Мене це завжди дуже глибоко зворушувало й водночас радувало, бо я втішав себе марними мріями, що коли відкрию їй обійми, вона кинеться в них і покладе мені голову на груди, аби тільки пом'якшити мій гнів. Я не можу відмовитись від таких ілюзій, хоча й знаю, що вони розсіються, і тепер ще на дні мого серця тліє надія, що коли ми врешті помиримось, Анелька чимось поступиться й стане мені ще ближчою. З другого боку, в самому нашому взаємному невдоволенні я вбачаю ніби Анельчине мимовільне визнання, її згоду на те, що я маю право її кохати; бо якщо вона визнає гнів, породжений коханням, то повинна визнати й саме кохання. То права нетривкі, мов сон, вони не мають ні крові, ні плоті, але я рятуюсь ними від цілковитої апатії, ними живу.
2 серпня
Знову одержав листа від Клари. Вона, мабуть, про щось здогадується, бо в її словах стільки ніжності, стільки співчуття, ніби вона розумів, як мені погано. Я не знаю й не хочу дізнаватися, чи вона любить мене як сестра, чи якось інакше, але відчуваю, що вона сильно мене любить. Я написав їй так сердечно, як тільки може нещаслива людина написати єдиній близькій, співчутливій душі. Клара збирається до Берліна, а на початку зими — до Варшави. Умовляє мене, щоб я приїхав до Берліна хоч на кілька днів. Я туди не поїду, не можу відірватись від моєї постійної турботи, але радий буду зустрітися з Кларою в Варшаві.
З Анелькою ми розмовляємо лише про буденні речі, щоб не звертати уваги тітки й пані Целіни на розлад, що запанував між нами. Коли ми залишаємось на хвилину самі, обоє мовчимо. Кілька разів вона хотіла мені щось сказати, але боялась. Я ж міг би їй сказати лише одне слово: "кохаю", яке так слабо виражав мої почуття, що майже нічого не виражає. Бо тепер у моєму коханні з'явилась гіркота. Мене весь час гризе думка, що бог наділив її холодним серцем, і в цьому таємниця її непоступливості. Зараз, думаючи про все більш спокійно, я знову доходжу висновку, що, може, Анелька й має до мене якесь почуття, в якому є вдячність, співчуття, спогади, але воно не має дійової сили, воно не змусить її ні на що зважитись, навіть на те, щоб визнати його існування. Вона своє почуття засуджує, вважає його чимось поганим, соромиться його й приховує, а порівняно з моїм почуттям воно — ніби гірчичне зернятко порівняно з Альпами, що нас оточують. Від Анельки можна сподіватись, що вона, скоріше, зробить усе, щоб задушити в собі це почуття. Я нічого вже не чекаю, ні на що не надіюсь, як мені важко це усвідомлювати!
4 серпня
Певний час я все-таки в глибині душі плекав надію, що Анелька, обурена своїм чоловіком, якогось дня прийде до мене й скаже: "Якщо ти за мене заплатив, то бери мене!" Новий самообман! Може, так вчинило б багато екзальтованих жінок, вихованих на французьких романах; так, безсумнівно, вчинила б кожна жінка, яка таємно прагне кинутися в обійми коханого й шукає лише слушної нагоди для цього. Однак Анелька такого не зробить, мені на думку могло спасти таке лише тому, що і я начитався про всякі псевдотрагедії, які ніби розігруються в душах жінок, котрі насправді передусім прагнуть пустити за водою свою цнотливість. Анельку могло б штовхнути в мої обійми тільки серце, а не штучна драма, не фрази й фальшива екзальтація. Тому можна не боятися, що таке станеться. Велике нещастя покохати щиро й глибоко чужу дружину, хоч би вона й була дружиною найпосереднішого, найнікчемнішого чоловіка, але найбільше нещастя — покохати доброчесну жінку. В моєму коханні до Анельки є щось таке, про що я ніколи не чув і не читав; у нього немає виходу, не може бути розв'язки. Розв'язка завжди буває або катастрофою, або здійсненням бажань, тобто чимсь визначеним, — а тут тільки нестерпноболіспе зачароване коло. Якщо Анелька залишиться такою, як вона є, а я не перестану її кохати, то мене чекають тільки муки. А я з відчаєм упевнююсь, що ні вона, ні я не змінимось.
Якщо в неї справді холодне серце, то це їй нічого не буде варто. Я не раз був би душею радий скинути з себе це ярмо, але не можу. Часто я кажу собі, що так треба; часто я борюся з собою, напружую всі сили, як це робить людина, котра тоне, заради власного порятунку; іноді мені здається, що я вже чогось досяг, та досить мені побачити її крізь вікно, окинути її поглядом, як мене охоплює таке страшне хвилювання, що вся бездонна глибина мого кохання зненацька відкривається мені, як у грозову ніч під час спалаху блискавки, що розривав темряву, відкривається глибина хмар.
О, яка це мука мати справу з доброчесністю, холодною і невблаганною, як буква закону!
Та хоча б Анелька взагалі не мала серця, я однаково любив би її так, як любиш свою єдину дитину, навіть якщо вона каліка. Тоді тільки ще більше жалієш і більше страждаєш.
5 серпня
Яким поганим і жалюгідним мірилом буває розум, коли доводиться ним міряти щось дуже велике, геніальне або грізне. Цей розум, який так добре служить нам у звичайних життєвих умовах, стає тоді старим блазнем, як Полоній у Шекспіра. Мені здається, що так само звичайна міщанська етика не може бути мірилом для великих пристрастей. Бачити в такому винятковому, в такому великому почутті, як моє, тільки порушення певних правил і нічого більше, не бачити, що це стихія, частина тієї сили, яка вища від усіх нікчемних приписів, сили божественної, творчої, незмірної, на якій тримається всесвіт, — це своєрідна сліпота і вбогість… На жаль, Анелька лише так уміє дивитись на мою любов! Напевно, їй іноді здається, ніби я, у всякому разі, повинен за це шанувати її, а я — бачить бог, зовсім не тому, що йдеться про мене, — признаюся цілком щиро, що повинен часто боротися з почуттям зневаги до неї, і кажу їй подумки: "Міряй же іншою мірою, бо ця не гідна тебе!" Я шанував би й цінував її в сто разів більше, якби вона могла інакше дивитись якщо не на наші з нею стосунки, то на любов взагалі.
6 серпня
Гаштейн справді дає людям здоров'я. Сьогодні я помітив, що Анелька засмагла на тутешньому гірському повітрі і в неї здоровий вигляд, хоч вона мала багато клопотів та переживань. її хвилювали суперечки з чоловіком, її самолюбство страждало від того, що він позичав у мене гроші; моє кохання теж тривожить і бентежить її душу. Незважаючи на все це, її ніжне обличчя пашить здоров'ям. Її щоки стали рум'яніші, ніж були раніше. Пам'ятаю, як вона на початку літа просто танула на очах, а в мене на голові наїжувалось волосся, коли я думав, що її здоров'я, а може, й життя в небезпеці. Сьогодні принаймні цього побоюватись уже нічого. Якби я знав, що падалі вона буде ще безжаліснішою до мене, ще менше рахуватиметься зі мною, з моїм коханням до неї, але зате буде здоровою, я сказав би: "Нехай гордує мною, нехай не жаліє мене, аби тільки вона була здорова". Істинне кохання не лише в прагненні щастя, а і в ніжності, в турботі про дорогу людину, в міцній прив'язаності до неї.