Всім селом обшукали сусідній лісок, гадали, може, десь на гілляці повісився,— не знайшли. Шикалов на коні злітав до водяного млина (дванадцять кілометрів вниз по течії Тьо-пи), сподівалися, що тіло до греблі прибило, і це безрезультатно. Викликали з району уповноваженого, той приїхав не відразу* і з великою неохотою. Склав акта і лаявся, що, мовляв, у воєнний час, коли люди десятками тисяч гинуть за Батьківщину, доводиться ще всілякими самогубцями займатися. Минуло ще кілька днів, і нові події заступили собою такий незначний факт, як смерть одного з рядових колгоспників.
21
Зникнення такого важливого свідка Філіппов сприйняв як дуже неприємну подію. Та все ж він виявив максимальну активність, викликаючи свідків одного за другим. Але ті поводилися дуже дивно. Зінаїда Волкова, отримавши повістку, вилізла на піч і ніби розумом стерялася. Чоловік Зі-наїди, побоюючись наслідків, зігнав її звідтіля рогачем, виволік надвір, а потім, немов козу, лозиною гнав усі сім кілометрів до самого міста.
— Ти не бійся,— переконував він її дорогою.— Вони також люди і поганого тобі не бажають. Зайвого не патякай, а що бачила — скажи.
— Нічого не бачила, нічого не чула, нічого не знаю.
Він здав її з рук в руки черговому, котрий вийшов на дзвінок. Той пропустив Зінаїду вперед, і вона пішла зигзагоподібним коридором, сліпо натикаючись на стіни.
Волков зостався чекати. Він сумнівався, що зможе дочекатися, та все ж залишився, не знаючи, як бути далі. Йому шкода було втрачати Зінаїду, тому що вона була здоровою
і приносила велику користь у господарстві. І в колгоспі працювала, і на своїй ділянці, і всіх п'ятеро дітей встигала попорати, були вони чисті й доглянуті. "Молодиць, звісно, по воєнному врем'ю вистачає,— міркував рахівник,— але ж таку, як Зінаїда, вдень зі свічкою не знайдеш. А коли і знайдеш, то та, яка собі ціну знає, чи ж піде за мужика, в котрого п'ятеро дітей і одна рука? І одне те, що вона піде, а інше — як дітлахи до неї поставляться. Адже ж, як не крути, а дітям не все рівно, буде в них мати рідна чи тітка чужа".
Сам того не помітивши, став він міркувати вголос і, загинаючи пальці на своїй єдиній руці, підраховував позитивні якості Зінаїди і безумовно негативні тої невідомої жінки, яка заступить її. Але пальців було всього п'ять, а позитивних якостей у Зінаїди далеко більше, і ще більше негативних якостей у тієї незнайомки.
Пішов дрібний дощ. Волков дістав з-за пазухи драний мішок, склав його каптуром, натягнув на голову і підвівся з наміром іти. Аж раптом угледів Зінаїду. Вона щойно зійшла з ґанку і стояла, дивлячись просто перед собою, та мацала в повітрі руками, начебто в пошуках незримої перепони. Волков спохопився, підбіг до дружини і став перед нею, широко посміхаючись. Але вона відсторонила його і непев-
ною ходою попрямувала через майдан, хоча йти треба було зовсім в інший бік. Обігнавши Зінаїду, Волков знову став перед нею, та вона, як і перше, відсторонила його і пішла, наче притримуючись прямої, не видимої Волкову лінії.
— Ти чого це, Зіно? — Волков ухопив її за рукав.— А чи не впізнаєш? Це ж я, Костянтин, чоловік твій.
Зінаїда зупинилася, але обличчя її нічого не виражало, а очі дивилися кудись вдалину.
— Ходімо додому,— рішуче мовив рахівник і потягнув її за собою.
І вона йшла туди, куди він її волік, і повертала туди, куди він її повертав. Доки йшли містом, він нічого її не питав, а як вийшли в поле, не стримався.
— Що там було?
— Нічого не бачила, нічого не чула, нічого не знаю,— скоромовкою відтарабанила Зінаїда.
— Отямся! — спробував урезонити її Волков.— Ти кому це кажеш, це ж я, Кость.
— Нічого не бачила, нічого не чула, нічого не знаю,— тупо повторяла Зінаїда, і схоже було, що всі інші слова й поняття вилетіли з її голови.
"Мабуть, катували",— подумав Волков і зіщулився.
Насправді ж ця думка спала рахівникові абсолютно даремно. До честі Тих, Кому Слід, і лейтенанта Філіппова особисто, Там, Де Слід, ніхто Зінаїди не катував. Лейтенант Філіппов зустрів її цілком ввічливо і запропонував сісти на табуретку.
— Нічого не бачила, нічого не чула, нічого не знаю,— сказала Зінаїда.
— Ну, це ми ще вияснимо,— пообіцяв Філіппов.— А поки що сідайте.
— Нічого не бачила, нічого не чу...
— Та сідайте ж,— сказав Філіппов.
Він навіть голосу не підвищив. Він тільки підійшов до Зінаїди, поклав їй руки на плечі і натис злегка, всаджуючи. Вона слухняно опустилася на табуретку, і тут із нею трапився конфуз. З неї, як із мочара, потекло по панчохах в чоботи і мимо. Утворилася досить-таки величенька калюжа. Недопалок "Біломору", що валявся долі, поплив, мов дитячий кораблик. За такий натуралізм автор просить вибачення у дам, але перш за все у працівників каральних установ, що виявляють виняткову цнотливість при оцінці тих чи інших творів мистецтва. Саме вони найчастіше бувають шоковані зображенням тіньових сторін нашого життя і всіляких грубощів. "Ну, це вже занадто,— звично кажуть вони в таких випадках.— Навіщо це? Чому це навчає?" І справді, пригода з Зінаїдою не вельми гарна. Але чогось вона все-таки навчає. В першу чергу, вона вчить кожного, перш ніж відвідати Установу, звільнитися од усього зайвого.
Найцікавіше, що Зінаїда навіть не помітила, що з нею відбувається. Сидячи на табуретці, вона продовжувала бурмотіти своє закляття. Лейтенант Філіппов попервах також нічого не второпав. Почувши дзюрчання, він глянув донизу, побачив калюжу і недопалок, що поплив під ліву тумбу його столу. Лейтенант розгублено потупцював біля Зінаїди і кинувся геть із кабінету. В приймальні, ніяковіючи, він звелів Капі вивести свідка на вулицю, і нехай вона йде, куди хоче.
Ведена за руку своїм чоловіком, Зінаїда повернулася додому. До вечора її кинуло в жар, вона лежала на печі, цокотіла зубами і на всі звернення до неї торочила одне: нічого не бачила, нічого не чула, нічого не знаю. Привели спочатку фельдшерицю зі Старо-Клюквина, далі — бабу Дуню з травами і намовами — нічого не допомагало. Дійшло до того, що баба Дуня запропонувала призвати попа. Виявилося, однак, що в усій околиці жодного попа не лишилося —
антирелігійна робота була тут поставлена добре. А втім, може, й краще, що не знайшли, була б зайва трата грошей, тим паче що через деякий час Зінаїда все ж очуняла.