— І кого ти боїшся?— запитувала вона.— Адже у всьому районі нікого страшнішого за тебе немає.
Ох, ця тьотя Поля! Вона виростила його й виховала. Вона любила його. Але з тих пір, як він став служити Там, Де Слід, вона змінила до нього ставлення і, незважаючи на своє пролетарське походження, перетворилася на жахливу контру. Вона казала, що життя при цареві було далеко дешевшим, і підраховувала, скільки коштували тоді фунт масла чи грудка цукру, але з усіх цін він чомусь запам'ятав тільки, що ситець коштував вісім копійок за аршин.
— Ви, тьотю,— докоряв він їй,— все назад дивитесь, а треба дивитися вперед.
— Та ти, я бачу, додивився,— посміхалася тітка,— що й під лавку зиркаєш — чи ніхто не сидить.
Іншого разу вона раптом запитувала з невинним виглядом:
— Ну, що? Скільки замордували людей за поточний звітний період?
— Та тихше ви!— шипів він на неї і озирався. А потім, зітхаючи, скрушно хитав головою:— Не наші у вас погляди, тьотю.
— Та вже ж не ваші! — погоджувалась вона охоче. Чому допускав він у власному домі подібні розмови? Чому іноді починав навіть виправдовуватись?
— Ви ж знаєте, тьотю, що потрапив я туди випадково,— казав він, але тітка не вірила.
— Випадково туди знаєш, як потрапляють: ось так!— і тітка красномовно робила "руки за спину".
37
Позаду хруснула гілка. Лейтенант здригнувся й повернув голову. Йому здалося, що чиясь тінь промайнула і зникла за рогом будинку, котрий він поминув.
Філіппов рушив далі. На ходу розстебнув кобуру, вийняв і переклав до кишені револьвера. Попереду чорніло щось велике. Наблизившись, лейтенант визначив, що це якийсь сільськогосподарський механізм — чи то сівалка, чи то віялка,— він у цих речах не тямив. У кожному разі, розміри його дозволяли сховатися. Що лейтенант і зробив. Визирнувши через кілька секунд, він побачив: із-за рогу будинку на стежку нерішуче вийшла темна постать. Тепер сумнівів не було: постать стежила за лейтенантом. Загубивши його, вона зупинилася в нерішучості, а потім, все прискорюючи крок, попрямувала стежкою до механізму. Лейтенант витягнув з кишені револьвера й тихо клацнув запобіжником. Крізь стукіт власного серця він почув скрадливі кроки й уривчасте дихання.
— Стій! Стрілятиму! — лейтенант вистрибнув зі схованки і приставив револьвер до носа постаті.
— Ой!— скрикнула постать жіночим голосом і впустила на землю якийсь згорток.
— А, це ти,— сказав він, опускаючи револьвера.— Мало не застрелив. Чого тобі?
— Так я ж про Ванька,— мовила Нюра, піднімаючи згорток.— Ти кажеш, я йому стороння, а я не стороння, мене з роботи за нього вигнали,— сказала вона не без гордощів.
— З роботи не виганяють, а звільняють,— поправив лейтенант.— А за що?
— Так за те ж, що жила з ним, з Іваном,— пояснила Нюра і, не стримавшись, похвалилася:— По любові, кажуть, жила.
Лейтенант стояв, дивився на Нюру і нічого не міг зрозу-
міти. і
— Що ти городиш?— сказав він.— Хто тебе звільнив?
— Любов Михайлівна, завпоштою.
— І за що?
— За Ванька. За зв'язок з ворогом народу.
— З ворогом народу?— здивувався Філіппов.— А хто ж їй сказав, що Чонкін — ворог народу? Він просто дезертир.
— Видать, не просто,— заперечила Нюра.
— Дивно,— сказав Філіппов.— Дуже дивно. Ти ось що. Завтра на десяту приходь до мене, і ми в усьому розберемося.
— Завтра? — зраділа Нюра. Це була вже зовсім інша розмова.— І передачу можна взяти?
— Візьми.
38
Залишивши приголомшену Нюру, він пішов далі і почав міркувати над тим, що все ж таки відбувається. Хто дозволив завідуючій поштою оголошувати ворогом народу звичайного дезертира? А може, вона знає щось таке, чого не знає він?
Вдома схвильована тьотя Поля сказала лейтенантові, що його розшукують. Прибігав посильний, передавав, що приїхав підполковник Лужин з якимсь майором, вони чекають Філіппова у його кабінеті.
Лужина він застав за своїм столом. При світлі настільної лампи голова Романа Гавриловича мала ще потворніший вигляд, ніж звичайно.
Незнайомий майор, сплівши на коліні руки, сидів біля стіни. Обидва уважно дивилися на прибулого. Потім Лужин підвівся і повільними кроками наблизився.
— Ну, здрастуй, Курт,— сказав він і, підстрибнувши, зацідив Філіппову такого ляща, аж той гепнувся на підлогу.
Вже до вечора наступного дня колишній лейтенант Філіппов, схудлий і зарослий бородою (відомо, що в покійників і арештантів борода росте дуже швидко), давав потрібні свідчення...
39
ЗІ СВІДЧЕНЬ КОЛИШНЬОГО ЛЕЙТЕНАНТА ФІЛІППОВА
...повністю розкаявшись у здійснених мною злочинах і бажаючи допомогти слідству, щиросердо визнаю, що, будучи штатним агентом німецької військової розвідки під кличкою "Курт", я систематично збирав і передавав адміралу Канарісу особисто або через керівника відділу "Абвер-1" полковника Піккенброка відомості військового, політичного та економічного характеру, що складають військову й державну таємницю СРСР.
Діючи в інтересах держави, яка перебуває з Союзом PCP у стані війни, всіляко прагнув до дезорганізації виробництва, до підриву економіки шляхом саботажу та інших зрадницьких дій, сприяв поширенню панічних чуток, шукав і заохочував до активної діяльності прихованих ворогів радянської влади з числа колишніх куркулів, підкуркульників і замаскованих прибічників так званої троцькістсько-зінов'євської опозиції, серед яких виявилися й особи, що займають ключові пости в районному керівництві.
Здійснював прямий зв'язок між німецьким верховним командуванням і ставлеником білоемігрантських кіл, так званим князем Чонкіним-Голициним, який паралельно зі мною вів підривну роботу в селі Красне.
Дізнавшись, що Чонкіну-Голицину загрожує арешт, а там і неминуче викриття, я, очоливши групу захоплення, влаштував справу так, що не ми взяли Чонкіна-Голицина, а він нас, при цьому ордер з санкцією прокурора був зумисне пошкодженим.
Після того, як в підготовлену пастку потрапив капітан Миляга, діяльність органів на території Долговського району фактично була повністю паралізована, що в свою чергу викликало активізацію сил, спрямованих проти радянського ладу. Все це призвело до того, що командування Червоною Армією було змушене, послабивши лінію фронту, кинути частину своїх сил на придушення так званої банди ЧонкінаТолицина. Після розгрому я, пред'явивши зіпсований і тому недійсний ордер, вилучив злочинця у військових властей, а потім, тимчасово захопивши пост начальника райвідділу НКВС, навмисне завів слідство в глухий кут, щоб врятувати від заслуженої покари князя Чонкіна-Голицина, оскільки німецьке верховне командування в майбутньому розраховувало використати його в ролі натхненника і організатора виступів проти радянської влади.