— Правда, Зоре. Ріона і Буревій теж полетять. Вони очолять нашу групу. А перед тим — навчання в Ін-ституті Думки.
— Навчання? З ким? Для чого?
— Я ще не знаю. Здається, політ буде не звичайний. Пленум Науки вирішив здійснити план Багряна — до інших зірок без ракет. І ще цілий ряд експериментів. Трансмутація тіл, вплив на відстані, активізація, пере-несення свідомості, проникнення в інші виміри… Та подробиці потім, Зоре. Головне, що ми будемо разом. Всі друзі, навіть Біла Зірочка захотіла з нами.
— А Учитель?
— Він готуватиме нових учнів. Тут. На Землі. Але хіба ти не знаєш, що він буде завжди незримо з нами?
— Знаю, друже. Я це відчуваю завжди.
Вони взялися за руки. Підняли обличчя до неба.
На них дивилися в Безмірі осяйні очі далеких зірок. Ба ні, вже не далеких, не чужих. Космічні безодні, що колись лякали забобонних людей, нині ставали близькими, зрозумілими, вони перетворилися на дороги, що об’єднували розрізнених Дітей в Єдину Сім’ю.
Скільки ще попереду шляхів! Скільки небезпек? Страждань! Мук! Подвигів! Перемог!
Хто їм скаже про це?
— Ти не боїшся, Зоре?
Очі дівчини сяють діамантами.
— Чого ж боятись? Небезпеки — східці до Щастя! Невдачі — щаблі до Істини! Смерть — тільки вічне оновлення Єдиного Життя! Я готова до всього, друже. Аби разом. Аби вперед. Хіба ми не Діти Безмежжя?..
1964 р.