Він зрозумів це, коли спробував полагодити з нею відносини і заявив, що Роланд почуває себе тут як удома. З першого ж дня п'ять стрижених хлопчаків — діти місцевих жителів — підглядали за його сином поверх огорожі; 8годом вони перескочили в садок. Тітка Марфа хотіла їх вигнати, та Руперт заборонив. Тепер синок його кудись з ними побіг, хоч наближався час обіду.
— Він швидко знайшов собі друзів,— закінчив Руперт.— 1 це добре.
— Так, діти не знають забобонів...— підкреслила Ніиа.
♦ * *
Відносини між ними дедалі загострювались.
— Треба перевести Тесе на дієту,— сказала Ніпа, дізнавшись, що в малої болить живіт.— Я викличу лікаря.
— Я сама знаю, що робити,— відрубала Джо.— Не потрібні мені ваші лікарі.
— Проте обережність не завадить,— наполягала Ніна.
— Невже ви вважаєте, що я буду байдужа, коли йдеться про здоров'я моїх дітей?
Ніна почервоніла, а Руперт, бачачи, що між жінками здіймається буря, спробував розрядити атмосферу.
Джо заявила, що ніхто не примусить її полюбити Росію, бо тут усе погано. І він подумав, що в неї виключний хист бачити все в чорному світлі.
Руперт запитував себе, чи довго ще буде вона коверзувати. Якщо так піде далі, то вони й місяця не висидять у цій країні.
До того ж Тесс стало гірше. її морозило, і вона плакала, що не може стояти через біль з лівого боку. Ніна кинулась потемки до санаторію по лікаря. Молода лікарка прибігла, захекавшись, оглянула Тесе і мовила, що в неї початкова форма коліту, і тому слід посадити її на дієту. Джо не йняла віри, а коли та пішла, заявила:
— Який там коліт? Це дизентерія!
— Ні! — злякалася Ніна.— Не може бути!
— А чому ж? Хіба це їжа, яку ми тут їмо? А мухи... їх таки було багатенько на веранді...
— Не дивно,— бурчала Джо,— адже у вас скрізь такий бруд.
— Нас ждатимуть завтра в Тбілісі,— озвалася Ніна, щойно вони зосталися з Рупертом наодинці.— Та коли Тесе хвора...
— Хто сказав, що ми їдемо до Тбілісі? — здивувався Руперт.
— Вас і вашу родину запрошують туди знавці стародавньої Греції.
— Але ж я нічого про це не знав,— сердився він.— Скільки разів я повторював, що не бажаю зустрічатися з вашими вченими!
— А коли запрошують...
— Мене цікавлять грецькі поліси, а не вони!
— Це дуже цікаві люди. Вони так захоплені вами...
— Надто багато у них захоплень, як і у всіх тут,— вихопилось у нього, і Руперт одразу ж пошкодував.— А що являє собою Тбілісі? — спробував він притамувати свою нечемність.
— Чудове місто, столиця Грузії. Вам воно мусить сподобатись.
— Що ж,— сухо мовив він.— Тоді поїдемо. Але коли ж нарешті я побачу грецькі поселення?
— Коли повернемось. Це входить до нашої програми. Аби лише Тесе не захворіла...
* * *
Тесе було краще, і Руперт, незважаючи на передчуття, умовив Джо поїхати до Тбілісі,— йому все ж таки хотілось відвідати це славне місто. Подумав і про Роланда: хлопчикові слід побувати скрізь. На превеликий подив, Джо дала свою згоду. їй не сиділося на місці.
Вони їхали поїздом цілу ніч, а вранці, коли сонце вже пещадпо палило, на тбіліському пероні їх зустріла група смаглявих чоловіків у просторих білих костюмах та чорнооких жінок з букетами квітів. Серед них визначався кремезний грузин з чорною кучмою, що скидався на тигра; його відрекомендували Руперту як видатного антрополога. Ройсів одвезли в автомобілях до велетенського будинку на горі, де жінки в білих халатах одвели їм гарненькі кімнати з просторими верандами, звідки одкривалась велична панорама Кавказьких гір.
— Яка краса! Рай, та й годі! — вигукнула Джо, дивлячись зверху на чудовий сад, де росли яблуні й персики.
Ніна пояснила, що тут завжди відпочивають гості грузинського уряду.
— Хвала богові, що ми гості уряду,— засміялась Джо.— Мені подобається тут.
Руперт запитав, скільки днів їм доведеться затриматись.
— Тиждень, а то й два, якщо побажаєте.
— Тиждень! Ви мене просто дивуєте,— він уже ледве володів собою.— Я не можу гаяти тут цілий тиждень! Вам же відомо, чого я приїхав до Росії.
— Вони будуть засмучені, якщо ви поїдете раніше. —— То ж доведеться їх засмутити.
Ніна образилась і не хотіла слухати його аргументів.
— Вам не подобається тут? Ваша дружина...
— Тут гарно, але ж я приїхав сюди у справі. Ми можемо пробути тут... щонайбільше до завтрашнього вечора.
— Не розумію.— Ніна глянула на нього, але побачивши, що він мовчить, тільки здвигнула плечима.— Тоді доведеться їм подзвонити,— і пішла до телефону.
Діти зосталися внизу з Анджеліною. Вони кликали Джо в сад: шеф-повар у білому чепчику видобув для них з коробки під столом цілий виводок цуценят.
— Які манюсінькі! — щебетала Тесе.
Та раптом скрикнула від болю. Руперт і Джо кинулися вниз. Анджеліна тримала дівчинку на руках, а та корчилась та хапалась за бік.
— Знов болить,— пожалілась вона.
— Люба моя! Рідна моя! — бідкалась Джо, беручи її на руки.
Тесе показали трьом грузинським професорам, і після уважного огляду найстарший серед них заявив:
— Це може виявитися серйозним...
— Що?
— їй треба полежати,— докинув молодший. Він чомусь нагадував Джо механіка, хоч і розмовляв по-французь-ки.— Поки що важко сказати напевне... Але гадаю, це не дизентерія. Може, запалення товстої кишки. Дівчинку треба покласти до лікарні й зробити рентген.
Джо була проти.
— А коли це необхідно! — сказав старий.— У всякому разі, хай полежить. Поки що пропишемо їй синтоміцин.
— Не треба їй синтоміцину! — втрутився Руперт. Джо, наперекір йому, заявила, що, коли в дитини запалення, треба дати.
Вони сперечались й потім. Сталося те, чого так боявся Руперт: Джо заявила, що повезе дитину додому.
— Ти певна цього? — домагався він.— Навіщо так панікувати?
— А ти що, хочеш покласти її в тутешню лікарню? Вона й так підчепила тут якусь невідому хворобу!
Вони стояли на веранді. Лагідне сонце гріло їм спини, а внизу Роланд та Анджеліна гралися з цуценятами. Водій стирав м'яку пилюгу з блискучої чорної машини. Нінаг пригнічена всім, ходила між яблунь навмання. Під ними росли жовті польові квіти, вона нагнулась, зірвала одну з них. Руперту хотілося побачити її лице. Про що вона замислилась? Чи, стиснувши зуби, готується виконати свій неприємний обов'язок?