— Це останні хвилини. Думай, Маріє. Назад не підеш?
— Назад? — дивувалася дівчина. — Назад — це падіння. Для чого ж мені падати, коли попереду ясний шлях вгору?
— Тобі нічого не жаль на Землі?
— Жаль. Жаль дитинства мого, оцих полів, золотих снів. Жаль блакитного неповторного неба. Тільки ж я візьму їх з собою. В серці… І там, на далекій планеті, я побачу все, що миле мені.
— Спасибі, кохана моя. Я ждав такого слова, хоч і боявся твоїх вагань.
— Чому, Іване?
— Тому, що попереду — не просто політ в невідомість, а творення. Ти розумієш мене? Все, все, що ми побачимо, — буде не наше, чуже, незвичне. Треба полюбити його, зрозуміти.
— Я знаю. Тагор писав: "Ми живемо в цьому світі, якщо любимо його". Чудові слова. Ми допоможемо тому світові лише тоді, коли полюбимо його.
— Дай руку, Маріє. Яка вона вогняна… Я відчуваю, як плине в тобі потік життя. Він єдиний з моїм, він єдиний з цілим світом. Ти гарно сказала. Ми прийшли в світ не для того, щоб просто прожити в ньому, а щоб творити його, зробити кращим. Все, що ми зробимо, подумаємо, скажемо, — залишиться навік, воно нікуди не зникне. Минуть віки, Маріє… Тіла наші розвіються, ввійдуть в інші форми, сполуки, але творення наше, любов наша буде безсмертною як світ, бо вона і є світ.
— Так, — повторила дівчина. — Любов і є світ.
Далеко внизу промайнули пустелі, сині кружала озер, стрічки каналів, зелені квадрати серед пісків.
А на туманному обрії вже з’явилися могутні кряжі Алтаю. Там, у науковому центрі космонавтів, у при-міщенні Пленуму Вчених Землі, Іван Заграва буде завтра виступати. Як зустріне Пленум його проект? Що ска-же Земля?
Марія ніжно дивилася на суворий профіль друга свого, на рішучі складки біля вуст. Вона знала, вірила — Іван Заграва не відступить, не зрадить великій мрії.
"Олімп" слухав, затамувавши подих.
На трибуні був Іван Заграва, командир Міжзоряного Пульта, керівник екіпажу, який вів космічний кора-бель до далекого світу. Космонавт виступив одразу ж, як тільки Зорін повідомив учених Пленуму про старт корабля "Сонце-2". Але ніхто не сподівався, що в залі пролунають слова, які межували з божевіллям.
Заграва сказав:
— Ще десять років польоту автоматичної ракети. Ще один обережний крок. Потім знову десятиліття під-готовки для польоту людини. Такі відтинки часу дорівнюють творчому життю людини.
Якщо бажання перевершує можливості, тоді нічого не зробиш. Але якщо можливості перевищують ба-жання — тоді це злочин. Перед наукою, перед світом, перед Космосом, перед совістю. Невикористана потенція життя — вічний докір нашій епосі. Я вважаю: ми можемо послати до Тау Кита на кораблі "Сонце-2" людей!
— Ви подумали над тим, що сказали? — різко запитав Зорін, перериваючи промову космонавта.
— Так. Це плід довгих роздумів. Ви знаєте мене давно. Я не звик до необачних кроків…
— І разом з тим пропонуєте архіфантастичні проекти! — вигукнув Рой, видатний індійський конструк-тор ракет. — Бажаєте послати до іншого сонця на ракеті, не пристосованій для людей, екіпаж вчених, ви хочете відправити на певну смерть своїх товаришів…
— Я сам полечу до Тау Кита! — гаряче заперечив Заграва.
— І я, — спалахнувши, додала Марія, піднявшись на весь зріст.
— І вона, — гордо сказав Іван. — Ми полетимо вдвох…
— Прожект, — роздратовано озвався Рой.
— Ні. Я все розрахував. "Сонце-2" цілком пристосований для людини корабель. Потрібні лише деякі не-значні зміни. Це відбере небагато часу. Далі. Враховуючи парадокс часу, зв’язаний з швидкістю корабля, нам потрібно зовсім небагато продуктів. Крім того, ми розраховуємо перейти на туземне харчування… після певної акліматизації.
— Чим ви будете корисніші від робота? — іронічно запитав Рой.
Присутні вчені обурено зашуміли. Зорін енергійним жестом попросив аудиторію заспокоїтись
— Професор Рой, звичайно, дуже запальна людина. Але в його запитанні є слушність. Я повторюю його запитання в м’якшій формі: чим допоможе нашій справі ваша присутність на кораблі?
— Не мені говорити, що спостереження людини цінніші для науки, ніж дані автоматів. Але я маю на ува-зі навіть не це. Перше. Людина прибуде на сусідню систему на двадцять років раніше, ніж заплановано. Наука Землі дістане відомості про чужу планету, про її цивілізацію і життя. Друге. Я зможу передати Пленуму Вчених досвід астронавігації, чого не можна чекати від робота. Третє. За невеликий час ми підготуємо на сусідній пла-неті наукові станції, які будуть авангардом Землі перед польотами в галактичні простори. Четверте. Ми ввійде-мо в контакт з розумними істотами того світу, і це дозволить вивчити їхню історію, розвиток, будову. Такі знання стануть основою для надійної теорії про походження і значення життя у Всесвіті, а не лише на Землі. І, нарешті, п’яте. Це не стосується безпосередньо наукових завдань, але це зв’язане з нашим серцем. Те, що ми дізналися про жителів планети Тау Кита, свідчить, що вони на низькому рівні розвитку. Вони ще діти Космосу. І наше завдання, як старших братів, — допомогти їм знайти дорогу серед заплутаних лабіринтів буття.
Схвальні вигуки, оплески покрили останні слова Заграви. Він вдячно посміхнувся, крикнув:
— Я відчуваю, ви думаєте так, як і я! Хай проект здається легковажним, авантюрним, але знову повто-рюю те, що сказав раніше: невикористані можливості — злочин. Дорогі друзі! Завдання дуже велике і відпові-дальне. Але ми віримо, що виконаємо його.
— Все це чудово!— серйозно сказав Зорін. — Але ж ви знаєте, що наступний корабель з людьми прибу-де через двадцять років. А "Сонце-2" не зможе повернутись на Землю.
— Ну то й що? — здивовано запитав Заграва.
— Ви засуджуєте себе на повну самотність. Як тільки вичерпається енергія на кораблі, ви навіть послати вість на батьківщину не зможете. Робінзон — це гарно в книзі. В житті, тим більше на чужій планеті, — це страшна небезпека!..
— Я знаю. Це так. Але самотності не буде. Земля дала нам такі серця, що відчуватимуть пульс батьків-щини навіть у пустелях Космосу.
— А якщо наступна експедиція не прибуде? — запитав Зорін. — Якщо вона загине… Або станеться не-передбачене? Що тоді?
— Тоді, — спокійно відповів Заграва, — ми попрощаємось з вами па відстані і залишимо на планеті Тау Кита результати своєї праці. Я не знаю, що це буде. Станції спостереження, записи дослідів чи, може, новови-ведені сорти небачених рослин. Можу запевнити лише в одному — всі наші знання будуть віддані для творчос-ті.