хотів навчитися, як це робити.
— Ми вам віримо, — сказав слідчий, проникливо глянувши на Кармаліту з-над теки.
"А чого ж ви хочете?" — хотів запитати Кармаліта.
— І таких людей... Вам, звичайно, не треба тлумачити, що комунізм сам не вродиться, його треба створити, за нього треба боротися, треба бути чорноробом ... Треба довести ...
В такому дусі вони довго говорили, але до чого те вело, Кармаліта ще не розумів. Може хто доніс, що він — невитриманий комсомолець, може в зв'язку з минулим?
— Я щодня й щохвилини це доводжу, — знизав плечима Кармаліта.
— Якщо ви справді бажаєте бути корисним революції й українському народові, то доведіть це. Допоможіть нам!
— Як? — довго не розумів Кармаліта. — Я живу для України й все робитиму для неї по змозі. Я вже усвідомив, що найкращий шлях, є шлях соціялістичної України.
— Але в неї є багато ворогів. Доведіть, що ви щиро бажаєте працювати для соціялістичної України.
Кармаліта мовчав і ждав. Що він хоче?
— Допоможіть нам!
— Себто ... бути? ..
Кармаліта не міг вимовити те слово, хоч уже й мелькнуло воно в голові.
— Допоможіть нам викривати ворогів соціялістичної України. Якщо ви щирі — вони й ваші вороги. Якщо ви справді бажаєте прислужитися революції ...
Кармаліта мовчав.
— Подумайте над цим! Ніякого насильства над сумлінням вам не треба робити, — якщо ви щиро все тут говорили. А інакше... Вас можуть викинути з вузу за ваше минуле... Ніде не приймуть на роботу... і правильно: якщо людина До нас ворожа, то чому ми повинні їй давати роботу?
І, бачивши, що Кармаліта мовчить, додав:
— Може трапитися щось і гірше...
— То в чім же справа? Якщо я — ворожа людина, то чому ви мене не заарештуєте? — обурено відповів, нарешті Кармаліта і хотів встати. Він погроз слухати не бажає.
Слідчий вчасно зловив цей порив і попередив його тим, що посадив лагідно назад і якнайсердечніше сказав:
— Ми вам віримо! Але мене дивує — ми робимо вам честь, а ви... ще думаєте. Інші самі до нас приходять, а ми з ними не хочемо говорити. Який же ви після того комсомолець, якщо ухиляється від? .. Нам доручено вас притягнути до роботи. Зрозуміли?
— Це все я розумію ... почав Кармаліта. — Але ви дуже невдало вибрали кандидатуру. Я по характеру своєму нездібний ...
— В цьому нема нічого важкого! — перебив слідчий.
— Я нездібний на провокацію, — договорив свою думку Кармаліта.
— Ми зобороняємо нашим людям провокацію! — суворо подивився на нього слідчий. — Ви повинні завжди говорити так, як думаєте, у згоді зі своїми переконаннями й сумлінням. Але ми хочемо знати від вас усе без приховування.
— То будь ласка! — зрадів Кармаліта. — Питайте мене зараз про все, я ніколи нічого про себе не таїв. Ні перед ким.
— Як ви згодні, — зрадів і слідчий, — то треба дати підписку. Це порожня формальність, але все ж, без цього не можна...
Кармаліта мовчав. Довго, напружено. Власне, це добровільно приходити на регулярні допити. Але ж він нічого не збирається таїти від них.
То чого має якісь підписки давати?
— Повірте, що це дуже інтересна робота, — спокушав слідчий. — І коли ми обмірковували вашу особу, то брали під увагу якраз вашу вдачу. Ви захопитеся, ось побачите! І потім самі сміятиметеся над своїми ваганнями.
Слідчий навіть перейшов уже на другий тон, протилежно до офіційного початку їх бесіди. Він запевняв, що з Кармаліти вийде прекрасний чекіст, що йому, можливо доручатимуть найскладніші завдання міжнароднього значення ... Можливо, йому доведеться побувати закордоном ...
— Я... я не вмію... — відмагався Кармаліта.
— І я не вмів, от уже скільки років працюю...
Слідчий по-батьківському, терпляче, годин з чотири розмовляв із Кармалітою, розпитав про батька шахтаря й про матір, чи давно батьки померли, чи є брати й сестри...
— Ось побачите, тут ви знайдете нову родину... — казав він, зловивши сумні нотки в словах Кармаліти.
Зрештою, вони розсталися, скріпивши своє знайомство розпискою. Звідти Кармаліта вийшов таємним співробітником ГПУ.
VII.
Саме тоді й покинув Кармаліта інститут. Все так складалося.