— Дозвольте ще одне запитання, — прозвучав голос з залу.
Заграва глянув туди. На нього дивилися старечі примружені очі. То були очі столітнього філософа Річар-да Краусса. Він якусь мить помовчав, ніби обдумував запитання, і сказав:
— Я слухав ваш виступ. Слухав і думав, Я думав над тим, що ж все-таки основа світу — розрахунок чи творче поривання? Ви переконали мене. Не словами, ні. Слова звичайні, банальні, як і всі символи взагалі. Ви переконали мене тим вогнем, що палає поза словами. Я відчув його. Отже, творче поривання! Воно творить світи. А розрахунок хай прийде потім, щоб розмістити меблі в новому, чудовому будинку. Але виникає одне запитання: чи маємо ми право втручатися в життя інших істот?
— Як? — розгубився Заграва.
— Хіба це не ясно? — серйозно продовжував Краусс. — Ми і вони — різні світи, різні плани еволюції! Вторгнення вашої волі, іншого напрямку, іншої сили — чи не принесе це на далеку планету рабство духу й ви-родження?
— Я зрозумів вас! — відповів Заграва. — Ні, цього не буде. Ми принесемо їм лише творчий імпульс, до-поможемо далеким молодшим братам розкрити їхні сили і можливості, прискорити еволюційний розвиток. Ми не знаємо всіх небезпек такого шляху, але його благотворні наслідки бачимо в мріях!
— Тоді бажаю успіху! — сердечно вклонився Краусс, сідаючи на місце під грім овацій.
За столом президії встав Зорін. Він переждав овацію і стримано сказав, ніби зважуючи кожне слово:
— Дорогі друзі! Ми живемо в таку епоху, коли воля індивідуума, якщо вона творча і не шкідлива для су-спільства, набуває характеру закону. Тепер ми зустрілися саме з такою волею. Отже, резюмуємо. Корабель "Сонце-2" летить до Тау Кита. Є пропозиція послати в ньому екіпаж з двох людей — Івана Заграву і Марію Райдугу. Ця пропозиція надійшла від них самих. Користь від здійснення задуму для науки безумовна. Мораль-ний і етичний бік проблеми зливається з творчою волею двох вчених. Я вважаю, що Пленум не зможе проти-ставити такій волі що-небудь сильніше. Навпаки, він покликаний підтримати великий почин. Все, що стосуєть-ся технічної підготовки, ми обговоримо пізніше. А тепер Вищий Пленум Вчених Землі повинен сказати своє вирішальне слово. Іван Заграва!
— Я, — схвильовано озвався космонавт.
— Марія Райдуга!
— Я, — легко встала дівчина, зійшла на підвищення і зупинилася біля Заграви.
— Ви не просто дослідники. Ви руки і мозок Землі, її душа і серце. Чи готові ви до такої відповідальнос-ті?
— Так, — рішуче сказав Заграва.
— Готова, — мов луна, відгукнулася Марія.
— Тоді відкрийте ваші серця. Хай кожен виходить сюди і висловлює своє бажання. А ви, Іван Заграва і Марія Райдуга, приймайте в себе волю планети, волю людства, волю об’єднаного Розуму.
ДВОЄ
І ось — політ.
Позаду — калейдоскоп вражень, океан думок і почуттів. Все сплелося в барвисто-громохке марево: кві-ти, прощальні слова, обличчя, тисячі рук. Ревище потужних двигунів корабля. Потім — маєво хмар, мерехтіння зірок, темно-фіолетова глибина Космосу. Поволі згасають звуки Землі, в свідомості стишуються прощальні слова і мелодії, блякнуть барви квітів і трав, очей і облич. І тільки заключні слова Зоріна вагомо чітко карбу-ються в серці, щоб навіки залишитись там. Слова, сказані Президентом Всесвітнього Пленуму перед всією Зем-лею на прощання…
— Велика лавина Пізнання перебудовує Всесвіт. Пізнання йде не на одній планеті. Воно розвивається скрізь, де є розумні істоти. І не замкнуто розвивається воно, не відокремлено, бо все — від атома до Метагалак-тики — взаємопов’язане видимими і невидимими нитями. Потоки думки наповнюють Простір, мчать у Безмежжя, різні населені планети з’єднуються в братерському союзі, і космічні простори стають не пустелею, а дорогою — вселенською дорогою для спілкування. Знання розвіює упередження, забобони, догми, освітлює найглибші таємниці життя, знищує неуцтво.
Ми ждемо до себе Братів, які, напевне, живуть у нашій системі. Але й не діждавшись їх, вже посилаємо дослідників до далеких систем, де ще бродять, плутаються в хащах пізнання молоді розумом істоти. Наша мета єдина для всіх розумних істот: боротьба з незнанням. Ця боротьба повинна бути і є явищем світовим. Хто може похвалитися тим, що має сили подолати незнання в єдиноборстві?
Знання мусить стати всесвітнім, всеохоплюючим. Шляхи сполучення не знають перепон, шляхи Знання повинні процвітати в обміні думок.
Ми знаємо, з якими труднощами йшов розвиток Знання на рідній Землі. Не треба думати, що й тепер вже все гаразд. Шляхи пізнання безконечні. Знання настільки розширюється, що необхідне безупинне оновлення методів. Жахливо бачити закам’янілі голови, які не допускають нових досягнень! Невіглас, який лише запере-чує, вже не може називатися вченим.
Наука вільна, чесна і безстрашна. Наука може миттю змінити і висвітлити питання світобудови. Наука прекрасна і тому безмежна. Наука не терпить заборон, упереджень і забобонів. Наука може знайти велике на-віть у пошуках малого. Запитайте великих вчених — скільки найдивовижніших відкриттів відбувалося в проце-сі звичайних спостережень. Око в них було відкрите і мозок не запилений.
Шлях тих, що вміють дивитися вільно, буде шляхом майбутнього. Ми стоїмо на тому шляху. Саме боро-тьба з незнанням, з неуцтвом невідкладна, як боротьба з тлінням, з гниттям. Нелегка ця боротьба. Джерела, вог-нища неуцтва, консервативності, реакції, регресу є на кожній планеті, в кожній системі. Треба озброїтися і му-жністю, і терпінням, тому що боротьба з неуцтвом, з незнанням — є боротьба з хаосом.
Саме тому ми посилаємо в далеку систему дітей наших. Вони будуть там нашими руками і серцем, на-шою свідомістю. Ми віримо гаряче і завжди, що зерно Знання Землі дасть на чужій планеті чудові квіти і плоди Розуму.
І вже затихає голос Президента, тільки суть їх, мов полум’я, пропікає серце, залишається там як дорого-цінний скарб.
Корабель у світовому просторі.
За стінами тиша. Велика тиша Космосу.
В безодні зникає Земля. Перетворюється в ніжно-зеленкувату кулю. Потім в яскраву зірку.
І от вже важко знайти її серед міріадів світил. Тільки могутні потоки сердечного тепла, енергії ще ллють-ся вслід кораблю і вказують напрям до вітчизни.