Та чи прийдуть вони на суд? Адже поки що вони не дали мені про себе знати...
Мені нічого не лишалося, як чекати завтрашнього дня. Та чекати спокійно я не міг. Скільки житиму, буду пам'ятати цю страшну ніч... Який же я був дурень, що не вірив передчуттям і побоюванням Маттіа!
Вранці тюремник увійшов до мене в камеру з мискою і глечиком води. Він сказав, щоб я вмився. Значить, мене таки поведуть на суд.
Умившися, я сів на ослін, але не міг усидіти на місці. Я схопився і забігав по камері, як звір по клітці.
Я намагався обміркувати, щб буду говорити на суді, але не міг зібрати докупи думок.
Нарешті повернувся тюремник і звелів мені йти слідом за ним. Проминувши кілька коридорів, ми опинилися перед невисокими дверима. Тюремник відчинив їх.
— Заходь,— сказав він.
В обличчя мені війнуло теплим повітрям. Я почув приглушений шум. Це була зала судових засідань, досить простора, з високою стелею й широкими вікнами. Її ділила на дві частини загородка: одна частина призначалася для суддів, друга — для публіки.
У кріслі на підвищенні сидів суддя. Трохи нижче перед ним сиділо троє підсудків. Це були, як я згодом дізнався, секретар суду, збирач штрафів і прокурор, якого у Франції називають судовим звинувачувачем. Навпроти мене сидів чоловік у мантії і в перуці — мій адвокат.
У мене є адвокат? Де він узявся? Хто мені його найняв? Невже Маттіа і Боб?
На другому підвищенні я побачив Боба, двох його товаришів, корчмаря і ще кількох незнайомих мені людей. Навпроти сидів полісмен, що заарештував мене, і ще якісь люди. Я зрозумів, що це свідки.
У другій частині зали було повно люду. Внизу, під балюстрадою, я побачив Маттіа. Ми обмінялися поглядами, і мені стало трохи веселіше. Отже, мене будуть захищати. І сам себе я повинен захищати. Головне — не боятися...
Я підвів голову вище і вже не нітився під поглядами людей.
Прокурор забрав слово і кількома словами — він, мабуть, дуже поспішав,— виклав суть справи:
— В церкві святого Георгія вчинено крадіжку. Злодії — чоловік і хлопець — пробралися в церкву по драбині, розбивши вікно. З ними був собака, якого вони взяли з собою, щоб він остеріг їх на випадок небезпеки. Припізнілий перехожий — звернуло вже на другу годину ночі,— здивувався, побачивши в церкві світло і почувши зсередини якийсь шум. Він розбудив церковного сторожа. Зійшовся ще народ. Собака загавкав. Поки відчиняли двері, злодії встигли втекти через вікно. Собаку вони покинули в церкві. Полісмен Джеррі, якого не можна не похвалити за кмітливість і старанність, привів цього собаку на іподром, і там собака впізнав свого хазяїна. Ось він перед вами, на лаві підсудних. На слід другого злодія вже натрапили.
Прокурор замовк.
Не обертаючись у мій бік, начеб говорячи до самого себе, суддя спитав, як мене звати, скільки мені років і чим я займаюсь.
Я відповів по-англійськи, що називаюся Френсіс Дріскол, що живу з батьками в Лондоні в "Дворі Червоного Лева" на Беснал-Грін. Потім я попросив дозволу говорити по-французьки, сказавши, що, ріс у Франції, а в Англії живу лише кілька місяців.
— Якщо ти хочеш мене обдурити — марна це справа,— суворо попередив суддя.— Французьку мову я знаю.
Я почав свою розповідь по-французьки. Пояснив, чому не могло мене бути в церкві о першій за північ — адже в цей час я був на іподромі, а о пів на другу був уже в "Корчмі Великого Дуба".
— А де ти був о п'ятнадцятій на другу? — спитав суддя.
— В дорозі.
— Те, що й треба довести. Ти кажеш, що в цей час ішов до "Корчми Великого Дуба", а суд дотримується тієї думки, що ти був у церкві. Вирушивши з іподрому за кілька хвилин до першої, ти зустрівся зі своїм спільником біля церковного муру, де він на тебе чекав з драбиною. І тільки згодом, після того, як крадіжка не вдалася, ти зайшов у "Корчму Великого Дуба".
Я заперечував, намагався довести, що такого не могло бути, але бачив — суддя мені не вірить.
— А як же опинився в церкві твій собака?
— Не знаю. Мого собаки зі мною не було. Я прив'язав його вранці до нашого фургона.
Я не сказав більше нічого, бо не хотів давати їм зброю проти свого батька.
Я подивився на Маттіа. Він подав мені знак говорити далі, але я мовчав.
Покликали першого свідка і сказали, аби він присягнув, що говоритиме саму тільки правду.
Це був добродушний огрядний чолов'яга, невеличкий на зріст, з червоним обличчям і сизим носом. Незважаючи на це, він мав вельми статечний вигляд. То був парафіяльний сторож церкви святого Георгія.
Він довго й нудно розводився про те, як стурбувався, коли до нього раптом прибігли, стягли з ліжка і сказали, що в церкву залізли злодії. Спочатку він був подумав, що його дурять, але потім збагнув, що такими речами не жартують. Він одягся, і то так квапливо, що від його жилета відірвалося зразу два гудзики. Нарешті він прибіг, відімкнув двері церкви — і кого б ви думали побачив? Собаку!..
Тут мій адвокат, який досі сидів, не озиваючись, підвівся, потряс перукою і забрав слово.
— Хто зачиняв церковні двері ввечері? — спитав він.
— Я,— відповів сторож.— Це мій обов'язок.
— Ви певні цього?
— Коли я щось роблю, то завжди певен того, що роблю.
— А коли не робите?
— Тоді я певен, що не роблю.
— Дуже добре. Значить, ви можете присягнути, що не замикали в церкві собаку?
— Якби собака був у церкві, я його помітив би.
— У вас добрі очі?
— Як у всіх людей.
— А то хіба не ви півроку тому влізли в телячу тушу, яка висіла з розпоротим черевом біля крамнички?
— Не розумію, навіщо питати про це в такої поважної людини, як я? — закричав сторож.
— Будьте ласкаві відповісти на це запитання так, ніби воно й справді дуже важливе.
— Так, я наразився на ту кляту тушу, яку хтозна нащо повісили перед крамничкою!
— Отже, ви її не помітили?
— Я йшов замислившись.
— Ви зачиняли церковні двері, вже пообідавши?
— Авжеж.
— А коли ви влізли в телячу тушу, то також пообідали?
— Та...
— Ви хочете сказати, що тоді не обідали?
— Ні, обідав.
— А за обідом яке пиво пили: слабке чи міцне?
— Міцне.
— Скільки кухлів?
— Два.
— І ніколи більше не п'єте?
— Часом п'ю три.
— А чотири, шість?
— Коли як... Адвокат сів і сказав:
— Цього досить, аби довести, що собаку міг замкнути в церкві сам свідок, який після обіду, буває, так замислюється, що не помічає телячих туш. Оце й усе, що я хотів з'ясувати.