І з кожним днем фра Нарцис все дужче прив'язувався до вбогого Абеля. З часом же, коли фра Нарцис побачив зміну вдачі брата Бертольда, зауважив його байдужість чи навіть ворожість до себе, він все дужче переносив на Абеля свою любов, якою раніш так щедро наділював Бертольда.
Одного дня, назбиравши комашиних яєць для сліпого солов'я, Абель підходив до "сарніх дверцят", котрими фра Нарцис дозволив йому виходити в обору, й побачив Бертольда з Бертрамом, що йшли помалу й жваво дискутували. Дурник впав у такий неймовірний шал, що його несамовиті вигуки долетіли аж до Нарцисових городів. Однак, коли старий садівник придибав до ворітець, то знайшов під ними лише одного Абеля, що бився в траві, в захваті "чорної хвороби". Хворого віднесли до інфірмару, а патер Герхард звелів уважно пильнувати, щоб Абель ніколи не здибувався з чужоземними гістьми, бо ж, як запевняв отець фізикус-аптекар, "чорна хвороба" може легко перекинутись і на цілком дужих, що побачать захват немічного. Абель же, коли вже прийшов до тями, плакав і стогнав, що він бачив самого диявола.
Тим часом таки ніби й справді десь поблизу перебував нечистий. У всякому разі, в кляшторних стінах помітно збільшились його впливи. Між ченцями не було згоди. Почалися скарги, наклепи, переказування меншими старшим різних пліток. Патер гвардіян раз у раз мусив розглядати якісь суперечки, й це забирало мало не весь час. Не було також порядку і в кляшторнім господарстві. Часто виявлялась небувала недбалість ченців, що ставились до своїх простих обов'язків абияк. То брат конюх допустить, що майже всі кляшторні коні заслабнуть на коросту, аж виїхати за кляштор осудовисько. То брат-птахівннк не доглядить, що в курнику продрали куниці дірку й одної ночі — чи то вони, чи тхори передушили мало де всі несучі кури, аж довелося посилати в місто, "на торжище" за яйцями. То брат-економ, що мав одного часу висушити на ташах пшеницю і повичищати всі закроми від кузок, допустив, що останні неймовірно розвелись на велику шкоду кляшторних запасів. А тим часом раніш мовчазний і спокійний кляштор тепер до пізньої ночі гудів у зайвих балачках, суперечках і сварках, що цілком не сміли б бути в його стінах. Вправлена в стриманості й самовідмові чернеча вдача немов повертала знову до призвичаєнь невпорядкованої, бурхливої вдачі звичайної, світської людини. І хоч покути йшли за покутами,— справа не тільки не кращала, а гіршала: вже чимало ченців майже відверто почали противитись наказам гвардіяновим, вважаючи його невідповідним керівником кляшторного життя.
Навіть найплохішого з плохих — брата Нарциса збаламутив спокуситель роду людського: брат городник прийшов до отця гвардіяна не дозволу прохати, але "оголосити свою волю", власне своє рішення, що відтепер "він не може й не хоче" спати під кляшторним дахом. Ночуватиме ж вкупі з Абелем в свойому садівницькому складі-курені, дарма що вже заходив підзимок, а старий Нарцис ледве волочив свої намоклі ноги.
За останній час старий брат Нарцис взагалі дуже змінився. Колись найрадісніший з усієї братії, він тепер здебільшого сумував, всіх сторонився, майже ні з ким не говорив, окрім Абеля, брата-шевця та найстаршого зі всіх ченців — отця Сильвестра. До Бертольдової лабораторії та бібліотеки не заходив зовсім, а з братом Бертольдом явно уникли зустрічі. Коли ж дехто з ченців, помітивши це, хотів подражнити старого й запитував, чому він не носить в лабораторію квітів, старий роздражнено відказував:
— Занадто смердить сіркою в тих лабораторіях. Ні я, ані квіти того духу витримати не можемо. Бо ж і в мене, як і у кожного християнина, від сірки голова болить... навіть аж до смерті.
— Бо ж таки фра Нарцис — і сам квітка з саду святого Франціска,— говорив на це добрий патер Герхард,— сірка ж квітам смерть,— і перекладав: Sulfur floribus mors est.
Але тепер, коли брат Нарцис, без огляду на чернечу регулу, з'явився у нього з "своєю волею", патер гвардіян стривожився.
— Що тобі трапилось, брате? — питав його наодинці. — Чи може ти...— аж був стривожився від такого здогаду — чи, може, ти чимось згрішив? Може, Господа чим образив? То покайся швидше, сину любий. І Господь тобі вибачить. Et dіmittet tibi dominus...
— Радий би, отче всечесний, — відтанув під теплим гвардіяновим словом фра Нарцис.— Радий би найтяжчу кару прийняти, та ж не наді мною грішником, а над цілим нашим кляштором гріх висить. Виразно чую, ясно чую я: ось він вже тут. Так близько спокуса страшна, що, ходячи, всі ми рясою її мало-мало не зачіпаємо. І всечесний отець гвардіян — також.
Патер Герхард зсунув брови.
— Буде з нас, брате, вже й Абеля з його наріканнями та пророцтвами. Занадто поприятелював ти, сину, з нерозумним... Сам від нього нерозуму набиратись став...-—і патер гвардіян навіть не повторив сказаного в мові латинській.
Але фра Нарцис не змовчав:
— Може, кому й нерозумним Абель видається, та ж душу він має праведну. Бачить він те, що інші не доглянуть... навіть і в окулярах!
Аж розсердився вже на те патер гвардіян: замість дати полегшу братові, сам у гріх упав. А Нарциса за ті слова грубіянські послав до "келії великої покути". Коли ж сам цілком заспокоївся, пішов і сам туди, щоб висповідати винуватця: може, хоч так виміркує, що братові Нарцисові трапилось і яким чином можна йому допомогти в тій пригоді.
А другого дня оповідав отцеві спіритуалові патер Герхард:
— Старий, старий вже став наш Нарцис — квітка патріархова. На дитячий розум сходить. Треба, щоб братія поводилася з ним обережно, щоб ні усміхом недоречним, ні жартом невчасним хтось його не вразив. Ані у найменшому! Це душа дитяча, а до таких належить царство небесне...
І справді, що іншого міг собі помислити патер Герхард, коли брат Нарцис признався на сповіді, що власними своїми очима бачив він сліди спокусителя в кляшторному саду, чи, певніше, в оборі? А особливо брата Нарциса боліло те, що, видимо, нечистий ловить в свої сіті брата Бертольда. Бо ж на мокрому після дощу піску паркової доріжки було видко, як ідуть сліди фра Бертольда, а побіч них — витислись сліди інші, не людські, одна нога — взута, а друга босе копито. Щоб пізнати, якого саме ченця були сліди, Нарцис покликав фра Криспіна, шевця. А чоботар, тільки глянув,— ураз пізнав, що підошви були ті, які він братові Бертольдові недавно підшивав.