Натхнені його поривом, підхопилися й бійці. Відстань між ними й танками стрімко скорочувалася.
І раптом — чого тільки в житті не трапляється — танки зупинились. Ці велетенські незугарні залізні потвори стояли і, наче в нерішучості, поводили жерлами своїх гармат туди-сюди.
Бійці також зупинилися. Від розгубленості нікому не спало на думку залягти.
І раптом, напевне, отримавши команду по рації, всі танки дружно розвернулися на сто вісімдесят градусів і кинулись навтьоки.
Всі завмерли.
— Батечку, що ж це робиться? — здивувався неподалік від Дринова літній червоноармієць і перехрестився, не вірячи власним очам.
— Ага, гади, злякалися?! — закричав Дринов і побіг з пістолетом навздогін.
Здається, він навіть вистрелив раз чи двічі, так чи інакше, танки втекли.
Кореспондент "Правды" Олександр Кривоватий, дізнавшись про таке від очевидців (сам він бачити цього не міг, оскільки намагався описувати подвиги, дивлячись на них здалеку), по телефону передав термінове повідомлення в газету.
Вранці, переглядаючи газети, на цю замітку наткнувся Сталін.
— Що за несосвітенна дурниця! — мовив він і наказав Маленкову подзвонити до редакції і від його імені передати кореспондентові Кривоватому, щоб брехав, та знав міру. Маленков повернувся здивований і сказав: Кривоватий божиться, що цього разу нічого не прикрасив, усе так і було. Маленков дзвонив у штаб фронту, але й там йому підтвердили, що все так і було: зупинена армією Дринова, танкова група Гудеріана відступила, і контакт з нею втрачено.
І ось тоді Сталін наказав: генерал-майорові Дринову Присвоїти звання генерал-лейтенанта, представити до звання Героя Радянського Союзу і привезти на "підземну дачу" для особистої бесіди.
І те, й друге, і третє було, звісно, виконано негайно.
63
На "дачу" Дринов прибув не сам, а в складі групи генералів, кожен з яких чимось відзначився.
Полководців привезли в закритому вагоні і в караульному приміщенні Кожного ретельно обшукали.
Тут трапилася невелика заминка — у одного з генералів у кишені кітеля знайшли плаский предмет, а в ньому щось цокало. На запитання про призначення предмета генерал пояснив, що це трофейний портсигар, який відкривається лише Через певні, запрограмовані проміжки часу. Генерал хотів подарувати цей портсигар товаришеві Сталіну, який, за переказами, останнім часом надто багато палить.
— Відкрийте! — наказав начальник охорони, худорлявий грузин з двома шпалами в петлицях.
— На жаль, це неможливо,— посміхаючись, пояснив генерал.— В тім-то й полягає принцип його роботи, що час чергового відкривання встановлюється зсередини.
Начальник охорони вертів портсигар в руках і допитливо дивився генералові у вічі.
— Через який час має спрацювати механізм?
— Хвилин через п'ятнадцять, я гадаю,— невпевнено сказав генерал, позирнувши на годинника.— Я хотів приурочити до того часу, щоб якраз у момент передачі подарунка товаришу Ста...
Не доказавши, він опустився на стілець, та одразу ж підхопився, став нишпорити по кишенях, щось шукаючи, очевидно, носовика, але не знайшов і стер піт з обличчя рукавом.
— Отже, в момент передачі? — перепитав начальник охорони, пильно дивлячись на нещасного генерала.
— Так, я гадав...
— А чому ви хвилюєтесь? — перебив начальник охорони. у
— Я... Я не хвилююся,— пробелькотів генерал зовсім ослаблим голосом.
Доки тривала ця розмова, кілька присутніх тут охоронників, роззосередившись по кімнаті, взяли автомати напоготів і спрямували їх на всіх генералів.
Начальник охорони підійшов до телефону, набрав номер і, не зводячи очей з підозрілого генерала, коротко з кимось перемовився по-грузинськи.
— Бачевадзе! — поклавши трубку, звернувся він до одного з своїх підлеглих і, знову сказавши декілька слів по-грузинськи, передав йому портсигар. Той, схопивши однією рукою портсигар, а другою притримуючи перекинутий за спину автомат, квапливо вийшов з приміщення. Запала мовчанка. Генерали, інстинктивно відмежувавшись од свого підозрілого колеги, стояли посеред караулки, збившись докупи, як вівці. Усі мовчали. Один з генералів, маленький і товстий, дихав важко, чути було, як у горлі в нього свистить і булькає. Товстун першим не витримав напруги і позирнув на годинника. Вслід за ним і інші його товариші засовались і, закочуючи рукави кітелів, стали поглядати на годинники.
— Зараз, з хвилини на хвилину відкриється,— сказав господар портсигара, але не дуже впевнено, начальникові охорони.
Той нічого не відповів і знову глипнув на годинника.
Його підлеглі стояли попід стінами, розставивши ноги і тримаючи зброю напоготів. Але цівки все-таки трішки опустили донизу.
Господар портсигара, посміливішавши, підійшов до Дринова.
— Зараз відкриється,— сказав він Дринову, але той одвернувся.
Потім уже цей недорікуватий полководець розповідав: добре знаючи, що портсигар був саме портсигаром і нічим іншим, він все-таки звідав непоясненний страх — а раптом він, всупереч своєму призначенню, вибухне?
Двері відчинилися, це повернувся Бачевадзе. В одній руці він тримав розкритий портсигар, який був набитий цигарками "Герцеговіна Флор". Начальник охорони взяв у нього портсигар, повертів ним, поклав на стіл. І оголосив генералам, що вони в супроводі чергового можуть пройти до товариша Сталіна.
— А портсигар тепер можна взяти? — запитав господар портсигара.
— Поки що залиште,— сказав начальник охорони.
— Але ж я хотів подарувати його товаришеві Сталіну. Начальник охорони поглянув на нього і повільно вимовив:
— Товариш Сталін не любить подібних подарунків.
Гостей під конвоєм завели до невеличкої кімнати, попросили скинути шинелі й вишикуватись по ранжиру. Як тільки вони це зробили, світло погасло і знову спалахнуло. І осліплені генерали побачили перед собою миршавого чоловічка в засмальцьованому суконному мундирі без відмінних знаків. Чоловічок смоктав згаслу люльку і, ворушачи вицві-лими вусами, блукав по обличчях прибулих чіпким сторожким поглядом. Генерали спершу здивувалися: це що за проява, потім завмерли, і Дринов, першим оцінивши ситуацію, гаркнув, як на параді:
— Великому полководцю товаришеві Сталіну — ура!
— Ура! Ура! Ура! — трикратно вигукнули генерали. Сталіну така зустріч, видимо, сподобалася, тим паче що