— Дядю Кузю, тобі телефонограма,— сказав Гринько і простягнув селекціонеру смужечку жовтого паперу.
Гладишев здивувався, йому досі телефонограм не носили. Телефонограми носили членам бюро райкому, депутатам місцевих рад, іноді членам правління й активістам. Серце Гладишева честолюбно здригнулося. Але тексту прочитати він не зміг, літери були написані нерозбірливо й дрібно. Він побачив тільки своє прізвище і цифру "10".
— Пожди,— сказав він хлопчикові й пішов до хати, помахуючи принесеним папірцем.
Афродіта на столі розкачувала зеленою пляшкою тісто для локшини. Геракл сидів на підлозі посеред кімнати і тримав у роті великий палець правої ноги. Помахуючи папір-Гладишев обійшов Геракла і пройшов повз дружину, діваючись, що вона запитає, звідки папірець. Афродіта поглянула на нього, папірця побачила, але нічого не запитала. Гладишев знайшов цукорницю, витяг шматок рафінаду, поміркував, відколов половину і виніс надвір хлопчикові. Потім повернувся до хати по окуляри. В хаті було все так само, лише Геракл тепер смоктав ліву ногу. Гладишев знав, що окуляри мали бути на комині, але почав шукати їх на вікні, аби привернути до себе більше уваги.
— Кудись окуляри поділися,— сказав він з нарочитою досадою, мацаючи рукою по підвіконню.— Телефонограму прочитати треба, а окулярів нема.
Афродіта згорнула тісто в рулон і почала різати його на вузькі смужки.
— Телефонограму, кажу, чуєш, прислали,— повторив Гладишев голосніше, переходячи з награної досади до справжньої.— Щойно посильний прискакав.— І сам при цьому уявив не хлопчика Гринька, а хвацького вершника на змиленому жеребці.
Афродіта, вперта жінка, знову промовчала, ніяк не виявила свого захоплення з приводу такої неординарної події. І Гладишеву нічого не лишалося, як знайти окуляри в належному місці. Він сів до вікна, натягнув окуляри на носа, прочитав телефонограму і похолов. Його викликали не на бюро райкому, не на сесію райради, не на нараду передовиків виробництва, а зовсім в інше місце.
— —Ой-йо-йой! — заголосив Гладишев і схопився за голову.
Геракл так здивувався, що витягнув з рота ногу.
Нарешті дійшло й до Афродіти, що трапилося щось недобре. Вона припинила різати тісто і подивилася на чоловіка запитально. Він продовжував голосити.
— Ти чого? — запитала вона.
— І не кажи, Афродіто,— мотав головою Гладишев.— Пропав я, геть пропав.
— Та що ти голосиш? — сказала Афродіта скандальним верескливим голосом.— Ти скажи до пуття.
Гладишев перестав голосити, зняв окуляри і сказав тихо:
— Викликають мене, Афродіто.
— Куди? — не могла втямити Афродіта.
— Куди, куди,— розсердився Гладишев.— Сама знаєш куди. Я про мерина написав до газети. Видать, за цеє.
Афродіта кинула ножа на стіл і також заголосила. Спершу вона волала щось нерозбірливе, потім в її крикові почали вирізнятися окремі слова, а далі Гладишев зрозумів, що вона голосить за ним, як за покійником. Зляканий тим, що відбувалося, заплакав і Геракл. Афродіта підхопила його на руки і зайшлася ще голосніше.
— Та на кого ти нас покинеш, дитя мале нерозумне, сиротин оньку-кровиноньку, і вдову горопашну? Годувальнику ж наш, напувальнику, куди ж це ти од нас ідеш? Попідтинню підемо жебрати,Христа ради проситимем! А хто ж нам допоможе, кому ми тра?.. Ой-йо-йой!..
Гладишев був зворушений до сліз. Раніше Кузьма Матвійович гадав, що він для Афродіти ніщо, нуль без палички, а тут ба-а-ач, як побивається. Значить, любить, он як! І стало йому на душі так солодко, що надав він своєму обличчю виразу, наче й справді покійник, і вслухався в голосіння Афродіти, як в хорошу, хоча й смутну музику. А Афродіта волала далі, малюючи перед своїм слухачем картину безрадісного майбутнього свого і дитини:
— У двох, без батьківської помочі, будемо перебиватися з хліба на воду, будем з голоду помирати, в чистім полі будем мокнуть і мерзнути, не маючи даху над головою...
— Ой-йо-йой! — вереснув Гладишеь.— Та що ж ти таке плетеш? Я ж тобі хату залишаю гарну, теплу, торішнього літа перекриту. І що це ти мене до часу хорониш? Я ж ні в чому не винний, ще розберуться, побачать, що я своя людина, вважай, що з бідняків, до колгоспу вступив одним з найперших. Розберуться, чуєш, Афродіто, вірно кажу тобі, розберуться, одпустять.
— Ой-йой! — безнадійно побивалася Афродіта.— Відтіля не одпущають!
Закипіла в печі пшоняна каша, збігла, залила жар. З печі повалила пара впереміш із димом.
— Ти, ніж чоловіка хоронити заживо, краще б за чавуном стежила! — заволав Гладишев і, схопивши рогача, поліз до печі.
Афродіта продовжувала ридати, приказуючи, дитячим басом вторував їй голий Геракл.
На гамір кулею вкотилася Нінка Курзова.
— Що це у вас?— запитала, зиркаючи по хаті запухлими очицями.— Ой батечку, Матвійович, живий! А я думаю, чого це Фроська твоя голосить, чи, бува, не віддав Богові душу? Ти ж недавно жалівся, що ноги на погоду викручує, і з виду блідий був. Мене ще Тайка питає, чого, мовляв, Фроська у себе голосить, а я кажу: не інакше, як Матвійович Богові душу віддав.
— Геть звідсіля! — гаркнув Гладишев і ринувся до Нінки з рогачем.— Ми ще побачимо, хто з нас віддав! — і скинув рогача над головою.
— Фулюган! — завищала Нінка і, руками оберігаючи живота, задом вибила двері.
А там за гладишевський паркан все село знову зазирало у цікавому мовчанні.
— Ну, що там? — підступило до Курзової жіноцтво.
— Ой бабоньки, і не питайте!—замахала Нінка руками.— Наш городник Фродіту свою вчить рогачем, і мені ледь не перепало, б'є просто навідліг.
— Ото дивина,— сказала Тайка Горшкова.— Я думала й справді помер, а то рогачем.
— Що ж, його жінка, то й повчить можна,— потвердила баба Дуня.
— Звісна річ, жінку хто ж не вчить,— одізвалася продавщиця Таїса.
Люди розходилися розчаровані.
Але наступного дня ще одна новина збурила село — пропав Гладишев. Виписали польовій бригаді крупи й капусти, Шикалов приїхав на склад отримувати, а комірника немає.
"Спить, мабуть",— вирішив Шикалов і повернув коня до двору Гладишева. А там Афродіта в сльозах. Вночі, каже, Кузьма Матвійович пішов, зник в невідомому ні для кого напрямку і записку лишив. Записку Афродіта показала Шикалову. "Так склалися обставини,— повідомляв у записці чоловік,— що йду назавжди не від тебе, а зі свого невдалого життя. Лихим не згадуй, а сина виховай так, щоб став він відданим більшовиком партії Леніна — Сталіна, подібно до Павла Корчагіна, Сергія Лазо та інших рівноцінних героїв. А коли піде по науковій часті, то й мою справу, можливо, завершить, чого я не докінчив. З цим зостаюсь вірний вам, з привітом, ваш покійний законний чоловік Гладишев Кузьма".