вона не була відрепетирувана, а вождь цінив щирі вияви любові. Він усміхнувся окремо Дринову, далі всім іншим і, стиснувши люльку в жовтих зубах, жартівливо заткнув пальцями вуха, показуючи, що так можна й оглухнути, а потім почав плескати в долоні. Генерали, природно, також. Дринов, захоплений тим, що Сталін посміхнувся йому окремо, аплодував шалено, немов хлопчак на стадіоні. Сталін помітив це і знову посміхнувся лише йому. Плескали довго. Потім хазяїн "дачі" зупинив їх, давши зрозуміти, що тривалі оплески він вважає достатнім виразом любові до нього особисто і в його особі — до партії, уряду, народу та Вітчизни, до безмежних її просторів і до окремих берізок. Припинивши оплески, товариш Сталін' пішов перед строєм і почав тицяти кожному свою зморщену долоньку для потиску.
— Так ось ви який! — сказав він, дійшовши до Дринова. Дринов з переляку дещо перестарався. Великий вождь
зморщився від болю і кинув на Дринова підозріливий погляд. Але вмить зрозумів, що генерал зробив це не з терористичним наміром, а від повноти почуттів, посміхнувся у вуса і сказав з помітним акцентом:
— Значить, є ще в наших м'язах сила, товаришу Дринов?
— Так точно, товаришу Сталін! — відрубав Дринов.
— Так точно? — швидко перепитав Сталін з деяким здивуванням.— Ви що ж, товаришу Дринов, прихильник статутних висловів, прийнятих в царській армії?
— Аж ніяк ні! — гаркнув Дринов і враз осікся, почервонів, а потім зблід, відчуваючи кінець своїй військовій кар'єрі.
Сталін мовчав. Він мовчав і з цікавістю дивився на Дринова, спостерігаючи, як міняється той на виду.
— Чому ж це аж ніяк ні? — раптом сказав Сталін і знову посміхнувся.— Нам не варто відмовлятися від того корисного, що було в царській армії. Певне, нам треба було б повернути деякі хороші традиції, заведені в старій армії. Ви згодні зі мною?
— Так точно! — відрапортував Дринов вже без будь-якого остраху.
Своєю поведінкою і зовнішнім виглядом Дринов так сподобався Сталіну, що той попросив його затриматись після загального прийому і провів з ним окрему бесіду. Поговорили про загальне становище на фронтах і зокрема на тій ділянці, яка контролювалася дриновською армією. Дринов на всі запитання відповідав ію-військовому чітко й коротко. Сталін поцікавився його фш рафією, і Дринов сказав, що він із простої селянської сім'ї.
Сталіну це ще більше сподобалося.
— Значить, ви потомствений селянин? — запитав Сталін.
— Так точно, потомствений,— відповів Дринов.
З подальших розпитів виявилося, що дід Дринова був із кріпаків князя Голицина.
— Он воно що! — здивувався Сталін.— Між іншим, ми нещодавно одного з колишніх ваших панів викрили,— він згадавітгіо справу Голицина, і йому стало неприємно.—
А скажіть, товаришу Дринов,' ви б хотіли знову стати кріпаком князя Голицина?
— Що ви, товаришу Сталін! — відмовився генерал і враз розгубився, подумавши, що, може, в цьому розумінні Великий Учитель також хоче повернутися до колишніх традицій (тоді Дринов, звичайно, хотів би стати кріпаком князя Голицина). Але у Сталіна була інша думка, і він знову лишився задоволений відповіддю Дринова.
— Правильно, товаришу Дринов,— сказав Сталін.— А ось деякі князі гадають, що російський народ тільки про те й мріє, аби знов потрапити до них у рабство. Я вважаю, що з політичної точки зору нам треба піднімати просту людину, віддану нашому ладові й партії, тому що тільки ми відкрили їй справжній шлях уперед. І серед простих людей, я гадаю, є чимало-істинних героїв, які свого життя не пошкодують для зміцнення нашого народного ладу. Чи ж не так, товаришу Дринов?
Дринов охоче погодився. Тоді Сталін попросив його назвати якогось простого бійця, бажано з селян, котрий став би прикладом самовідданого служіння Батьківщині та істинного героїзму.
— Знаю я одного такого, товаришу Сталін,— сказав Дринов.
Треба сказати, що Чонкін своєю хоробрістю дуже сподобався Дринову. Дринову було якось незручно, що він не виявив належної твердості і віддав бійця Тим, Кому Слід. Він захотів розповісти про Чонкіна Сталіну, але сумнівався.
— Так кого ж ви знаєте? — запитав Сталін.— Я бачу, вас щось непокоїть?
— Так точно, непокоїть, товаришу Сталін.
— Що ж саме вас непокоїть?
А, будь що буде, Дринов зважився.
— Тут ось яка справа, товаришу Сталін. Боєць є один. Чонкін Іван...
— Чонкін Іван? — перепитав Сталін.— Дуже добре. Просте російське ім'я. Так що ж вчинив оцей Чонкін Іван?
І Дринов розповів, як усе було. Чонкін Іван стояв на посту. Частину, в якій він служив, відправили на фронт, про нього в сум'ятті забули. Йому багато хто казав, що він може залишити пост, але він не міг і не хотів порушувати статут. І стояв незмінно багато днів підряд. Скінчився запас продовольства, він стояв. Скінчилася махорка, він стояв. Зносилися черевики, він стояв. ЯкосЬ на його пост напав озброєний загін, що складався із семи чоловік, і Чонкін усіх їх взяв у полон.
— Один взяв у полон сімох озброєних? — вразився Сталін.
— Підождіть, товаришу Сталін,— з викликом сказав Дринов.— Послухайте, що було далі. На допомогу цьому загонові кинули полк. Чонкіну запропонували здатися, але він відмовився, прийняв бій і бився до останнього патрона.
— До останнього патрона,— задумливо повторив Сталін і змахнув долонею непрохану сльозу.— Він, звичайно, загинув?
— Ні, товаришу Сталін, він був тільки контужений.
— І забраний у полон? — Сталін спохмурнів.
— Аж ніяк ні, товаришу Сталін. Справа в тому, що цей полк був не німецький.
— А чий же? — здивувався Сталін.
— Мій,— мовив Дринов, зважившись на все.
— Як — ваш?
Дринов розповів деталі. Сталіну ця історія неймовірно сподобалась. Він сміявся і плескав себе по стегнах. Особливо смішним йому видалося, як розвідники захопили язика, котрий згодом виявився нашим капітаном. (Про те, що капітана було розстріляно, Дринов у своїй розповіді промовчав). Насміявшись до сліз, Сталін у доброму гуморі навіть запропонував Дринову повечеряти з ним удвох.
— Чонкін,— повторював він на всі лади уподобане прізвище.— Солдат Чонкін. Між іншим, звучить далеко краще, ніж боєць чи червоноармієць. Товаришу Дринов, а як вам здається, від чого пішло це прізвище? Може, від слова ЧОН? .